Надежда и гордость

Незвично пізно цього року закрилося літнє трансферне вікно. У той час, коли Англія приймає рішення з наступного літа закриватися ще перед стартом чемпіонату, Італія її повністю підтримує, низка країн, у тому числі Чехія та Туреччина, які полюбляють використовувати українську робочу футбольну силу, тримали наших уболівальників у напрузі аж до 8 вересня. Особливо це стосувалося вболівальників «Динамо», адже до останнього не було відомо, чи піде Рибалка, і якщо піде, то куди. Плюс, залишалося відкритим питання щодо Віди, який зараз є беззаперечним лідером динамівської оборони і, як на мене, команди загалом.

Андрей Шахов

Пріоритет захисникам

Останнім часом «Динамо» виходить на міжнародний футбольний «ринок» не так часто, як колись. І поповнюється майже виключно гравцями оборони. За останні півтора року клуб запросив п’ятьох іноземців: чотирьох захисників та одного опорного півзахисника. Нинішнє літо не стало винятком. Не будемо на зивати новачками Гусєва та Мораеса, які повернулися до команди через півроку. Не назвемо новобранцями Мбокані, що повернувся після поневірянь скромними англійськими клубами, та Артема Кравця, команди якого примудрилися вилетіти з елітних ліг Німеччини та Іспанії...

Фактично до «Динамо» цього літа прийшли три новачки, й усі троє — захисники. Разом із Кадаром та Пантичем, які прийшли ще взимку, виходить п’ятеро! Це при тому, що в двері першої команди голосно стукають захисники з молодіж них команд. Якщо Очигава, Михайличенко (теж чимало часу провів в обороні) та Тимчик вирушили набиратися досвіду й отримувати ігрову практику в дорос лому футболі в оренду в інші клуби УПЛ, то Миколенко встиг дебютувати в першій команді «Динамо» в чемпіонаті України, справивши дуже непогане враження.

На одного з трьох захисниківно вачків — 19-річного грузина Лочошвілі із тбіліського «Динамо» — поки що як на гравця першої команди розраховувати, напевно, не варто. Його взяли виключно на перспективу, і тут необхідно відзначити парадокс. У вболівальників зі стажем грузинський футбол асоціюються насам перед із гравцями технічними, майстрами дриблінгу та пасу — такими, як Кіпіані, Дараселія, Шенгелія, Гуцаєв... Ось тільки в Києві успіху досягли зовсім не гравці атаки на кшталт Деметрадзе чи Джишкаріані, а саме захисники Цвейба та Каладзе, які стали справжніми лідерами команди. Тож висловимо надію: Лочошвілі, що зарекомендував себе в грузинському чемпіонаті навіть як майстер виконання штрафних, продовжить традиції своїх земляків та залишить помітний слід у «Динамо».

Протилежність Морозюку

Більш відомі два інших новачки, які вже зарекомендували себе на високому міжнародному рівні. І в поляку Кендзьо рі, і в хорваті Піваричі бачу реальне посилення флангів оборони. Про необхідність же посилити саме фланги динамівського захисту писали давно. Щоправда, більше йшлося про ліву бровку. Справа, за наявності Данило Сильви, ситуація виглядала більш-менш нормально. Але коли той пі шов, основним правим оборонцем став Морозюк, який насправді й не захисник зовсім, і головна його ігрова перевага аж ніяк не пов’язана з руйнуванням атак су перника. Хвалили гравця переважно за вміння виконувати стандарти.

Саме Морозюк у минулому чемпіонаті з дев’ятьма результативними передачами, більшість яких припадає на подачі зі штрафних та кутових, став найкращим асистентом команди. Виконання ж Морозюком безпосередніх обов’язків викликало нарікання. Кендзьора мені бачиться мало не повною протилежністю Морозюку, що додає варіативності складу «Динамо». Наприклад, стандарти, виконанням яких славиться Морозюк, він узагалі не виконує. Хіба що пенальті за «Лех» забивав. У нього гірший, ніж у Морозюка, пас, але при цьому подавати до штрафного майданчика він уміє, так само як уміє підключатися до атаки, полюбляє забігання та інші речі, які використовуються сильними фланговими захисниками. Зате Кендзьора набагато надійніший в обороні, набагато краще грає головою. Виступаючи за «Лех», він регулярно приходив на стандарти до чужого штрафного майданчика. Головою після по дачі зі штрафних/кутових Томаш забив не один м’яч за познанський клуб. Минулого сезону він виграв 55% верхових єдино борств, що, з огляду на його не найвищий зріст та позицію, — блискучий показник.

Уміння грати головою легко пояснити. У дитинстві Кенді, як його називали в Польщі, виокремлювався своїми габаритами серед однолітків (зараз це непомітно, напевно, рано рости перестав). І з цієї причини до 15 років грав саме в центрі оборони. Лише потім його перевели на правий фланг, де він успішно діє до цього часу. Гра в центрі захисту наклала свій відбиток і на погляди гравця (уже виступаючи в дорослій команді «Леха», він зізнавався, що його футбольним кумиром є Джон Террі), і на стиль.

Але особливо імпонують у Кендзьори його лідерські та бійцівські якості. Недарма він був капітаном збірної Польщі (U19) на домашньому Євро2017. Зрозуміло, що в «Динамо» на роль лідера йому ще рано претендувати, але, сподіваюся, що й ці його якості команді ще знадобляться.

