Артем КРАВЕЦЬ: «Упередженого ставлення до себе з боку Мілевскього та Алієва не помічав»

На Артема Кравця сподівалися ще минулої весни, коли юний футболіст вдало зіграв під час зимового турніру в Ізраїлі і в перших матчах чемпіонату. Невиправдані торік надії були перенесені на нинішню весну, яку Артем роз­почав дуже впевнено, одразу заявивши про себе у драматичних матчах Кубка УЄФА про­ти іспанської «Валенсії».

- Хоча моя кар’єра лише починається, по­мітив певну закономірність. У мене завжди вдалими виходять перші місяці. Так було у динамівській академії, так було згодом у «Динамо-2». Грав у стартовому складі, бага­то забивав. Потім наставала пауза. Так само було минулої весни, коли Юрій Сьомій дові­ряв мені місце у складі. Після вдалого стар­ту — пауза, під час якої я грав переважно за другу команду. Та ще захворів восени на ангіну, мав проблеми з гомілкою, пропустив багато тренувань. Аби виправити ситуацію, на зимових зборах в Іспанії був максималь­но зосередженим.

- На зборах у Іспанії, під час контрольних матчів, Юрій Сьомій награвав пару форвардів Мілевський-Бангура. Виходить, травма Ісмаеля відкрила тобі шлях до основного складу?

- Важко говорити щодо планів Юрія Сьоміна, але я справді у січні починав грати за умовний другий склад. Проте із кожним трену­ванням додавав у швидкості, фізичній підго­товці. Коли нападник почуває себе впевнено, він частіше бере гру на себе, не побоюючись помилитися. Після того, як Бангура ушко­див ногу і тренер випустив мене у першому складі, без жодних проблем влився до нього. Адже тренувалися ми всі разом, чудово розу­міли один одного. Наприкінці збору я почав показувати гру, яка мені самому подобалась. Бачив це і тренер, тому, напевно, поставив у склад на гру проти «Валенсії».

- Кажуть, що ти є улюбленцем Юрія Сьоміна. Чи це так насправді?

- Нічого подібного не знаю. Після першого збору в Іспанії Юрій Павлович справді підій­шов до мене, розповів, над чим треба більше працювати. Було так і раніше. Це робочі сто­сунки, вони є між кожним тренером та фут­болістом. Ніякої підвищеної уваги до себе з боку тренера не помітив. Проте, впродовж нашої спільної роботи постійно відчуваю до­віру, за яку намагаюся дякувати сумлінною роботою на тренуваннях та результативною грою.

- Зараз у двері першої команди «Динамо» стукають твої однолітки, хлопці 1989 року народження. Хто з них має найбільші шанси закріпитися у складі?

- Усі вони талановиті футболісти, пройшли школу «Динамо», зараз грають у молодіж­ній збірній України. Той самий Роман Зозу­ля тренується з основним складом і чудово показав себе в іграх за другий склад. Зараз він найкращий бомбардир молодіжної пер­шості. Прогресують Ярмоленко та Морозюк. Вперше про наш випуск почали говорити півтора роки тому, коли «Динамо» виграло Суперкубок України у «Шахтаря». Зрозуміло, тоді, у сімнадцять-вісімнадцять років, було важко за всіма критеріями відповідати рів­ню «Динамо», демонструвати стабільний рі­вень. Нелегко це робити і зараз, але хлопці вже по-іншому ставляться до своєї роботи. Досвід дорослих підказує, що футболу по­трібно віддавати себе на сто відсотків. Інак­ше результату не буде.

- Вперше в основному складі «Динамо» ти з’явився у короткий період тренерства Олега Лужного. Пам’ятаєш, що він тобі казав перед виходом на поле?

- Це було наприкінці 2007 року. Через вилу­чення у матчі «Динамо-2» в першій лізі я не міг грати за «Динамо» в чемпіонаті України. Тренувався, а шанс Олег Романович надав мені в останньому матчі Ліги чемпіонів про­ти «Спортинга». До гри тренер сказав, щоб був готовий вийти на заміну. Зараз чудово пам’ятаю цю гру, хоча склалася вона для нас невдало. Вдячний тренеру за довіру.

