Тим, хто зневірився, а також усім гравцям і тренеру Динамо Київ присвячується.....

(З дякою та пошаною шановному блоггерові Шурку Київському, який надихнув мене дописати цього вірша, перечитавши на той час лише написаний посткриптум, і присвятити його Динамо Київ та усім уболівальникам та уболівальницям і їх дітям)

    Частина перша
 (відлуння минулого)
             ****
Виє в полі хуртовина
Гне дерева, замітає
Проводжає мати сина
Хрестить лоба, обнімає

 До грудей його припавши
“Діво, радуйся” шепоче
В торбу суне горщик каші
Дорогі цілує очі

Як волошки, сині-сині
(Буде мороку дівчатам)
Най на Бога, серце стигне….
Так очима вдався  в тата….

Не хвилюйтеся за мене,
Каже їй джура козацький,
За сестру подбайте, нене,
Й на коня здійнявся хвацьки

Бусурманів відженемо,
Повернусь - зораю луки!
Оженюсь і заживемо!
Подарую Вам онуків!

 Гей , візьми рушник, Іване!
Де там -  вітер не чекає…
Вже в степу копита тануть
Полкова сурма стихає

 Так пішов колись і любий
Правду – долю здобувати
Ввісімнадцяте як губить
Лист калина біля хати………..

Десь далеко, між курганів,
Де гойдається ковила,
Проти моря ятаганів
Піднялась козацька сила

Криця вдарила на крицю
Полягло тоді народу…..
Зо три дні навкруг в криницях
Кінь не пив червону воду

 Там закрились очі милі
Наче небо – сині-сині
На кургановому схилі……
Так зустрілись батько з сином…..

     Частина друга
   (звернення до памяті і деякі відповіді )

               ***

Татарва і турок хижий….
Круль підступний, цар з Москвою....
Мій народе, як ти вижив?!!
Де ти брав синів для бою?!

 Від ясиру та податків
Як не стік живою кров’ю?
Як зберіг своїх нащадків?
Де виховував з любов’ю?

 І у відповідь несеться:
Де твоя земля – там корні,
Де є віра – там є серце,
Пам’ятай мій сине гордий ….

Коли нас було розбито
Віра й корні рятували:
Знов народжувались діти,
В кузнях шаблі знов кували

Там де мати Вас сповила
Де приклала Вас до грудей
Там де батькова могила
Там де Київ – там і буде…

Де шумить Дніпро велично,
Протікаючи до моря,
Де дівчата хлопців кличуть
(чи на щастя…. чи на горе…..)

Так чому ж питаєш, сину?
Так чому ж не розумієш?
І чому, в лиху годину,
Не звитяжиш і не віриш?

Через що твоє сирітство?
Хмара сумнівів, зневіри?
Це духовним є каліцтвом!
Це і є відсутність віри!

Батьківщина - це щоденно…
На усіх її доволі….
Але статок твій – буденний!
Без страждання і без болі!

Пам'ять предків відібрали,
У помиях утопили,
Кольорів понамішали
Де червоним й чорним шили

І тому в тобі, мій сине,
Відчуваю  порожнечу,
(Триста років пам'ять гине,
не навчається малеча)

Замість звичаїв є звички,
Замість пам’яті - підручник
Навіть в церкву божу свічку
Ти несеш як стане зручно!

Але, все ж таки, звернувся
Є до пам’яті питання?
Звір сумління ворухнувся
Наперед, до покаяння?

Ну тоді не все в нарузі
(як вважалося спочатку)
Посади у синім лузі
На коня своє хлопчатко!

Дай йому у руки возжі
Застібни кунтуш сріблястий
Якщо, спершу, він не зможе
Поможи йому не впасти!

Покажи йому дороги,
Що ведуть від перехрестя,
І найпершу з них – до Бога
(Хто без Бога – той без честі)

Не свари за поспіх-спритність
Заохочуй на цікавість
Так, відроджуючи гідність,
Викорінюй страх і заздрість.........

P.S.

Наша віра ще не згасла
Поки є у неньки прясло....
Ми ще вишиєм сорочку
Рано вранці....До таночку....