Пробудження "Динамо"

Київ засумував без титулів. П’ять років без чемпіонства, сім без кубку. Про колишнє лідерство «Динамо» в українському футболі залишилися тільки спогади. Лише Шовкоський, Гусєв і Рибка тримали над головою кубок країни. При чому останній робив це у футболці найпринциповішого суперника. Вболівальники в останні роки звикли до розчарувань.

Суперник «Динамо» навпаки наситився титулами. П’ять поспіль чемпіонств, три кубки. При цьому донецький клуб виграв у киян сім останніх матчів. Тому перемога у фіналі Кубка країни над «Шахтарем» для «Динамо» була надважлива.

Ребров проти Луческу. Досвідченому румунському тренеру вдавалося розгадувати останніх тренерів «Динамо». Сьомін спочатку пручався, перемагав з великим рахунком, вигравав Суперкубок, але в підсумку Луческу знайшов ключі до секретів російського фахівця. Блохін великих проблем перед будівником сучасного «Шахтаря» не створив. Луческу і його підопічні отримали психологічну перевагу над динамівцями, завжди були впевнені у своїй перемозі. В першому протистоянні Луческу з Ребровим перемогла молодість. Не думаю, що румунський фахівець дозволив собі не вивчати останні матчі «Динамо». Але за підсумками першого тайму склалося враження, що підопічні зірки «Динамо» 90-х сильно здивували досвідченішого хитрого лиса тренерського мистецтва.

Кияни грали за все тією схемою що при Блохіні - 4-2-3-1. Сергій Станіславович вніс достатньо коректив у гру «Динамо», що мали на меті ускладнити втілення планів суперника.

Ребров поміняв місцями Даніло Сілву і Віду. Внаслідок швидкий і більш координований бразилець зменшив кількість провалів в центрі захисту «Динамо». Блондинистий хорват отримав свободу дій на правому фланзі захисту, не тільки прекрасно проявив себе у штафному майданчику суперника під час стандартів, а й впорався з Бернардом, що попав у заявку пентакампеонів на чемпіонат Світу.

У трикутнику півзахисників Велозу-Гармаш-Беланда у першому таймі на місці другого опорного хавбека частіше опинявся марокканець, Гармаш діяв ближче до атаки. При цьому Гармаш і Беланда при втраті м’яча самовіддано вступали у відбір. Дії киян при застосуванні пресингу виглядали злагоджено, особливо в першому таймі, було помітно, що кожен футболіст знав свій маневр. Португальському збірнику Мігелю Велозу вдавалося встигати за швидкими футболістами «Шахтаря», завдяки цьому опорна зона «Динамо» не виглядала прохідним двором. Кияни дуже вдало діяли у відборі на чужій половині поля, так часто гравці «Шахтаря» давно не втрачали мяч неподалеку від своїх воріт у матчах з «Динамо».

Динамівці розпочинали атаки не так, як ми звикли. Центральні захисники «Динамо» Сілва і Драгович розходилися по флангам, при цьому створювали вільну зону для Велозу, який розпочинав більшість атак киян. Крайні захисники Віда і Макаренко, в свою чергу, займали позицію ближче до штрафного майданчика суперника. Атакуючи гравці «Шахтара» були дещо спантеличені такими маневрами суперника. Луіс Адріано витягнувся на одного з центральних захисників. Бернард і Дуглас відходили нижче, щоб перекрити крайніх захисників «Динамо». Тейшейра також більшу увагу приділяв до центральних захисників. В наслідок таких переміщень Велозу отримував свободу під час початкової стадії атака. Новий центрхав Сілва намагався віддавати точні передачі на партнера, практично не грав на винос. В результаті кияни не допускали невимушених втрат, в першому таймі взагалі домінували у володінні м’ячем. Іноді Сілва і Драгович ризикували відаючи м’яч на воротаря, ніби намагаючись знайти пригоди, але в цього разу футбольна Фортуна вирішила не жартувати проти «Динамо».

Луческу разом з Фредом в опорній зоні задіяв Степаненко, замість Тайсона зліва грав Бернард. Донеччани грали у звичний після втрати Фернандіньо футбол. Фред намагався бути корисним, Бернард кілька разів загострював гру. Але команда з Донбасу була мало схожа на свої кращі минулорічні зразки. Мудрому Мірчі не вдалося поки створити новий після фернандінівський «Шахтар». Чи є у Луческу натхнення продовжити почату справу? Подивимося. Можливо румунський фахівець вибере більш спокійний варіант продовження кар’єри.

Психологічне налаштування на матч. Ситуація в Україні, воєнні дії навколо і в самому Донецьку, відсутність трофейного голоду, всі ці фактори звично вплинули на гравців донецького клубу. Після гри стало зрозуміло, що поразка не стала для Луческу і гравців «Шахтаря» трагедією. Кияни бажали перемогти більше. Навіть капітан Срна не збирався кидатися під потяг заради перемоги. Лише Луіс Адріано намагався звично дошкулити супернику: хамив, топтався по ногах, бився ліктями. Але головним досягненням бразильця стала організація разом з співвітчизниками Фредом і Тейшейрой штовханини на останніх хвилинах зустрічі. Було помітно, що думки представників «Шахтаря» були не про матч в Полтаві.

