Криза молодіжних збірних, або в пошуках нових провідників

Криза молодіжних збірних, або в пошуках нових провідників

Якщо Ви хочете дізнатися, що очікує на Вашу збірну в майбутньому- зверніть увагу на молодіжну збірну.

В середині 90-х років спостерігаючи за грою «молодіжки» я розумів, що в майбутньому нас чекає доволі сильна національна команда. Схоже дежав’ю я відчував в середині 2000-х( покоління гравців 1985 року народження) та в кінці першого десятку на початку другого десятку 21 століття( гравці 1989-90 року народження) .

Зараз, доволі прискіпливо спостерігаючи за всіма молодіжними збірними та пресою, яка її оточує, я можу сказати, що в майбутнє я дивлюся доволі скептично

Багато пишуть про те, що гра національної збірної має дуже багато недоліків.

Напевно, що критики ще не бачили гру молодіжної збірної. Немає абсолютно нічого. На результат ми особливо не претендуємо за два відбори, гра тримається на індивідуальній майстерності гравців. Забери Юрченка, Петряка, Коваленка того ж Зінченка залишиться абсолютна сірість.

Найголовніше в випадку «молодіжки» – підготовка гравців до головної збірної, але з цим величезні проблеми. За весь час роботи Ковальця в збірній – жоден гравець «молодіжки» не доріс до гравця основи збірної. Викликаються Шевченко та Малиновський з Зорі, але це скоріше тому, що більш немає кого викликати.

Для прикладу, попередник Сергія Івановича Павло Яковенко прямо чи опосередковано підготував до збірної цілу плеяду гравців – Ярмоленко, Коноплянка, Морозюк, Бойко, Зозуля, Кравець, Ракицький

Я, наприклад, не бачу ніякої системи між всіма молодіжними та юнацькими збірними. В них є мало, що спільного. Тому, напевно, що так важко вдається перехід гравців з однієї команди до іншої

Абсолютно різні тренери з своїми підходами та розумінням футболу. Якщо Ковалець має імідж простої людини, яка перш за все намагається створити гарний колектив в збірній, Головко – інтелектуал, аналітик, Петраков – людина з радянських часів. Вимоги до гравців в них абсолютно різні, тому не особливо дивно, що кожен з них будує щось своє особисте, окреме від іншого.

Навіть один з цих тренерів договорився до того, що в команду запросив зав кафедри психології. Я думаю, що кваліфікація психолого не вимірюється адміністративними посадами, а друге – якщо в команду запрошують психолога, значить футболісти не довіряють тренеру. Найкращим психологом звичайно є сам тренер.

Але в нас такі реалії в країні, що ніхто, ніколи, нікуди не піде добровільно. Будуть щось вигадувати, розповідати, доводити власну правоту…

Взагалі, не розумію призначення тренерів до молодіжних команд. Це не досліди, не експеременти , не можливість вгадувати, а майбутнє футболу країни .

Абсолютно не розумію, за які заслуги призначили Ковальця? Був помічником в Маркевича, де молодих гравців особливо не було, потім працював в Фк Львів та Оболоні. Без особливих успіхів. Один граний сезон в Оболоні, а далі повний провал. Їздив на півроку в Словаччину, теж без особливих успіхів.

Я не хочу бути тільки критиканом. Але і хочу запропонувати декілька кандидатів:

1.Юрій Вернидуб. Думаю, що кожен побачив величезний прогрес Петряка, Малиновського, Будківського, Шевченка, Гордієнка та Малишева з Хомченовським, які грали в Зорі в минулому сезоні. А, дехто з них вже був майже списаний з великого футболу. Дуже важливо, що молоді гравці неймовірно впевнені в собі. Кожен знає, що робити на футбольному полі до найменших дрібничок. Команда може однакова якісно грати, як від оборони та першим номером. В Зорі він створив просто неймовірний мікроклімат серед молодих гравців, і це в команді, яка місяцями сидить без грошей. Це теж не кожен так зможе. Контраст з тим же Дніпром величезний . Я, наприклад, був би не проти, якби Юрій Миколайович поєднував роботу в клубі та збірній. Також про Вернидуба варто говорити і в контексті перспектив роботи з головною командою. Михайлу Івановичу вже 67…

2.Юрій Калітвінцев. Тут мова не тільки про виграш молодіжного Євро в Донецьку в 2009 році, але і самої гри тієї команди. А вони грали в атакуючий футбол. Не вина Юрія Миклайовича, що скажімо то й же Газаєв далі розвивати молодих чемпіонів не зміг. До речі, збірна України, коли нею керував Кілтвінцев –старший, теж намагалася завжди грати більше на атаку. На жаль, перед домашнім Євро злякалися не зовсім гарних результатів дружніх матчів.

3.Павло Яковенко. Людина, яка вміє та знає, як працювати з молодими. Він працював з академічним класом, яким сам і створив в структурі Динамо. Гравці 1985 року народження. В 2006 році Олексій Михайличенко з цими гравцями досягнув срібла на молодіжному ЧЄ в Туреччині.

Павло Яковенко зміг вивести на молодіжний ЧЄ в Данії збірну, яка тоді пройшла доволі важку кваліфікацію. Виграла відбіркову групі і в плей –офф переграла не самих останніх голандців. З тієї збірної, зараз кольори національної команди захищає велика когорта футболістів.

Дуже хочеться, що в ФФУ на своєму конгресі зробила правильні виводи…