Після «Бешикташа»

Лично игра Рудько мне понравилась, по-моему была уверенность и спокойствие.

Ну, Рудько, не так уж и плох был в этом матче, а игру Корзуна даже Головко отметил

Какие тренерские шахматы? С нашей стороны вообще были шашки, причем разновидность
"Чапаев".

Да, так как сыграл в первом тайме Гармаш, потеря Сидорчука, Федорчука и невидимки Буяльского действительно, как потеря Месси. Травмы в этом сезоне эпидемией навалились на ДИНАМО. Как ни печально, но это говорит о том, что в предсезонной подготовке команда играла в пинг-понг и карты, а не занималась функциональной подготовкой. И это все вопросы к ССР. Похоже, команда к сезону не готова совсем. Ни тактически, ни функционально. Хорошо, что играли с домом престарелых, и сумели отмахаться во втором тайме. Но в целом все очень грустно...

Мне кажется, что накладывается спад формы сборников после ЧЕ.

Не понимаю почему не играет Беседин. Хуже играть чем (любимые Ребровым Мораес и Гладкий) просто не возможно. В "Динамо" никогда не было таких слабых центральных нападающих,которых не видно вообще на поле, проигрывающих все единоборства. Интересно как команда с ними может побеждать? Наверное только если играть постянно с "Александрией".

"в моменті коли Артур не відомо для чого залишив ворота, тільки підкат Хачеріді врятував від удару Абубакара, який вже бив в порожні ворота" - якби Рудько не вийшов, то гравець Бешикташа (здається, то був Таліска, якому пасував Абубакар; і Віда, а не Хачеріді, вибивав.) вийшов би на побачення з ним в більш вигідних умовах і, напевне, точно забив би гол. Треба ще передивитися, щоб стверджувати. Як на мене, то Рудько тут зробив усе правильно - принаймні, мені так видається. Сумніваюся, що той же СаШо щось зробив би краще. Чи будь-хто інший. А, загалом, якщо його дії перешкодили голу у власні ворота - воротар діяв правильно.

Автор мав на увазі не той момент, який ви описуєте. А в цьому"вашому" моменті я погоджуюся, Рудько робив все правильно

Гонсалес-это просто хрустальный мальчик, у которого не отбора нет,не паса точного и вообще шо он делает в Динамо(за 2 года с Олимпиком более менее сыграть и он 9 мл стоит,должен на голову выше быть,полный ноль)

Сергію, до чого тут Бангура і особливо Мілевський якщо мова про Мораєса? Ті двоє - один корнтратакер, другий дріблер, - манера гри - з глибини тягнути м'яча до воріт. Мораєс - за-вер-шаль-ник, вістя, гравець одного-двох дотиків. Йому потрібні постачальники "снарядів" аби переправляти їх у ворота. А хто в нас останній більш-менш по цьому питанню? Велозу? Ну мабуть схоже, але він пішов. Рибалка?.. який грає на позиції опорника, а не там де він найбільш ефективно себе проявив в Словаччині - під нападниками? Або крайки - Ярмола та Дерліс, - які перетягують ковдру на себе і пасують тільки назад коли ще можна не втратити м'яч?

Васильович казав, що 2 точних паса вперед на половині поля сіперника приводять до напруги біля його воріт, а 3й точний пас створює вже гольову ситуацію. А зараз ви не пробували рахувати скільки сьгодняшнє Динамо віддає 2-3 точних паси ВПЕРЕД на половині поля суперника? Не старайтесь! Не скільки! Бо ніхто не може віддать точно, тому і не намагаються, катають поперек і назад. В мене враження, що КРІї та прив'язані до них премії/ штрафи в Динамо залежать від точності пасів? І, наприклад, за кожну обізку "мінус 1000 доларів"? От і стимул ттд робить, а пас віддавати назад. Бо віддаючи вперед можна залізти в "мінуса"... ((

Рудько вчера дал несколько дальних передач прямо в ноги, Шовковский так не умеет, не знаю куда Вы смотрели.

Поддерживаю. О вратаре по одной игре никто не судит. Но то что я увидел точно - играет ногами явно лучше Шовковского. Длинные, нацеленные, точные (за исключением одного аута) передачи. Шовковский редко так играл - только вынос,
правда, в лучшие годы, выбрасывал очень далеко и точно рукой.

Предвижу бурное веселье от того, что выложу ниже.
Взято здесь: https://beztabu.net/spravi-serdechni-shcho-ne-tak-z-kiyivskim-dinamo_n6948
Веселитесь (адептам секты Свидетелей ВКДК лучше НЕ читать - разорвёт мозг) :



"Справи сердечні. Що не так з київським Динамо"

