Селекція Динамо на прикладі Юнеса Баланда

Думаю, що всі вчора бачили матч Шахтаря. Гра Юнеса Беланди не залишилася не поміченою. Буквально за два місяці відбулася дивовижне перетворення з немотивованого, конфліктного, роздратованого, байдужого, невпевненого в собі, ледачого гравця, який не хотів відпрацьовувати на оборону, на мотивованого, впевненого в своїх силах футболіста, який знає, що йому робити на полі.

До переліку Мехмеді, Раффаеля, Рубена, Лукаса та інших можна сміливо додавати і прізвище Беланда

Був на матчі. Можливо в мене враження трохи ширші. Склалося таке враження, що Беланда все життя грав в Шальке. Тут не тільки мова про його три гольові моменти, але і про величезну роботу без м’яча. А статистика тільки підтвердила мої думки.

Причина цього перетворення тільки одна –Беланда повернувся на позицію на якій він грав майже все своє життя. Тобто, на позицію « 10 номера», на якій він ще виступав в Монпелье. Неначе декількох років в Динамо і не було.

Проблема Динамо в селекції не в тому, що команда запрошує поганих чи неякісних футболістів, а насамперед, в тому, що беруть футболіста, а вже потім думають, як його будуть використовувати, і чи підійде він під систему гри команди, ніхто не звертає увагу.

Так було з багатьма гравцями, перераховувати всі буде довго. Але той же Тремулінас в Бордо і зараз в Севільї грає зовсім в інших футбол, ніж в Динамо, чи той же Раффаель. Або приклад Селіна та Безуса. Футбол Ворскли майже нічого не мав спільного з тим, що було в Динамо.

Дуже важливо запрошувати футболістів, які будуть розуміти філософію гри команди, чого від них хочуть тренери. Насправді, це дуже важливий момент. Не тільки важлививо індивідуальні якості гравця, але і вміння його змінюватися, або приблизні навики схожої гри в попердньому клубі.

Навчити гравця можна, але перевчити – дуже рідко

На такі самі граблі свого часу наступив і Шахтар, коли запрошував до команди вже сформованих гравців. Вони індивідуально були дуже сильні, набагато сильніші від тих, хто вже був в команді, але ніяк не могли заграти на високому рівні. Це насамперед стосується Лукареллі, Кастільо, Елано

Луческу вирішив брати молодих гравців, і вже їх привчати до стилю гри Шахтаря. Цей процес став набагато ефективнішим, ніж величезні витрати на вже сформованих футболістів. Хоча, в певних випадках вимагав багато часу.

Так і Динамо потрібно вивчати весь свій попередній досвід, і підбирати гравців для своєї системи гри.

На жаль, так буває не завжди. Підписали влітку Петровіча. Може він і гарний опорник, але в Динамо функції опорника не тільки включають в себе руйнування атак суперника та пресинг, але і ведення гри, контроль м'яча. А з цим в Петровіча -величезні проблеми. Перевчитися в 26 років, чи змінитися він не зможе. Аналогічно Федорчук. Якби його підписав Шахтар – я б навіть не здивувався. В Луческу є на полі гравець, який виключно займається тільки руйнуванням. Це - Степаненко. В Динамо система гри інша. Навіщо було тоді відпускати Вукоєвича, щоб підписати Петровіча та Федорчука? Не розумію.