Последний из «мушкетеров»

Це було майже 10 років тому. 11 травня 2008-го київські динамівці грали останній матч чемпіонату на своєму полі проти полтавської «Ворскли». Друге місце ­команді було забезпечене, а шанс на чемпіонство залишався лише теоретичний. Та ще й гра не пішла — бразилець Корреа не забив одинадцятиметровий.

Втрачати було нічого. Тренер Юрій Сьомін випустив на поле спочатку Романа Зозулю, а згодом — Андрія Ярмоленка, який забив переможний м’яч на передостанній хвилині. Зі своїм однолітком Артемом Кравцем ці 19-річні хлопці виглядали майбутнім команди. Трійка гравців атаки мала все, аби повести «Динамо» до перемог, стати основою «­команди майбутнього». Але не склалося. Разом вони зіграли набагато пізніше: в національній команді України часів її відродження Михайлом Фоменком.

Першим пішов Зозуля. Спочатку до «Дніпра», а потім до Іспанії. Згодом — Ярмоленко до Німеччини, а ось тепер і Кравець поїхав до Туреччини. Всі троє у розквіті сил і, впевнений, вони ще покажуть себе. Але вже не в рідному «Динамо», а деінде. А той матч проти «Ворскли 10 років тому так і залишиться у пам’яті моментом надії, що не збулася.

Тепер у «Динамо» нова трійка 19-річних талантів — Циганков, Шепелєв і Шапаренко. Вони вже виходили разом на поле і, так само як 10 років тому у Кравцеві, Ярмоленку та Зозулі, ми побачили в цих хлопцях майбутнє нового переможного «Динамо». Та, боюся, що історія повториться. Всім молодим талантам не знайдеться місця на полі, і ми за 10 років згадуватимемо, яка у Києві могла би бути команда.

А може, я помиляюсь? Може, нинішньому поколінню футболістів пощастить більше, ніж їхнім старшим партнерам, і ми ще довго насолоджуватимемося їхньою грою за «Динамо», а не за когось іншого?

Микола НЕСЕНЮК