Поразки в матчах європейських кубків восени 1996 року, звісно, не могли задовольнити керівництво клубу на чолі з президентом Григорієм Суркісом. Для забезпечення розвитку клубу необхідні були нові рішення. Звичайно, найлогічнішим здавалося повернення в Київ Валерія Васильовича Лобановського.
В усякому разі, так вважається з точки зору сьогодення.
У той час усе не було настільки однозначним. Поразки збірної СРСР на Чемпіонаті світу в 1990 році надали можливість численним критикам Лобановського виплеснути всю злість, яка накопилася за чотири роки після тріумфального сезону 1986-го. Тренеру пригадали все: обережну гру, склад з одним форвардом, Федю Черенкова.Лобановський стомився пояснювати причини поразок. Пам’ятаю, в одному інтерв’ю, в якому ведучий культового «Футбольного огляду» Володимир Перетурін просто-таки допік питаннями про одного форварда і відсутність Черенкова, Валерій Васильович спересердя відповів, що, мабуть, він відстав від тенденцій розвитку світового футболу, і побажав, аби прийшли нові тренери, більш сучасні.
У цей час Лобановському прийшло запрошення від Федерації футболу Об’єднаних Арабських Еміратів очолити національну збірну. Валерій Васильович його прийняв. Чи було це рішення помилкою? Не нам вирішувати.
Після Євро-88 власники кращих італійських клубів («Інтера» і «Ювентуса») хотіли бачити класика тренерського мистецтва на чолі своїх команд. Залізна завіса не дозволила цим намірам утілитися в життя. Після італійського фіаско таких запрошень уже не було. Лобановський їде в ОАЕ за смішні, як на сьогодні, для одного з кращих тренерів світу гроші – 20 тисяч доларів на місяць.
Повернемося в 1996 рік. Лобановський уже сьомий рік на Близькому Сході, після ОАЕ тренує збірну Кувейту. В Україні потроху починає стабілізуватися ситуація після часів розрухи, гіперінфляції та зубожіння. Восени 1996 року Григорій Суркіс, нарешті, вирішив повернути головний футбольний скарб України додому.
На шість років Лобановський узагалі практично зник з інформаційного простору України. Виявилося, що Валерій Васильович змінився зовні, значно поповнів. Люди, які з ним працювали до від’їзду і після повернення, відзначали, що змінився й характер Лобановського – він став м’якшим. Але жорсткість у ставленні до підопічних у тому «Динамо» вже й не була потрібна. Молоді динамівці широко відкритими очима дивилися на легендарного тренера, ловили кожне його слово, з великим завзяттям узялися за роботу.
Перший турнір, в якому уболівальники побачили нове «Динамо» Лобановського, був Кубок Співдружності-1997 в манежах Москви.
Кияни до півфінальних матчів не відчули ніяких проблем із суперниками. Киргизький «Металург» (Кадамжай) був переможений із рахунком 9:1, литовська «Кареда» – 5:1, вірменський «Пюнік» – 2:0, молдовське «Зімбру» – 2:0. У півфінальному матчі виникли труднощі: латвійський «Сконто» вдалося здолати лише в серії пенальті після 0:0 в основний час.
Фінальний матч зі «Спартаком» подарував справжню насолоду уболівальникам футболу. Пропоную переглянути відеоогляд.
Кияни здобули другий поспіль Кубок Співдружності, але головне, що вразило уболівальників, – це позитивні зміни в якості гри. Команда почала діяти організованіше, компактніше, атаки стали швидшими, кожен гравець знав свій маневр.
Уболівальники з оптимізмом чекали на початок нового сезону. Те, що потім сталося, перевершило всі їхні сподівання.
Зміни в складі «Динамо» влітку 1997 року були мінімальними. Команду поповнив крайній захисник маріупольського «Металурга» Олександр Радченко.
Віктор Леоненко довго відновлювався після травми. Лобановський так і не знайшов місця в складі гравцеві, котрий до цього вважався кращим в Україні. Валерій Васильович вирішив, що в пари Шевченко – Ребров більше перспектив. Леоненко дуже образився на метра. Зараз, коли Віктор Євгенович працює експертом, це відчувається. Як і заздрощі Леоненка до успіхів Шеви.
Андрія Гусіна Лобановський перекваліфікував в опорного півзахисника. Із посереднього форварда «Динамо-2» був створений півзахисник захисного плану світового рівня.
«Динамо» без проблем подолало в першому кваліфікаційному раунді Ліги чемпіонів валлійський «Баррі Таун» – 2:0, 4:0.
У другому раунді кваліфікації на киян чекав датський «Брондбю», досить потужний клуб, який у минулому сезоні розтрощив на чужому полі одного з лідерів тогочасної Бундесліги – «Карслруе» з Хесслером у складі.
Завдання виходу в груповий турнір кияни вирішили вже в першому гостьовому матчі, в якому перемогли – 4:2. Господарям не допомогло навіть дуже лояльне суддівство. Арбітр призначив два пенальті після звичайної боротьби під час подачі кутових.
У домашньому матчі кияни не ризикували. Отримавши м’яч у свої ворота в середині першого тайму, футболісти «Динамо» не пішли вперед великими силами. Такий рахунок виводив киян у груповий турнір Ліги чемпіонів. «Брондбю» також не ризикував, у підсумку вдовольнився почесною перемогою над майбутньою грозою «Барселони» з рахунком 1:0.
Жеребкування було занадто суворим до киян. Каталонська «Барселона» з новим тренером Луї ван Галем, який вважався на той час найбільш перспективним у світі, з Рівалдо, Фігу, Луісом Енріке і Дюгаррі в складі. Віце-чемпіон англійської Прем’єр-ліги «Ньюкасл» на чолі з Кені Далглішом, Ширером, Барнсом та Аспрілья у складі. Чемпіон Нідерландів «ПСВ» на чолі з Діком Адвокатом, Люком Нілісом, Стамом і Коку в складі.
Про груповий турнір поведемо розмову в наступному матеріалі.
Стаття публікувалася на сайті 1927.kiev.ua
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости