Сила телевізора

Із почутого та прочитаного вчора, я дізнався, що Михайло Іванович Фоменко – дуже погана людина, справжній тиран та деспот. При ньому гравці не хотіли їхати в збірну, не було колективу, ніхто не співав та не танцював. Інша справа при Андрію Раульовичу: гравці їдуть із із пошкодженнями навіть, з’явився колектив і всі співають та танцюють.

Насправді, гра збірної Шевченка мало чим відрізняється від збірної Фоменка. Обом командам дуже важко грати першим номером, обом командам набагато краще виходить грати від оборони. Тільки в збірної Шевченка центральні півзахисники більше працюють на атаку, а у Михайла Івановича більше працювали на оборону. Остання гра проти Фінляндії нагадувала збірну Фоменка гірше часів дуже сильно. Обидві збірні вперлися в певних гравців та певні тактичні схеми. Теж спільна риса обох тренерів.

Омолодження збірної відбулося б у будь –якому випадку. Вже всі побачили, що Гусєва, Шевчук, Тимощук явно не тягнуть. Того ж Гусєва навіть не взяли у Францію. На Євро при Фоменку вже грали Бутко, Коваленко, Зінченко. Свого часу Михайло Іванович викликав зовсім юних Лучкевича та Бурду, але ніхто із цього не робив велике досягнення.

Просто Шевченко почав свою роботу із зібрання провідних журналістів на Олімпійському. От і вся різниця.