Футбольная честь Украины уничтожается в угоду неизвестно кому

Вчера сборная Украины проиграла Исландии выездной матч квалификационного турнира к ЧМ-2018. Почему — взгляд Николая Несенюка.

Те, що збірну України не очікує у виїзному матчі проти Ісландії нічого доброго, стало зрозуміло ще за годину до гри, коли став відомий стартовий склад нашої команди. Наявність у цьому складі Коваленка означала, що наша команда гратиме практично удесятьох. Так і сталося. Несила було 94 хвилини спостерігати за цим глумом — за тим, як на догоду невідомо кому нищать престиж футбольної України.

Наша збірна була у Рейк’явіку відверто безпомічною. Щастя, що ми програли лише 0:2, а не 0:4 чи 0:5. Як я і передбачав після гри у Харкові, перемогу українцям принесла відверта слабкість опонента. В Ісландії такого не сталося. Прості атлетичні хлопці із крихітного острова грали швидко і рішуче. Забравши м’яча, вони летіли у контратаку. У них же не було великого тренера-тактика Рауля, згiдно з «вченням» якого перша передача при контратаці має віддаватися своєму воротарю.

А наші? Наші «возили» м’яча на своїй половині або втрачали його на чужій після чергової «обрізки» Коваленка. З ким було грати нашим нападникам? Від кого очікувати передач? Ось і бігали Бєсєдін, Коноплянка та Ярмоленко, не маючи варіантів і тому програючи практично все. Легкий пресинг ісландців зробив атаки українців передбачуваними — передача вперед навмання і практично все. А коли на заміну у другому таймі вийшов Зінченко, захотілося кричати — за що? За що футбольна честь нашої рідної держави віддана в обмін на надання ігрової практики двом футболістам, які за 2 роки так нічого ніде і не показали?

Це почалося не сьогодні, а майже 2 роки тому, коли новий асистент тренера збірної Шевченко привів за собою Коваленка та Зінченка, які отримали місце у складі, посівши його замість тих, хто здобував для України путівку на Євро-2016. Коли Шевченко очолив збірну, нічого не змінилося. Наша національна команда перетворилася на рекламну агенцію двох гравців сумнівної кваліфікації. Один з них взагалі 2 роки ніде не грає, а другий мучить тренера «Шахтаря» ті ж самі 2 роки.

Результат — ганьба у Рейк’явіку і втрата практично усіх шансів на одне із перших двох місць у відбірній групі. Теоретично шанси у нас залишаються. У Косово ми точно виграємо, бо у цій грі через попередження не зіграють обидва «молоді таланти». А ось у вирішальній грі проти Хорватії на полі знову з’явиться Коваленко, і ми знову програємо. Ви у цьому сумніваєтесь? Я — ніскільки. Бо для нинішньої збірної головним є дати пограти цьому хлопцю. А спортивна честь України почекає. І чекати доведеться, боюсь, ще дуже довго. Бо Коваленку лише 21 рік — усе попереду. І Шевченко теж ще зовсім молодий тренер. Їм ще грати і грати у свою гру на нашу голову. За що це нам? Чим завинив український футбол?

Микола Несенюк