Головні перемоги Динамо залишились у минулому.
«Динамівські серця» - як головний фактор занепаду найкращого клубу в історії українського футболу.
Футбол давно вже не стоїть на місці. Колись тактична схема із чотирма нападниками вважалася неймовірно боягузливою та захисною – зараз деякі тренери взагалі можуть дозволити собі не випустити жодного номінального форварда і при цьому всерйоз претендують на перемогу в окремо узятому матчі. Колись банальний забій коліна міг обірвати багатообіцяючу кар’єру років у двадцять п‘ять – зараз спортивна медицина і особливо фармакологія вийшли на такий високий рівень, що футболіст навіть після двох операцій на хрестоподібних зв’язках за певного збігу обставин може повноцінно повернутися до гри та бігати ледве не до сорока. Колись через відсутність освітлення грати доводилося виключно вдень – зараз технічний прогрес дійшов до того, що в деяких лігах почали використовувати відеоповтори для прийняття рішень у суперечливих ситуаціях.
Але до українського футболу прогрес, нажаль, дістається у черепашачому темпі. Київське Динамо років тридцять тому здавалося прогресивним клубом навіть у порівнянні з деякими конкурентами з Західної Європи. Але зараз столичний флагман з організаційної точки зору більше схожий на старенький ламповий телевізор, ніж на рідкокристалічне диво закордонної електроніки. Вболівальники команди, що сорок років тому розбирала на запчастини могутню Баварію, зараз змушені радіти нічиїй у виїзному поєдинку з чемпіоном Туреччини – тим самим Бешикташем, який у розпал Перебудови без жодних шансів був розплющений київським катком. У турецькому футболі з тих пір не змінилося майже нічого, хіба що з’явилися шалені гроші та дозрів свій Лобановський в особі Фатіха Теріма. У нас, щоправда, і таких приводів для гордощів нема.
У чому причина подібного регресу? Риба, як відомо, починає гнити з голови. І динамівські успіхи радянські часів пов’язані перш за все із Володимиром Щербицьким – дуже і дуже неоднозначним партійним діячем та відданим вболівальником. Уродженець Верхньодніпровська достатньо добре розумівся на футболі і мав достатньо адмінресурсу для того, щоб створити суперклуб, з яким частенько навіть закляті вороги з Москви не могли потягатися. Без Щербицького в Києві не було б Лобановського. Без Валерія Васильовича не було б команди, побудованої навколо Олега Блохіна та тих, хто підносив йому снаряди. Без команди не було б двох Кубків володарів кубків та десятків внутрішніх трофеїв. Кінець кінцем, багато гравців з усіх куточків СРСР мріяли потрапити до Динамо навіть після аварії на ЧАЕС, коли з Києва виїхало чимало народу – це таки про щось говорить.
Сучасне Динамо як організація ментально застрягло десь там, у часах ранньої перебудови. І винне у цьому перш за все керівництво. Так, брати Суркіси заслужили кілька добрих слів на свою адресу через те, що повернули Лобановського і допомогли йому збудувати команду, якій до фіналу Ліги Чемпіонів не вистачило двох голів дещиці везіння. Але це було у двадцятому сторіччі, а у двадцять першому кияни за європейськими мірками застрягли десь між статусами "кадавр" та "бовван на глиняних ногах". Старший з братів виявився швидше бізнесменом, ніж футбольним функціонером. Молодший, в свою чергу, давно вже думками у паралельній реальності, в якій Андрія Ярмоленка можна поставити на один щабель з Ліонелем Мессі, Олега Блохіна прирівняти за тренерським хистом до Йохана Круїффа, а себе поставити в один ряд з Жоаном Гампером і не отримати за це копняка. Такий погляд на речі ніколи не призводить до добра.
Порівняння навіть з європейськими середняками зараз будуть виключно не на користь киян. У провідних лігах тренувальний процес давно вже звели переважно до роботи з м’ячем – у Динамо акцент на силову та фізичну підготовку досі є настільки сильним, що здоров’я деяких гравців просто не витримує. У провідних лігах давно вже не вижити без скаутських служб, що охоплюють в кращому випадку кілька континентів – до Динамо все ще регулярно беруть гравців, про яких невідомо нічого, крім десятихвилинної нарізки найкращих моментів на DVD (якщо взагалі не на старезній відеокасеті формату VHS). У провідних лігах сумлінно працюють із вболівальниками, бо розуміють, що саме від них залежить прибуток – у Динамо до цього не додумалися і досі. Анахронізм на анахронізмі сидить та анахронізмом поганяє.
Але найбільше дивує те, що динамівська братія досі продовжує молитися на філософію та методики покійного Лобановського, що остаточно перестали бути актуальними за рік-два після смерті Валерія Васильовича. Доходить до того, що під час призначення чергового головного тренера вирішальним фактором зазвичай є не професійний досвід, а знання міфічних "конспектів Лобановського". Їх ніхто ніколи не бачив, але усі говорять про них зі стовідсотковою впевненістю. Парадокс у тому, що найцікавішу команду за сукупністю результату та якості гри побудував Юрій Сьомін – людина, що не просто не читала кляті конспекти, а починала футбольну кар’єру у складі вічного ворога киян, московського Спартака. Але звичаї та традиції для динамівської братії важливіші за усе інше.

От і виходить так, що "конспекти Васильовича" з часом перетворюються на такі собі зошити смерті – інакше і не скажеш. Дожилися ж до того, що треба радіти нічиїй у виїзному поєдинку з чемпіоном Туреччини…

З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець

Согласен со всем. Особо отмечу, что руководство ДК действительно не работает с болельщиками. Это значимое стратегическое упущение.