Будинок, який побудував Михайло Іванович

Дуже цікаво читати закиди в сторону Михайла Фоменка. Виходить, що всі проблеми впираються в його скромну персону.

Мені теж дуже хочеться, щоб збірна грала в сучасний атакуючий, комбінаційний футбол, щоб більше молодих гравців в збірній по –ділу, а не на перспективу.

Всім нам, напевно, також хочеться ходити по чистим вулицям, щоб на транспортних зупинках ніхто не палив, щоб молоді люди поступалися місцем жінкам в громадському транспорті, хочеться їздити на роботу на велосипеді, але, на жаль, реалії зовсім інші.

Я думаю, що потрібно розуміти, що футбол збірної це не забаганки головного тренера, чи його штабу, а це сірі реалії сучасного українського футболу.

Багато хто не розуміє, але, насправді, Михайлу Івановичу прийшлося будувати нову команду після Олега Блохіна, точніше після виступу на домашньому Євро.

З тих гравців, що були в заявці на Євро залишилися тільки 12 з 23. Пішли Алієв, Воронін, Мілевський, Назаренко, Шевченко – це атакуюча міць команди. Тимощук та Гусєв – вікові гравеці. Михалик, Бутко, Девіч – поїхали догравати в Росію:). Селін – повністю програв свою конкуренцію в Динамо.

На противагу цим втратам, з молодих гравців до основи національної збірної змогли пробитися тільки Роман Зозуля, Тарас Степаненко, Сергій Рибалка та Сергій Сидорчук

Тобто, виходить, що замість Шевченка, Вороніна, Мілевського, Алієва та Назаренка до збірної прийшли Зозуля, Степаненко Сидорчук та Рибалка.

Звичайно, що після таких перетворень збірна повинна почати грати просто в феєричний футбол, а винний в цьому, як зазвичай головний тренер.

Насправді, Фоменко побудував дуже міцний будинок з того, що в нього було під руками. Всі доступні засоби були використанні головним тренером.

Частина захисту Шахтаря, яка дуже зіграна між собою в умовах ліміту на легіонерів( Ракицький, Шевчук, П "ятов, Кучер, Степаненко, виходить від 3-х до 5 гравців збірної в основі), центральних півзахисників Динамо( в останніх матчах, як мінімум виходило два гравця з Динамо в середину поля), атакуючі звязки Дніпра( Селезньов, Ротань, Зозуля, Коноплянка навіть інколи Федецький), та досвід та взаємодію гравців, які разом грали ще з Павлом Яковенком в молодіжній збірнїй( Ярмоленко, Коноплянка, Степаненко, Рак, Кравець, Зозуля, Морозюк) Так і хочеться запитати в керманичів нашої сучасної молодіжки – кого вони підготували майже вже за два цикли? Але це тема окремої розмови, яку, я теж висвітлю

Збірна України – це реалії нашого футболу. Хочемо, чи не хочемо, але їх потрібно сприймати такими, як вони є. Працювати є куди. Наприклад, в бік українізації певних гравців. Ми ж живемо не в пустелі.

Будинок, який побудував Михайло Іванович можливо не зовсім естетичний та гарний на перший погляд, але він доволі міцний.