Кияни, навпаки, підійшли до матчу з емоційним піднесенням. Ми нарешті побачили, що у футболістів «Динамо» є повага до себе, партнерів, своєї професії, уболівальників клубу за який вони виступають. Дуже показовою була реакція футболістів що перебували на лаві запасних: камери показували обличчя Ідейє, Гусєва, Вукоєвича, Рибки. Хлопці жили футболом, всім серцем вони були разом з партнерами на футбольному полі. Такого єднання давно не було в роздягальні «Динамо».

Несподівані стандарти. Головною зброєю «Динамо» у цьому матчі стали стандартні положення. Виявилося, що Велозу і Беланда здатні гостро подавати м’ячі після штрафних і кутових, Віда і Мбокані випереджати суперників у штрафному майданчику. При цьому під час виконання прямих ударів по воротам після штрафних кияни дозволили собі занадто мудрувати. Велозу, Беланда і Гармаш кожен по разу приймали мало логічне рішення, що призвело до марнування трьох перспективно небезпечних штрафних ударів.

Справжній капітан. Олександр Шовковський з 93 року в основному складі «Динамо». СаШо є символом історії «Динамо» часів незалежності. Легендарний воротар зробив все щоб досягти цієї перемоги. Сейв Шовковського після удару Кучера був чудовим. Нагадав мені епізод з легендарного матчу Ліги чемпіонів 94 року зі «Спартаком»: СаШо тоді зумів неймовірним чином відбити удар Цимбаларя. УЄФА тоді признало цей епізод кращим сейвом туру. За двадцять років багато подій відбулося, лише Шовковський непідвласний часу, як завжди у светрі з першим номером у воротах «Динамо».

Висновки. Кияни, нарешті, завоювали національний трофей. Для теперішніх часів подія не пересічна. Це перемога дуже важлива в психологічну плані для всіх причетних до клубу: тренерів, футболістів, уболівальників і президента Ігоря Суркіса. Динамівці нарешті пробудили емоції. Після років апатії ми могли з усією душою поринути у вболівання за улюблену команду. Реакція Григорія Суркіса на другий м’яч киян мабуть найкраща візуалізація стану шанувальників «Динамо».

На фоні емоційного піднесення більшість уболівальників вимагає негайного призначення Реброва головним тренером «Динамо». Я б не став поспішати. Емоції не кращий порадник. Вчора ввечері Реброву вдалося перемогти Луческу, але робити далекосяжні висновки щодо перспективності його, як тренера «Динамо», вважаю,не варто. Сергій Станіславович довів, що чогось вартий, як тренер, але чи зуміє він побувати нове «Динамо», повернути клубу звання кращої команди України. Багато тренерів «Динамо» перемагали Луческу в одному конкретному матчі: Анатолій Дем’яненко робив це систематично, перемагали Лужний, Газзаєв, Сьомін. Але в підсумку жодному з них не вдалося побудувати команду яка б задовольнила амбіції шанувальників «Динамо». Для цього були, як об’єктивні, так і суб’єктивні причини. Можна довго їх аналізувати, але від цього втрачені роки не повернеш.

Ребров сам ще не знає власного тренерського потенціалу. У матчах з «Чорноморцем», «Іллічівцем», «Шахтарем» легендарному форварду вдалося внести новації в гру команди. Ці зміни принесли результат. Але не відомо як буде працювати методика Реброва на довгій дистанції. Тим більше, що Сергій тільки формує свою систему футболу, що важко при шаленому тиску, який чиниться на головного тренера клубу калібру «Динамо». Справа тут не в віці Реброва, а в його досвіді самостійного керівництва командою. Досвід показує, що дуже рідко буває так, що видатний тренер з’являється з нізвідки. У Лобановського перед «Динамо» був досвід роботи у «Дніпрі», у Базилевича в «Шахтарі», у Моуріньо перед «Порту» був досвід «Бенфіки», Клопп сформував свій експериментаторський стиль у «Майнці». Романцев перед «Спартаком» працював кілька років у «Красній пресні». Навіть головні вундеркінди сучасності Гвардіола і Вілаш-Боаш встигли попрацювати у «Барселоні-Б» і «Академіки Коімбра» відповідно. Тим більше «Динамо» вже має негативний досвід призначення молодого перспективного тренера. Можливо якщо б Олексію Михайличенку дали пару років самостійної роботи перед призначенням головним в «Динамо» ми б отримали свого Пеллегріні чи Венгера. На мій погляд, призначення Сергія Реброва головним тренером є авантюрним кроком, який може не тільки принести чергові розчарування шанувальникам «Динамо», але й негативно сказатися на подальшій кар’єрі молодого тренера.

На даному етапі «Динамо» потрібен тренер який вже сформував своє бачення футболу, має впевненість, сили і досвід втілення в життя своєї методики гри. З вітчизняних тренерів під такі критерії підходить Роман Григорчук. Вибір іноземних тренерів значно ширше, від Регенкампфа до Рамоса, але навряд чи у когось буде бажання їхати в неспокійну Україну, в клуб, що втратив лідерські позиції. Вибирати власникам клубу. Сподіваємось, що вибір буде виваженим.

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости