Для обізнаних у футболі не є секретом той факт, що мадридський «Реал» ніколи не став би великим клубом, якби не підтримка генерала Франсиско Фра́нко, який правив Іспанією понад 30 років. Так само як київське «Динамо» не стало б найкращою командою СРСР без сприяння Володимира Щербицького, який правив «радянською» Україною понад 20 років.
На цьому аналогії закінчуються. Тому що навіть за диктатури Франко «Реал», як і решта іспанських клубів, був громадською спілкою або, як тепер у нас кажуть, «народним клубом». Жодне стратегічне рішення в ньому не можна ухвалити без згоди сотень тисяч «соціос», тобто членів клубу. У нас же футбольні команди за часів комуністичної диктатури належали народу лише на папері, власне, як і все інше.
Саме сотні тисяч людей, які підтримують мадридський клуб своїми внесками, стали базою для глобального бізнесу, яким є сьогодні «Реал». Його бюджет наближається до мільярда євро, а вартість — до 10 мільярдів. І все це робиться насамперед для уболівальників. Найкращою ілюстрацією цього є історія з тренером Фабіо Капелло. Італійця, який одразу ж виграв із «Реалом» іспанський чемпіонат, звільнили не за поганий результат. А за те, що переможна гра його команди не подобалася уболівальникам!
Річ у тому, що в Іспанії успішно продають не просто футбол, а красивий футбол. І «Реал» із Мадрида в цьому бізнесі на першому місці. Закладений під час диктатури потужний фундамент дав клубу певний гандикап у ринкових перегонах кінця ХХ століття. Навіть продавши всіх своїх «зірок», мадридська команда не опуститься в країні нижче третього місця. Але це в теорії. На практиці ж «Реал» уже другий десяток років купує геть усіх, хто продається, не рахуючись із витратами. І тому наступний після Роналду найкращий футболіст світу точно гратиме тут, хто б він не був.
Чи добре це для футболу взагалі? Чи справедливо, що копії Кубка європейських чемпіонів вже не вміщаються на полицях клубного музею на стадіоні «Сантьяго Бернабеу»? За нинішніми правилами футбольного бізнесу — так. І правила ці навряд чи скоро зміняться.
Микола НЕСЕНЮК
правившего тогда диктатора Франко или многолетнего президента клуба Сантьяго Бернабеу(помню, о нем писали тогда куда больше), но последний и в те годы приглашал великих иностранных игроков - Ди Стефано, Копа,Пушкаш, Сантамария и др. Так что ничего не изменилось.
Но был и другой путь высших достижений, когда в начале 70-х "Аякс" трижды подряд(!) выиграл КЕЧ, полагаясь
практически на своих(голландских) игроков, используя, максимум одного-двух иностранцев. Это, как мне пред-
ставляется, ориентир для "Динамо".
учетная запись этого пользователя была удалена
И самое главное -- кокой вывод следует из всего написанного?
Иногда складывается впечатление, что несенюк сидит в кабинете один одинешенек, и не с кем ему поговорить. От того и лезут бредовые мысли в голову...