Все начинается с правды

Є у Хорватії така газета — «Спортскі новості». Щоденна на 40 сторінок — більша половина яких про футбол. Вперше я її побачив улітку 2005-го, коли там відпочивав. У номері від 26 червня було вміщено кольорове фото добряче підпилих Горана Саблича і Даріо Срни, які співали караоке у одному із ресторанів Спліта.

Підпис був — хлопці відпочивають після сезону. Ви уявляєте щось подібне в українській газеті? Власне, спортивних газет у нас практично не залишилося. А у Хорватії згадана мною газета разом із іншими пише про футбол абсолютно все! Де, хто, і як грає, скільки заробляє, де і з ким живе, куди ходить і все інше. Найменша новина із життя футболістів одразу потрапляє у пресу. Хочете знати скільки отримує Даріо Срна у «Шахтарі» чи Домагой Віда у «Динамо»? Читайте «Спортскі новості»! Саме там про допінг Срни написали у всіх подробицях вже на другий день. І це при тому, що цей футболіст був гордістю хорватів — вони самі казали! Але правда є правда. Ніхто й не подумав у Хорватії цю правду приховувати. Тому що Хорватія — цивілізована країна.

Хорвати — великі патріоти своєї батьківщини. Війну із Сербією у дев’яності вони одразу назвали війною. І перемогли у цій війні, зберігши незалежність і територію. Фото загиблих у тій війні героїв можна там побачити усюди. Хорвати щиро уболівають за свій футбол. Коли є перемоги — носять переможців на руках. Коли приходять поразки — нещадно критикують. І це нормально. Там не зрозуміють виразу «паддєржать каманду» після поразки. А уявити собі хорватського футболіста чи тренера, який публічно говорить сербською мовою, яка дуже мало відрізняється від хорватської, там просто неможливо. Легше повірити, що Загреб потонув у Адріатичному морі, ніж уявити що хтось у Хорватії запропонує проводити із Сербією «абьєдіньонний чємпіонат».

Саме тому ця країна із населенням у чотири мільйони, щороку дає світовому футболу нових зірок. Футболісти 62-х команд трьох ліг хорватського чемпіонату та понад трьохсот команд аматорської першості тренуються до сьомого поту і грають на повну силу у кожній грі аби повторити зірковий шлях Бобана, Шукера, Просінечки, Модрича, Ракітича та інших. Ніхто там не плаче про «слабкий чемпіонат», хоча він і справді не дуже сильний. Люди просто сумлінно працюють, нічого не приховуючи.

А що у нас? Як на мене, українському футболу нині найбільше не вистачає… правди. Я переконаний, що саме із правди починається шлях догори, а із брехні — шлях донизу. І не лише у футболі. Ну чому ми нічого не знаємо про зарплатню тренерів збірної України? Про зарплатню Порошенка знаємо, Гройсмана — знаємо, Луценка — знаємо. А зарплата Андрія Шевченка — секрет. Причина відома — керівники нашої держави після революції 2014 року просто не мають права щось приховувати від народу, який їх обрав. Ми знаємо про них усе! А про футболістів та їхніх тренерів? Маємо вже чверть століття свободи і демократії а наші футболісти мовчать про свої зарплати як партизан на допиті. Чому? Думаю, що причина проста — їм соромно.

Я не маю абсолютно нічого проти президента ФФУ Андрія Павелка чи тренера національної збірної Андрія Шевченка. Я просто хочу знати про їхню роботу усю правду. Усе те ж саме, що ми знаємо про роботу англійської чи французької федерацій та їхніх національних команд. Якщо Павелко призначив Шевченка тренером збірної, значить у нього на це були причини. Які? Нехай би пояснив, чому національну збірну довірили людині яка до цього не тренувала навіть дворової команди. Може Павелко щось знає? Я поки що знаю, що призначення колишніх видатних футболістів одразу національними тренерами (Платіні, Марадона, Стоїчков та інші) майже ніколи не приносило позитивних результатів. Можливо Андрій Шевченко має якісь унікальні здібності? То скажіть які, не приховуйте.

Цікаво також в чому полягає глибокий задум доручити головну команду країни тренерському штабу, складеному із іноземців, жоден із яких нікого як слід не тренував, і які приїжджають «попрацювати» в Україну на декілька днів кілька разів на рік. У скільки обходиться нашій федерації їхнє безбідне життя у Лондоні та інших європейських містах? Хіба це секрет? До речі, як там успіхи у Андрія Вороніна, якого нещодавно долучили до «штабу»? Скільки він нам коштує?

Я не запитую нічого страшного. Мені просто цікаво, чому запитати про це все у президента України можна, а у президента ФФУ — ні? А може це не так? Може просто ніхто не здогадався задати цих запитань шановним Андрію Васильовичу та Андрію Миколайовичу? Може вони із радістю, а ми мовчимо. Другий рік змагаємося у тому хто краще похвалить одного і другого.

І ще одне — всі добре знають що Порошенко, Гройсман, Тимошенко і переважна більшість наших політиків говорять вдома і поміж собою російською. Але ж на людях вони спілкуються по-нашому! Розуміють, де живуть! А футболісти та тренери, виходить, не розуміють? Чому їм, перепрошую, «впадло» сказати кілька слів мовою країни, де вони народилися і виросли, і чию честь безуспішно намагаються захистити у міжнародних змаганнях? Знову повторюю, що нікого і ні в чому не звинувачую. Просто хочу знати — чому?

Ви уявляєте що би було, якби наші футболісти та тренери на усіх рівнях стали би такими ж відкритими і відвертими для всіх, як ті ж самі хорвати? Може якби ми знали про них усю правду, ми би їх не критикували, а навпаки, співчували їм із їхньою зарплатою? Не знаю і знати не можу. Бо коли в усіх сферах життя України ми намагаємося знати усю правду, то у футболі чомусь бережемо секрети, які, насправді, добре відомі усім, кому треба.

А може давайте почнемо говорити один одному правду нічого не приховуючи? Тоді ми краще розумітимемо один одного і все у нас налагодиться. Хоча би як у хорватів із їхніми «Спортскімі новостями».

Микола НЕСЕНЮК