Друже, прочитай мій пост

Друзі, вибачайте за офтоп, але хочеться виговоритись, викричатись, вивільнитись.

Я не знаю звідки в мені скільки ненависті, яка мене розриває. Я зараз ненавиджу наскільки щиро і сильно рівно наскільки,наскільки  вмію кохати. Напевно це природа і нічого з цим не вдієш.

Я абсолютно аполітичний в принципі.

Я щиро за своїми переконаннями вірив в те, що все в моїх руках, в моїй голові, в моєму серці, що мій успіх залежить виключно від здатності побороти свою лінь, свою байдужість, свій страх, розірвати свої привички,від здатності вчитись  і працювати. Я думав що мені всерівно те, що відбувається навколо, і тільки від мене залежить добро моєї родини,моїх батьків, братів і т.п. Від того, як я буду працювати .

Я розумію що в цьому є долю правди, але разом з цим я дуже помилявся.

Я розумію, що мені не всерівно що буде і з іншими, до кого я не маю ніякого відношення.

Я почуваю дикий когнітивний десонанс від того, що не можу робити зараз того, що я мушу робити - бути на Майдані. Врешті в мене зобовязання на роботі і відповідальність за процес. Але я надіюсь найти можливість і бути там інші дні.

Зараз в мене в голові кадр з фільму Штрафбат. памятаєте, як  зеки відмовились виходити на мінне поле,як стадо,  на безглузду смерть,  а комбат вмовив  їх зі сльозима на очах піти  і повести за собою людей.. Щоб вбити хоч обного німця, щоб відвоювати хоч клапоть землі, щоб дати можливість настопу танкам...

Я теж не плекаю асолютно ніяких ілюзій відносно майбутнього успіху , я просто хочу робити все шо в моїх силах, щоб очиститись від цих фашистів. І наскільки б нікчемними не були мої зусилья, як би я не мерз, які в сумніви не крались мені в голову,щоб мені не говорили зі сторони - я піду на Мадан, інашке не можу.

Я прошу вас, не здавайтесь і ви, можливо ми і не будемо в результаті жити краще, але ми маємо очиститись від цієї мразі..

Да, в нас мало шансів , да, може не бути результату, да, можна захворіти, можна получити по печінкам від беркуту, можна бути бути висміяним серед колег, да,  і т.п. але якшо ми сидітимемо склавши руки - шансів взагалі немає.

І тоді, в  числі багато чого іншого, після чергового програшу Збірної будемо жалкувати про відсутність дитячого футболу в Краіні. Або про відсутність і самої Країни.

Вибір за тобою, друже.