Украина должна поблагодарить Луческу

Збірна України з футболу перемогла Туреччину — 2:0 і вийшла на поточне перше місце в групі. Українці історично вдало грають у футбол із турками ще від 30-х років минулого століття, коли турецькі команди приїжджали до нас на неофіційні матчі.

Нічого не змінилося і у новому столітті. Згадаймо торішню перемогу «Динамо» над «Бешикташем» із рахунком — 6:0.

Ще після першого матчу відбору між Туреччиною та Україною, що відбувся торік у Коньї, було зрозуміло, що у збірній наших суперників існує глибокий конфлікт. Недарма тодішній тренер турків Фатіх Терім понад годину відбивався після тієї гри від уїдливих запитань місцевих журналістів: у нас таке уявляєте?. Тоді українці втратили перемогу, яка була практично в їхніх руках і ускладнили собі турнірне становище.

На другий матч з Україною турків привіз новий тренер Мірча Луческу, який після звільнення із «Шахтаря» знаходиться «на гастролях», допомагаючи розвалитися спочатку пітерському «Зеніту», а тепер збірній Туреччині. Скажу одразу — такої слабкої і безпомічної команди я у турків не бачив взагалі ніколи.

Навіть тренери українських «Олександрії» та «Олімпіка» знають, що найкращим засобом проти футболу «імені Рауля», який до збірної практикувало «Динамо», є високий пресинг. Він примушує захисників і воротаря суперника помилятися під час «контролю м’яча» і не дає розпочати атаку. Хіба цього не знав Луческу? Збірна Туреччини із перших хвилин зустрічала атаки українців у найзручнішому для них місці — за центром поля. Коли ж додати постійні помилки у передачах і неузгодженість у грі турецької команди, яка відкривала супернику «коридори» для атак — картина стане зрозумілою стовідсотково.

Якби я був «знавцем» чи «експертом», то подумав би, що або Туреччина навмисно «зливає» цей матч, або гравці «плавлять» тренера. Настільки легко українці отримували нагоди атакувати і забивати. І якби у центрі півзахисту нашої команди був гравець більш притомний, ніж Коваленко, то українці вже до перерви вигравали щонайменше у три-чотири м’ячі. Але вистачило і того, що забили. Із вчорашньою Туреччиною справжніми «професорами» виглядали Степаненко і Ротань, які невимушено «читали» комбінації суперників. У центральних захисників нашої команди «роботи» майже не було, а крайнім оборонцям залишалося лише вчасно доставляти м’яча Ярмоленку та Коноплянці та відкриватися на «забігання».

Головне запитання після матчу у Харкові і перед грою у Рейк’явіку — чи це українці були такі сильні, чи турки такі слабкі? Розумію, що всім нам хочеться бути сильними. Але краще подивитися на речі реально, подякувати Луческу і готуватися до гри з Ісландією, врахувавши усі помилки, аби їх не повторювати. Щоб не потрапити під холодний душ у країні гарячих гейзерів.

Микола Несенюк