Піва є!

Лівий захисник-новачок, хорват Йосип Піварич, — гравець досвідчений та сформований. У нього висока стартова швидкість, він добре прискорюється, за рахунок чого проходить суперника один в один, підключаючись до атаки. Уміє непогано подавати у штрафний майданчик (якщо приблизно кожна третя подача доходить до адресата, хіба це погано?), що за наявності таких фізично потужних та високих нападників, як Мбокані та Бесєдін, особливо важливо. У нього непоганий довгий пас уздовж лівої бровки. Для своїх доволі скромних габаритів він сильний фізично й уміє вести верхову бо ротьбу у своїй зоні (щоправда, не варто чекати від нього забитих м’ячів головою після стандартів). Нарешті, він надійний у єдиноборствах та перехопленнях. Також партнери відзначали його веселу вдачу, добрий характер та вміння підтримати позитивну атмосферу в роздягальні. Плюс, Піварич — гравець досвідчений.

Піва, як його прозвали в Загребі, був основним у загребському «Динамо», коли воно потрапляло до групового турніру Ліги чемпіонів, а зараз — основний лівий захисник у збірній Хорватії. Стабільно він почав туди викликатися вже після 2014го, уже в доволі зрілому для футболу віці й, напевно, поїхав би на Євро2016 до Франції, але завадила серйозна травма. Зате в поточному відбірному турнірі він повністю відіграв сім із восьми матчів, у тому числі й поєдинок проти України, у якому наглухо закрив Ярмоленка. Анітрохи не сумніваюся в тому, що Піварич зуміє закріпитися у складі «Динамо» й проблема лівого захисника буде вирішена.

Радість та смуток в одному трансфері

Розповідаючи про зміни у складі «Динамо», було б неправильним зупинитися лише на новачках та пройти повз тих, хто команду залишив. Втрат цього літа виста чило б на цілу команду, та ще й із запасними. Хтось, як Хльобас та Калитвинцев, пішов із однієї оренди до іншої, хтось, як Мякушко, Цуріков, Гладкий та Федорчук, отримав статус вільного агента.

Двоє іноземців після успішного перебування в оренді підписали повноцінні контракти: Теодорчик — з «Андерлехтом», Беланда — з «Галатасараєм». Здібні хлопці з динамівської молодіжки — Михайличенко, Тимчик, Очигава — пішли в оренду, щоб набратися ігрової практики в нашому чемпіонаті й повернутися змужнілими, готовими до боротьби за місце у складі. Крім названих футболістів, є четверо тих, хто грав у «Динамо» в минулому сезоні, але через різні причини не залишився в команді на сезон нинішній.

Португальський лівий захисник Антунеш опинився в Іспанії, у «Хетафе», але, навіть згадуючи його дивогол «Евертону», дозволимо собі припустити, що Піварич сильніший. Особливо за Антунеша минулого сезону, якого критикували набагато частіше, ніж хвалили. Рибалка був одним із лідерів «Динамо», яке грало по-іспанськи за часів Реброва, але виявився зайвим з урахуванням зміни стилю гри команди, тож залишається тільки побажати йому зарекомендувати себе з найкращого боку в турецькому чемпіонаті.

Центральний нападник Яремчук про грав конкуренцію Бесєдіну в другій части ні минулого сезону. А після повернення до «Динамо» з оренд відразу трьох напад ників — Мораеса, Кравця та Мбокані — у нього не було шансів. А тут і пропозиція «Гента» надійшла. Нарешті, головна втрата — від’їзд беззаперечного лідера та капітана команди Ярмоленка. Зрозуміло, це втрата величезна, на перших порах непоправна. Але, усвідомлюючи це, хочу лише порадіти за самого Андрія. На піку кар’єри він отри мав можливість спробувати свої сили в топклубі, для якого вихід до плей-оф Ліги чемпіонів є звичною справою, пограти в одній із найсильніших та найцікавіших національних першостей.

Ярмоленко показав приклад професіоналізму й зразкового ставлення до клубу, у якому він зробив собі ім’я у футболі. За це він заслужив лише найкращих слів. Хочу порадіти й за клуб, який показав усім критикам, що може та готовий відпускати своїх вихованців, заробляючи на цьому, показав, що готовий виконати обіцянку, дану гравцю. «Динамо» трансфером Ярмоленка показало, що готове розлучатися не лише з іноземцями, а й з українцями. Аби тільки були відповідні пропозиції.

Нарешті, хочу порадіти за динамівську молодь, якій Ярмоленко показав чудовий приклад та перспективу. У тому числі й за Циганкова, що, сподіваюся, готовий гідно замінити лідера та допомагати «Динамо» виконувати великі завдання.

При всій любові до «Динамо» хочеться побажати рідному клубу якомога більше таких трансферів, які, з одного боку, залишають рану на серці, а з іншого, дають привід для гордості.

Андрій ШАХОВ, официальный клубный журнал «Динамо»

Приобрести журнал можно в кассах стадиона «Динамо» имени Валерия Лобановского, киосках «Союзпечать», у частных распространителей, в Интернет-магазине ФК «Динамо», а также в электронном формате в библиотеке PressPoint.

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости