Регистрация, после которой вы сможете:

Писать комментарии
и сообщения, а также вести блог

Ставить прогнозы
и выигрывать

Быть участником
фан-зоны

Зарегистрироваться Это займет 30 секунд, мы проверяли
Вход

Олександр Жидков: "Лобановський стояв, як Наполеон, а всі навколо стелилися у підкатах"

2017-02-19 00:16 Доля воротаря невблаганна. Одна помилка може стати тріщиною у всій кар’єрі. Особливо, якщо у тебе на ...

Доля воротаря невблаганна. Одна помилка може стати тріщиною у всій кар’єрі. Особливо, якщо у тебе на спині "номер один" у київському "Динамо". Минуло багато років, але у голосі Олександра Жидкова попри його воротарський спокій і розсудливість відчувається переживання.

У його житті було багато випробувань, кожне з яких він спромігся здолати.

Жидков добре пам’ятає кінець радянської епохи Лобановського в "Динамо". Голкіпер зізнається, що так і не став у Києві своїм. Роки, що були витрачені на роздуми і пошуки причин не допомагають. Зате у Олександра Віталійовича є набагато цінніша річ – спогади, що пов’язані з Україною. Ними він з радістю готовий ділитися.

Київ, сини, ціна помилок

– Олександре Віталійовичу, останнє, що доводилося чути – ви працюєте у Академії Льва Яшина…

– Перш за все, хотів би передати великий привіт всьому українському народові. Україну я ніколи не забував, а Київ – це фактично моє рідне місто. У мене там син народився і багато друзів залишилося. І що би не сталося, я Україну завжди любив, люблю і любитиму. Що стосується моєї роботи – на даний момент я більше не є тренером Академії. Після неї я працював у Джержинську, потім Тамбові, а зараз треную воротарів у підмосковних "Хімках".

– Ваш товариш Андрій Алексаненков зізнавався, що дуже хоче відвідати Україну. Ви давно були у нашій країні?

– Знайомих у мене там багато. Юрій Мороз, наприклад, хрестив мою дитину. Є ще кілька друзів, які запрошують до Києва. Сподіваюся, що колись таки приїду в столицю України. Завжди любив вашу країну, полюбляв співати українські пісні. Україна – рідна для мене країна. Слідкую за вашим футболом, за тренерськими кар’єрами своїх колишніх партнерів, наприклад, радий за "Олександрію" Володі Шарана. А ще щиро вболіваю за збірну України.

– Який спогад про Київ для вас найбільш приємний?

– Це народження дитини у 1989-му році. Загалом період в "Динамо" був чудовим. Валерій Васильович Лобановський створив еталон клубу, про який знали у всьому світі.

– Ваш син свого часу навчався у школі київського "Арсеналу". Продовжує ще займатися футболом?

– Так, рік він провів в "Арсеналі". Потім вимушені були повертатися до Москви і прийшлося обрати навчання. Зараз працює у приватній структурі, не пов’язаній з футболом.

– Молодший син також не пішов вашими слідами?

– Так, не вийшло… Він хлопчина кремезний, я віддав його у хокейну секцію. На жаль, у нього були проблеми з колінними чашечками і він змушений був залишити спорт. Біль був дуже сильним і рішення було вимушеним.

– Мабуть, справедливо буде сказати, що у "Динамо" ви не розкрили себе повністю. Минуло вже багато років і час для аналізу ви мали. Які причини цього?

– Справді хороше питання. Я дуже часто задавав собі його, ще коли грав у футбол. Мабуть, поруч не було тренера воротарів, який повинен був підказати, як правильно діяти на полі. В "Нефтчі" я був одним з лідерів, керував обороною, а сама команда вирішувала інші завдання. В Баку я міг помилитися, але це прощалося. В Києві такого не було. Помилка у грі зі "Спартаком" далася взнаки – я півроку не грав не те, що за основу, а навіть за дубль. Скажу про основну причину дуже критично – я не вписався у схему і правила "Динамо". Знаєте, інколи кажуть "Не твій клуб". От саме це сталося у мене з "Динамо".

– Ігор Кутепов, ваш колега по амплуа і конкурент за місце в основі найсильнішого клубу України, якось сказав: "Жидков – воротар від Бога. Йому би ще характер". Згідні?

– Характер повинен бути. Просто я така людина – мені довіряють, значить я граю і показую хороший рівень. Якщо сидиш по півроку без практики, то психологічно важко. Непросто було стиснути зуби і просто працювати. У мене буває так – або граєш, або ні. Чекати не міг, тому пішов.

– Ще один ваш колега Святослав Сирота по-іншому охарактеризував ваш київський період: "Жидков не знайшов спільної мови в команді". В колективі у вас не було проблем?

– Не знаю, чому Слава так вирішив. Я прийшов, коли в "Динамо" був зірковий склад: Балтача, Чанов, Баль, Дем’яненко, Безсонов, Рац, Бєланов, Заваров, Литовченко, Протасов. Лише Блохін залишав Київ. Я зі всіма добре ладив. Не сказав би, що я не вписався у колектив. В 1990-му відбулися серйозні зміни, частина гравців залишила команду. Прийшли хлопці з дублю, але я також добре спілкувався з Юраном і компанією.

Зріст, секрет пенальті, суддя-друг

– Ви народилися у Азербайджані в місті Будьонновську…

– Я народився ще в той час, коли місто називалося Прикумськом. Мовляв, поруч з річкою Кумою. А тепер зветься Будьонновськом.

– Що було особливого у вашому дитинстві?

– Я виріс у селі – сади, городи (посміхається – Л.К.) Взимку у нас, звичайно, був хокей, влітку – футбол і річка. Мої батьки не мали відношення до спорту. Батько працював комбайнером, мати – кухарем. Напевно, лише завдяки Богу я став футболістом. Це все доля випадку. Хтось помітив, запросили у Ростовський спортінтернат. Проявив характер і досягнув певних успіхів.

– Ви казали, що ваш молодший син є доволі фактурним. У дорослому віці ваш ріст становив 196 сантиметрів. У дитинстві вирізнялися з-поміж одноліток?

– Зріст у мене справді був пристойним. У 13-річному віці вже мав 171 см. За рік виріс ще на 15 см, ріст був інтенсивним. Я у батька пішов, він також високим був.

– Очевидно, у тренерів не виникало запитання, яку позицію на полі вам виділити…

Через свій зріст я не любив багато бігати. Тому мене завжди у ворота ставили. Спочатку виступав на першість Кабардино-Балкарії, коли наша сім’я переїхала у містечко поруч з Нальчиком, а потім в Ростові у інтернаті також грав у воротах.

– Пишуть, що вашим тренером був Володимир Гаврилов, який дав дорогу у світ Ігорю Склярову, Вагізу Хідіятулліну, Олегу Матвєєву…

– Спочатку зі мною працював Володимир Данилович Нечепуренко, а згодом і Гаврилов, що займався у Ростовському спортінтернаті старшими групами футболістів.

– Вас вважають спеціалістом з відбиття пенальті. Коли ваш талант проявився?

Раніше була традиція – закінчилося тренування і розпочинаєш з кимось битися об заклад, скільки пенальті візьмеш. Якщо палив, то на пачку цигарок. Бувало, що й на кілограм яблук грали з партнерами. Просто для затравки, для інтриги з нападниками. Казав: "Беру з п’яти два". І повинен був доводити це на ділі (сміється – Л.К.)

– Свій секрет мали?

– Інтуїція – ось головне правило. А ще багато уваги варто приділяти розбігу нападника. Помітно, як футболіст підходить до позначки. Якщо сильно заходить за м’яч, то очевидно, що йому легше буде бити у лівий від воротаря кут воріт. Якщо навпроти м’яча – готуйся до удару справа. Бувають і такі, що порушують ці правила.

– Колись ви сказали, що головний пенальті у своєму житті ви не відбили – у 2000-му на "Лужниках" екс-гравець тернопільської "Ниви" і "Чорноморця" Андрій Гашкін забив, а ваш "Анжі" втратив шанс на бронзу.

– Насправді там суддя видумав той пенальті. По-перше, сталося це на 7-ій компенсованій хвилині. По-друге, м’яч влучив у плече нашому гравцеві. Суддя просто не міг бачити цього. Це вже історія… Я не виручив, ми програли і не зайняли третє місце. У нас його просто відібрали.

– Ще одна ваша цитата – "У воротаря лише 30 відсотків, щоб відбити удар з 11-метрового"…

– Так, я себе не звинувачував, коли пропускав. Це правда, я міг відбити, але сталося по-іншому.

– Цікаво, що того суддю на прізвище Ключников ви знали ще по Ростовському спортінтернату. Після матчу не намагалися почути від нього пояснення?

– Так, ми неодноразово говорили. У нього своя точка зору, у мене – своя. Кажу: "Юра, як можна стільки часу додавати? Зупинок майже не було". Таке враження, що він чекав певного моменту. По стадіону тоді диктор оголосив, що московське "Динамо" зазнало поразки і нас нічия навіть влаштовувала, але сталося не так, як ми хотіли.

– Місцева преса писала, що перед тим пенальті вся ваша команда хотіла зійти з поля. Емоційний момент, що зіграв вам не на руку?

– Образливо було, коли тебе рубають на 97-й хвилині. Я реально у ворота не хотів повертатися, хлопці теж готові були на будь-що. Керівництво нас зупинило – буде дискваліфікація.

Втеча, санепідеміолог, Сергій Сергійович

– Майже два десятки років тому, у 1983-му, ви здійснили нереальний стрибок у своїй кар’єрі – з друголігового "Атоммашу" переходите у вищоліговий "Нефтчі". Хоча вами зацікавилися не лише у головній команді Азербайджану. Бажаючих було достатньо – ЦСКА, "Торпедо", "Спартак". В одному з інтерв’ю ви обмовилися – бакинці вкрали ваші документи. Справді таке зробили?

– (сміється – Л.К.) У тому році в Москві відбувалася Спартакіада народів СРСР, де я зі збірною РРФСР вийшов до фіналу. Першими з пропозицією до мене звернулися з Баку. Мені було тоді лише 18 років. Я був призивного віку, тому пояснив, що потрібно залагодити питання з армією, на що представники "Нефтчі" відповіли: "Проблему вирішимо. Ти давай документи". Я так і зробив. Після фінальної гри проти збірної Литви розпочалося полювання на мене. Довелося переїжджати навіть в інший готель. Я не шкодую, що опинився у Баку. У 18-річному віці не часто довіряють місце у старті. Сергій Сергійович Крамаренко вже був близький до закінчення кар’єри. До речі, дебютував я у грі з київським "Динамо" – програли ми з рахунком 0:5.

– До тієї гри обов’язково повернемося. У всій тій історії з вашим переходом був інший цікавий момент – після фінальної гри представникам збірної ви сказали: "Відлучуся на хвилинку". Цього виявилося достатньо, щоб стати футболістом "Нефтчі"…

– Так, ми жили в "Туристі", тому мені довелося переїхати в інший готель, а далі вже було питання техніки.

– В Баку ви вступили у вуз медичного спрямування, де закінчили військову кафедру. Знаю, що продовжували навчатися за фахом вже у Києві. Маєте лікарський диплом?

– Так, я закінчив Інститут імені Богомольця у 1990-му році. Щоправда, жодного дня не працював за спеціальністю. Вона у мене цікава – санепідеміолог.

– У "Нефтчі" ви працювали з легендою місцевого футболу Казбеком Туаєвим. Що скажете про тренера?

– Для азербайджанського футболу ця постать, мабуть, на одному рівні з Анатолієм Банішевським. Це дуже комунікабельна людина. Ми ще й зараз спілкуємося. Він допоміг мені, коли я був у юному віці. Керівники створили в клубі належні побутові умови, а тренер довірив місце в складі. На той час це було дуже важливо.

– Сергій Крамаренко, якого ви назвали "Сергієм Сергійовичем", відіграв за "Нефтчі" майже 20 сезонів. Ваш колега по амплуа був на 19 років старшим за вас. Мабуть, сприймали ви його, як футбольного батька…

– Саме так. Ми постійно спілкувалися з Сергієм Сергійовичем. Він багато підказував у життєвих моментах. Були у нас і дискусії на футбольну тему. Його поради були завжди дуже цінними. В Баку взагалі провів чудовий час..

– До Крамаренка ви зверталися на "ви"?

– Ні, було нормальне спілкування, як у колег.

– До Баку звикали довго?

– Я ж приїхав 18-річним, тому рік точно на адаптацію пішов. Там свої закони і порядки, своє бачення життя. Я прибув з Ростова, з іншого середовища. Треба було перелаштовуватися. Наприклад, звернув увагу на культ старійшин. У росіян також батьків поважають, але в Баку це було на ще вищому рівні. Мені потрібен був час, щоб звикнути до такого стилю життя.

– Повернімося до дебютного матчу з "Динамо". Що відчував молодий хлопець, якому довелося вийти на поле проти зірок Радянського футболу?

– Я навіть не встиг ні про що подумати. Тільки приїхав з молодіжного турніру, що відбувався у французькому Тулоні. Отримав відзнаку кращого воротаря змагання. Через тиждень летимо в Київ – я не підозрював, що ось-ось дебютую у вищій лізі. Безпосередньо в день гри почув від тренерів: "Гратимеш сьогодні". Якщо чесно, був шокований. Запитав, чи можу вийти у старті вже у наступній домашній зустрічі. Відповіли, щоб я не переживав. Запевнили – нічого страшного не станеться, якщо програємо. Рано чи пізно потрібно вступати у гру.

– Результат не найкращий – 0:5…

– Перші чотири голи були моїми. Далі мене замінили.

– Одного разу екс-воротар одеського "Чорноморця" Іван Жекю, який на той час виступав за мінське "Динамо" сказав, що воротар повинен пропустити "свою тисячу голів". Коли у своїй кар’єрі ви відчули, що секретів у футболі для вас більше ні існує?

– (сміється – Л.К.) Так, було таке. Коли Іван про це казав, то в мене вже був досвід за плечима. Жекю, до речі, про це серйозно казав. Я не зовсім з цим згідний – якщо тисячу пропущу, то з футболом однозначно пора завершувати. Чим менше ти пропускаєш, тим сильнішим воротарем ти стаєш.

– Раніше Дем’яненка, Баля, Євтушенка, Заварова і Блохіна ви бачили по телевізору. Якими були відчуття, коли вийшли на розминку у дебютному матчі проти "Динамо"?

– Там ще Михайличенко і Буряк були… Мандраж і переживання важко передати. Весь день налаштовував себе. Через рік ми набагато краще зіграли з киянами, а я приз кращого гравця зустрічі отримав. Після "Динамо" я ще напропускав достатньо – у Тбілісі, а також від "Дніпра" і "Шахтаря". Мені потрібна була довіра, а також ігрова практика. Згодом я виправдав ці надії, коли став третім воротарем у СРСР.

– Сергій Крамаренко підтримував вас після також важкого старту?

– Він у схожій ситуації колись був і розумів, що молодому потрібна підтримка. Нічого страшного не сталося. Без пропущених голів не буде успіхів.

Прийом проти Протасова, штани, Чанов

– Ви фактично стали свідком і учасником двох епох у нашому футболі – грали проти Блохіна і Шенгелії, а потім на власні очі бачили перші кроки молоді, зокрема, Сергія Юрана. Якщо зрівнювати ті два покоління, то кому віддасте перевагу?

– Індивідуальності були сильні завжди. Будь-яку республіку СРСР візьми – всюди вистачало зірок. Навіть "Динамо" було важко у виїзних матчах. Особливо складно було на півдні, коли стадіон заповнювали 60 тисяч вболівальників.

– У вас були незручні форварди?

– Чогось особливого не пригадаю. Коли Віктор Хлус за "Гурію" грав, то забивав багато. Валерій Газзаєв був незручним нападником. Швидкий, моторний, від захисників відривався.

– У вас була цікава дуель з Олегом Протасовим. То він вам так і жодного разу не забив?

– Здається, не забивав… Одного разу виходив зі мною сам на сам, тому мені довелося заборонений прийом застосувати. Зіткнулися, Олег впав. Я не хотів його травмувати. У нас з ним хороші відносини. В Києві за столом сиділи згадували: "Добре, що ти мене не вбив". Я не хотів цього робити (посміхається – Л.К.)

– Були такі воротарі, з яких ви брали приклад?

– Володимир Астаповський подобався, а ще Євген Рудаков. Це зі старого покоління. Навчався у Крамаренка, а ще симпатизував грузину Отару Габелії, донеччанину Юрію Дегтярьову, гравцю "Чорноморця" Юрію Роменському. З європейських воротарів імпонували Мішель Прюдомм, Жан-Марі Пфафф, Гаральд Шумахер. В інтернаті навчався зі Стасом Руденком. Дуже талановитий хлопець, у якого доля не склалася. Вчився у нього, як правильно стрибати, руку тягнути. Раніше ж тренерів воротарів не було.

– У наш час воротар у штанах – справжня рідкість. Вражав хіба-що харизмою угорець Габор Кірай. Вболівальники вашого покоління повинні пам’ятати вас саме у штанах. Чому так?

– В штанах грав не постійно, але більшість часу. Поля були не найкращої якості – лікті і коліна обдиралися вже після другого падіння. Тому намагався і налокітники використовувати. Це зараз можна у футболках виходити. Я ж віддавав перевагу кофтам на довгий рукав.

– Заключний матч сезону 1984-го року проти московського "Динамо" обріс легендами. Вас замінили на 34-й хвилині, коли "Нефтчі" поступався з рахунком 1:2. В чому справа?

– Поєдинок відбувався у манежі "Динамо". Перший гол пропустив з далекої відстані. Я просто не ввійшов у гру і попросив заміну. Бувають такі ситуації. Добре, що хлопці виправили ситуацію і перемогли з рахунком 3:2.

– Казбек Туаєв у інтерв’ю зізнавався – велику роль у футбольному житті Азербайджану відігравав глава республіки Гейдар Алієв. Кажуть, коли ваша збірна обіграла швейцарців, то він також був присутнім на трибунах. Той двобій пам’ятний також тим, що ви начебто налякали Хакана Якіна, лідера збірної Швейцарії, під час пробиття пенальті.

– Ця перемога була історичною – першою в історії збірної Азербайджану. Гра була важкою. Ми забили, але потім у власні ворота отримали пенальті. Якіна не те, щоб налякав. Стрибнув в один кут, а він пробив у інший, але повз ворота. Це виключно його помилка. Що стосується Алієва, то я ніколи з ним не зустрічався, тому про роль у футбольному житті сказати не можу.

– У 1985-му році в "Нефтчі" з’являється В’ячеслав Чанов і ви займаєте місце на лавці. Між воротарями справжньої дружби не існує?

– Чанов прийшов з Сан Саничем Соловйовим, який запросив із собою трьох-чотирьох нових виконавців. Образа тоді була. Не дивно – тільки почав виходити у старті і сів на лавку. Конкуренції у нас не існувало – Славі було вже далеко за 30. Яка тут конкуренція? Відносини були нормальними, погано почувався лише тому, що не грав.

– Один з головних пунктів вашого воротарського досьє – два відбитих пенальті в одній грі від Федора Черенкова. "Нефтчі" програв, але ваше ім’я стало відомим на весь Союз.

– Нічого надзвичайно не було. Мабуть, трохи пощастило – без удачі не обійшлося і Черенков двічі схибив.

Лобановський, конкуренти у збірній, вигоріла земля

– Воротар "Динамо" Михайло Михайлов заперечує ваш обмін на нього між "Динамо" і "Нефтчі". Обміну справді не було?

– Ми з Михайлом часто це питання підіймали. Якщо не помиляюся, то все було так – його запросили в Баку, а мене – в Київ. Як такого обміну не було. Просто два незалежних трансфери.

– Коли ви вперше дізналися про інтерес "Динамо"?

– То було у Донецьку. Приїхав Михайло Михайлович Коман і запросив двох виконавців "Нефтчі" – мене і Валеру Панчика, який народився у Коростені і свого часу грав за "Таврію". Від пропозиції "Динамо" Панчик відмовився, мовляв, спина болить, не витримає у Києві. Я у свою чергу погодився. Лобановський запросив мене у розташування збірної в Новогорськ, що під Москвою. Фактично на збори, але у нас відбулася розмова щодо майбутнього в "Динамо".

– Про що говорили з Валерієм Васильовичем?

– Почув від нього питання: "Хочеш грати в київському "Динамо"? Хочеш грати у збірній СРСР?" Невже я міг відповісти відмовою? Тим більше Лобановський сказав, що рівень "Нефтчі" я вже переріс. Тому особливо не вагався перед прийняттям рішення.

– Про розмови з Лобановським ходять легенди. Минуло багато років, а ті, хто знав особисто Метра розповідають про бесіди з ним. Що ви відчували в момент спілкування у Новогорську?

– Авторитет справді тиснув. Свої відчуття важко пояснити. На тренуваннях Васильович просто стояв поруч, а люди настільки якісно свою роботу виконували! Ніхто ледарювати і не думав. Травм більше було на тренуваннях, ніж під час матчів. Лобановський стояв, як Наполеон, а всі навколо намагалися довести своє вміння, стелячись у підкатах. Зрештою, спілкування між нами, як такого не було – тренер був особливим і інших тем, крім футболу у нас не існувало.

"У захисті "Динамо" була вигоріла земля – люди на сто відсотків свою роботу виконували"

– У збірній СРСР в якийсь момент ви формально вважалися третім воротарем після Віктора Чанова і Ріната Дасаєва. Якими були відносини з колегами?

– Лобановський надав мені можливість просто тренуватися зі збірною. Я отримав аванс і мав нагоду втягуватися у цю атмосферу. Мені було незвично бачити таких серйозних воротарів. Спілкування наше було звичайним, жодної зірковості. У збірній було так – чим більш відомі люди, тим простіше вони себе поводили.

– За головну команду країни ви грали у неофіційних поєдинках, але на чемпіонат Європи 1988-го року ви не поїхали…

– Згідно регламенту заявляли лише двох голкіперів. Тому у ФРН мене не взяли.

– Якщо у збірній ви не претендували на пост №1, то у "Динамо" довелося всерйоз конкурувати з Віктором Чановим…

– В "Нефтчі" було набагато простіше, і я не звик до того, що було в Києві. В "Динамо" все не заладилося зі старту. Навіть до смішного доходило – хочу спіймати м’яч, але не можу. Мучив себе запитаннями – що не так? Може, це психологія, може, в ігровий ритм не ввійшов. Навіть зараз не можу дати собі пояснення.

– Колектив у тодішньому "Динамо" був хорошим? Наприклад, поїздки на шашлики були частими?

– Шашликів не було, бо перед іграми по два дні сиділи в Кончі-Заспі. Були жарти, спілкування, більярд. В карти грали мало. В період дворазових тренувань дозвілля майже не було. Ввечері після виснажливого дня всі хапались за телефони. Мобільних не було, тому всі бралися за стаціонарні. Словом, обстановка була робочою.

– У вас був товариш у тому колективі?

– В одному номері я жив з Павлом Яковенком, тому найбільше спілкувався з ним. Хоча хороші відносини були з Іваном Яремчуком, Сергієм Литовченком, Олегом Протасовим. Друзями не були, але міг спокійно зайти в кімнату навпроти до Бєланова і Раца. Поруч жили Безсонов і Баль, з якими теж любив поговорити.

– Душею компанії в "Динамо" був саме Баль?

– Так, мабуть, Андрій. Хоча в центрі уваги могли опинятися і Безсонов чи Дем’яненко. Вміли анекдот розказати, посміятися.

– Для команди дуже важливим є порозуміння воротаря і захисників. Як у вас було в Києві?

– Захист у нас був чудовим! За великим рахунком, навіть керувати партнерами не потрібно було. У грі зі "Спартаком" я серйозно помилився – пішов на вихід і прогадав. Безсонов потім резонно зауважував: "Ти ж гукнув "я", тому всі розступилися і залишали простір тобі". М’яч Володі на голову летів, але він залишив його мені. У захисті "Динамо" була вигоріла земля – люди на сто відсотків свою роботу виконували. В основному, я мав вдало грати лише на лінії.

Фатальний "Спартак", Лужний, "Барселона"

– Березнева гра зі "Спартаком" 1988-го стала фатальною для вас і ключовою у кар’єрі. Ви пропустили від Пасулька і Родіонова, а "Динамо" поступилося москвичам з рахунком 1:2. Ви справді помилилися двічі?

– Про епізод з Безсоновим я вже згадав. Пасулько скористався неузгодженістю і зрівняв рахунок. Другий гол на заключних хвилинах був простим – прохід лівим флангом і подача на голову Родіонову. Там вини моєї не було.

– Після гри Лобановський кричав?

– Ні, жодної розмови не було. Щоправда, після цього матчу у нього виникли проблеми зі здоров’ям через його знервованість. Гра зі "Спартаком" була фатальною – 100 тисяч на трибунах, а ми поступилися 1:2. Було шалено неприємно.

– Після того поєдинку ви не грали 15 турів.

– Я півроку не грав! Навіть за дубль не виходив. Не витримав цього і хотів піти, тому написав заяву. Лобановський її не прийняв. Домовилися, що спільно будемо вибиратися з ями. Сказав, що через дубль зможу повернутися в основу.

– І все ж виходили у старті ви зовсім мало. Проте 1989-го вийшли на поле у дивній грі з "Шахтарем", яка закінчилася внічию 3:3. На 30-й хвилині Чанов попросив заміну. Один з відомих тодішніх журналістів назвав ту гру "договірною". Вам довелося замінювати у воротах Віктора.

– Там і коментатори наговорили чимало… Минуло багато часу, і мені важко сказати, чи була дивною ця гра. Сергій Заєць Валентину Єлінскасу ледве не з центра поля забив третій гол. Тому не скажу, що все так однозначно.

– Журналісти так і написали: "Жидкову довелося щось придумувати…"

– Та ні, нічого я не придумував (сміється – Л.К.) Так просто гра склалася.

– Лобановський з часом їде в Емірати, однак ви в команді залишаєтесь. І це при тому, що в "Торпедо" вас неодноразово запрошує Валентин Іванов. Тепер не шкодуєте про це рішення?

– Звичайно, треба було переходити на пропозицію Козьміча. Я чому залишився – футболісти пороз’їжджалися, я вважав, що хлопці з дублюючого складу якісно підсилять команду. В Києві я на той час провів три роки, не хотів облаштовуватися в Москві. Рішення це було неправильним, але так вже сталося.

– Молодь в головну команду прийшла справді серйозна. Чого тільки Сергій Юран вартує…

– Сергій був дуже амбіційним. Він відразу показав все, на що здатний. Не адаптовувався, а взявся за діло зі старту. Багато хороших молодих футболістів було: Юра Нікіфоров, Сергій Погодін, Віктор Онопко, Андрій Канчельскіс, Михайло Стельмах. Потім прийшов Олег Саленко, хоча він сформувався ще до Києва, адже був на провідних ролях у "Зеніті".

Як отримати 2 жовті картки і зіграти ще 17 хвилин. Унікальна історія українського легіонера Сергія Погодіна у Прімері

– Ще один молодий гравець вашого "Динамо" – Олег Лужний. Лідерські якості у нього були вже тоді?

– Знаєте, як тільки-но Олег приїхав зі Львова, то відразу показав високий рівень. З першого тренування влився в колектив. З першого! Для нього не було авторитетів. Міг штовхатися і вступати в єдиноборства навіть з Бєлановим. Сміливо йшов у підкати. Ніхто на це не ображався.

– Більшість важливих подій вашого життя траплялися у березні. І мова йде не лише про негатив. У третьому місяці 1991-го ви двічі граєте проти "Барселони. Не скажеш, що до сенсації було близько, але "Динамо" виглядало гідно.

– В Києві ми програли з рахунком 2:3. Шанси були, але в другому таймі Христо Стоїчков реалізував пенальті. На виїзді значну роль зіграла магія "Камп Ноу". Поєдинок розпочинався, здається, о 9-ій вечора. Чесно кажучи, дуже непросто протягом всього дня чекати на стартовий свисток арбітра. Переживань було багато. Напередодні не міг заснути. Вийшов на поле і стало легше.

– У рідних стінах іспанці врятувалися від поразки лише на останніх хвилинах…

– Склад у "Барселони" був зірковим, нам було важко. За перші 15 хвилин вони вже могли забивати. Мені одного разу штанга допомогла. Ми вистояли, адаптувалися, а потім Сергій Юран відкрив рахунок. Цікаво, що мали й вдруге засмучувати Субісаррету.

– Йохан Кройф створив дуже потужну команду. Хто вам найбільше дошкуляв?

– Напевно, Стоїчков. Він тоді багато забивав і був одним з кращих нападників у світі. В середині поля Мікаель Лаудруп роздавав паси. Рональд Куман грав проти нас лише у іспанському матчі, хоча не скажу, що саме тоді проявив себе якось.

Стоичков

Хрісто Стоїчков

– Кажуть, що Анатолій Пузач, який замінив на тренерському містку Лобановського був занадто м’яким для "Динамо". Згідні з цим?

– Ну не всі ж бувають жорсткими. Кирилович був помічником Лобановського, і вся відповідальність була на головному тренері. Коли Пузач став самостійним наставником, йому, напевно, було складно перелаштуватися. Характер у нього був добрий. Хоча не скажу, що був занадто поблажливим. По-людськи з ним завжди можна було поговорити на будь-які теми. Пузач був більш відкритим у порівнянні з Лобановським.