- Через травми двічі відкладався твій дебют у національній збірній України. Футболісти — люди забобонні. Як дивишся на такий непри­ємний збіг обставин?

- Все що не робиться — до кращого. Зна­чить, мій час ще не прийшов, варто набра­тися терпіння. Минулого року перед грою із Сербією отримав ушкодження у грі за «Ди­намо», а наприкінці березня цього року, готуючись у складі збірної до матчу з Англі­єю, на тренуванні надірвав передній м’яз стегна. Причому сталося це не у боротьбі, а під час відпрацювання ударів з далекої від­стані. Травма неприємна. Лікарі кажуть, незабаром і повернуся до тренувань. Зіграти за національну збірну Україну — моя дитяча мрія. Сподіваюся, Олексій Михайличенко продовжуватиме довіряти мені і надасть ще один шанс.

- У нинішньому «Динамо» гру ведуть Олек­сандр Алієв та Артем Мілевський, які, як де­кому здається, не завжди «помічають» тебе під час розвитку атаки. Це справді так?

- Не знаю, ніякого упередженого ставлення до себе не помічав. Можливо, були епізоди, в яких я непогано відкривався, але м’яча не отримував. Вважаю це робочими момента­ми, на які не треба звертати уваги. У побуті з хлопцями також не маю жодних проблем.

- Чимало м’ячів Мілевський забиває з пере­дач Алієва. Чи є в тебе такий партнер у ко­манді, з яким розумієшся найкраще?

- Це хлопці динамівскої Академії 1988 та 1989 років випуску. Окрім дитячо-юнацького рівня, з ними грав у молодіжній першості, а також за збірні України різного віку, аж до «молодіжки». Зозуля, Морозюк, Єрмоленко — з ними чудово розуміюсь на полі. Когось одного не можу виділити.

- Два роки тому Ісмаель Бангура заявив, що поставив перед собою мету забити 20 м’ячів за сезон. Слова Ісмаель дотримав, забивши навіть на один більше. Яку мету ставиш пе­ред собою ти на початку сезону?

- Справді, для нападника головне — заби­вати м’ячі. Саме цього від нього вимагають уболівальники, саме за цим критерієм оці­нюють його ефективність. Конкретного плану результативності на сезон я ніколи не скла­дав. Але перед кожною грою, налаштовую­чись на неї, ставлю завдання відзначитись бодай раз. Забиті м’ячі додають нападнику впевненості в собі, підвищують довіру з боку тренерів та партнерів. Але це не має бути головним. Головним є успіх команди, тобто перемога. А вже потім йдуть особисті досяг­нення.

- Нині ти є гравцем основного складу «Ди­намо». За твоїм професійним зростанням слідкувати нескладно, а як змінилося твоє повсякденне життя?

- Навіть не знаю, майже нічого не змінило­ся. Спокуси до розваг були завжди, починаючи із дитинства, до них намагаюся ставитися спокійно. Якщо людина займається справою та має певну професійну мету, ніякі спокуси на шляху до неї на заваді не стануть. Нама­гаюся правильно розставляти акценти та з користю проводити вільний час. Коло моїх друзів сформувалося ще в динамівській академії, куди я приїхав навчатися у чотир­надцятирічному віці. Переважно спілкуюся з людьми футболу. Не проти поспілкуватися і з дівчатами.

- Роман Зозуля казав, що у дитячий школі ти чи не єдиний виявляв прагнення до навчання та отримував гарні оцінки. Такий у тебе ха­рактер: якщо чимось займаєшся, робиш це якнайкраще?

- У дитячій школі «Динамо» весь час при­свячувався тому, щоб учитися грати у фут­бол. Хоча кожен день ми ходили до школи, на уроки та самовдосконалення часу майже не залишалося. Мені було цікаво навчати­ся, до школи завжди йшов із задоволенням. Людина має розвиватися гармонійно — як фізично, так і духовно. Зараз освіту отри­мую в Київському інституті фізкультури на заочному відділенні. Часу стало набагато менше, ніж у дитинстві, але намагаюся са­мотужки складати іспити. Хочу, зокрема, підтягнути англійську.

Дмитрий Шаповал

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости