Испытание Мариуполем

За підсумками турніру у другій футбольній лізі України, яка чомусь називається Першою, та ще й з великої літери, до першої ліги (слово «прем’єр» означає «перший») перейшла команда міста Маріуполя, яка має нарешті позбутися своєї непристойної назви. Але я цього разу не про глибоку грамотність наших футбольних діячів, завдяки яким маємо дві перші ліги одночасно. І не про загадкову відданість керівників маріупольського футболу якомусь загадковому «Іллічу». Є проблема ще серйозніша.

Це — безпека проведення матчів чемпіонату України у місті Маріуполь, одразу за околицями якого проходить лінія фронту. Там стоять у повній бойовій готовності заряджені гармати й танки російських агресорів. Скажете, що немає проблем, що в Маріуполі успішно провели майже два десятки матчів другої чи то пак Першої ліги? Це справді так. Але ж усі ці матчі, навіть вирішальні, пройшли практично без глядачів, що б там не вигадували у протоколах і звітах. А якщо на стадіон із тією ж непристойною назвою забажає прийти 12 860 глядачів, на яких розраховані його трибуни? Де гарантія, що серед них не буде озброєних терористів? Що російські агресори не забажають укотре «порушити домовленості» і жахнути по заповненій людьми футбольній арені чимось великокаліберним?

Звісно, футболісти команд-­гостей можуть виявити мужність і приїхати до Маріуполя на зустріч із командою, яка цю мужність виявляє щодня. Але тоді «прем’єр-лізі» доведеться внести до регламенту чемпіонату пункт про цю мужність. Інакше — ніяк. А кожному, хто там зіграє, вручати почесне посвідчення чи відзнаку «за мужність». А коли серйозно — то проблему слід вирішувати. Як саме?

Я добру сотню разів радив нашим футбольним чиновникам нічого не вигадувати, а просто перекласти українською регламент змагань УЄФА і зробити цей ­регламент нашим. Нічого поганого в ньому немає. Навпаки, наші команди рвуться зіграти хоча би дві гри за цим ­регламентом у відборі до Ліги Європи. У цьому документі є і про безпеку. І коли б у нас був такий європейський регламент, «проблеми Маріуполя» не існувало б. А так — чекаємо скандалів?

Микола НЕСЕНЮК