– Що скажете про свої відносини з київськими вболівальниками? "Республіканський" у ті часи часто збирав аншлаги…

– Це незабутні емоції… Зараз, напевно, така кількість людей не збереться. Хоча у Києві ще можуть зібратись, а в Росії, думаю, ні. Ейфорія тоді була. Коли тебе так підтримують, то на полі залишається лише літати. Завжди було дуже приємно і я часто згадую ті часи з теплотою.

Підписи, Вінниця, штрафи Кранкля

– У 1991-му вас відраховують з "Динамо". В одному з інтерв’ю ви пояснювали причину – запізнилися на тренування через сімейні проблеми…

– Раніше були заїзди на базу за два дні до матчу. Все йшло по плану, але дружина зателефонувала: "Син затис палець у телефонній будці. Приїжджай". Сів на машину, зірвався додому, щоб заспокоїти дружину. Я залишився на день, приїхав наступного ранку на зарядку. Мене викликали на розмову до керівництва. Зайшов у кабінет, де сиділи Пузач, Колотов і Вєрємєєв. Анатолій Кирилович оголосив, що я не готуюся на гру, бо не ночував на базі. Сказали їхати додому. Я так і зробив.

– Що було далі?

– Потім поставили перед фактом – я більше не гравець "Динамо". Чекав, що оштрафують, але про відрахування не думав. Здається, через тиждень після цього в команду приїхав Мартінкенас. Очевидно, не все просто так відбулося. Не дуже красиво я з "Динамо" розлучився.

– Ще одна неприємна історія, пов’язана з вашою квартирою.

– Це питання вирішувалося дуже довго. Віктор Безверхий, тодішній президент клубу, пропонував якісь варіанти, але вони були не дуже хорошими. Я прийняв рішення залишитися у службовій квартирі. Але ми з дружиною не могли її оформити. Було багато проблем з документами.

– Ви навіть до Григорія Суркіса зверталися за допомогою.

– В клубі на той момент було два угруповання. Одні казали: "Голосуй за Безверхого, тоді й вирішимо твоє питання". Інша сторона підтримувала Суркіса. Мені насправді було байдуже, я був футболістом. Тому поставив два підписи – і за Безверхого, і за Суркіса. Прийшов до Григорія Михайловича на прийом, і він сказав, що не знає такого футболіста, як Жидков. Я здивувався, посміхнувся і пішов.

– Як довго оговтувалися після відрахування з "Динамо"?

– Спочатку тренувався з дублюючим складом. Потім мене запросили в московський "Спартак", де я перебував протягом місяця. У підсумку відправився у австрійську Бундеслігу.

– Ви встигли пограти і у незалежному чемпіонаті України, коли на 6 матчів стали гравцем вінницької "Ниви". Примітно, що у чотирьох з них ви відстояли на "сухо".

– У мене був товариш з Азербайджану, який жив у Вінниці. Він попросив керівництво клубу, щоб я потренувався у команді і отримав ігрову практику. Дуже цього потребував. В’ячеслав Грозний, як головний тренер, пішов мені назустріч.

– Жодного контракту, лише джентльменська домовленість?

– Саме так. Тоді й контрактів не було. Розглядав "Ниву" як підготовчий етап перед поїздкою за кордон. В Україні, здається, в обіг гривню ще не було запущено, футболісти зарплатню купонами отримували.

– Команда у Вінниці була серйозна: Горшков, Косовський, Надуда…

– Так, колектив був хорошим. Сергій Заєць приїхав туди догравати. В "Динамо" він якось раптово закінчив. Йому тоді 28 було. Кажу: "Сергію, приїжджай у Вінницю". Він так і зробив.

– Ви згадували про "Спартак". В’ячеслав Черчесов готувався до поїздки за кордон і у такому разі ви могли залишитися в команді?

– В команді було приблизно 6 воротарів: Стауче, Прудников, Чижов, ми з Черчесовим… Тому я вирішив їхати у австрійський "Медлінг", адже реально оцінював ситуацію.

– Там вам пощастило працювати з легендарним Хансом Кранклем, одним з кращих бомбардирів в історії австрійського футболу, екс-гравцем "Барселони". Які спогади?

– Перше, що пригодить на згадку – амбіційність Кранкля. Людина для Австрії велика і заслужена, жорсткий характер. Попридумував цілу купу штрафів. За запізнення зрозуміло, але навіть за пропуски м’яча "між ніг" в квадраті. Чи, наприклад, маніжку кинув у не відведене місце. За все штраф.

Кранкль

Ханс Кранкль

– Яке було цільове призначення цих грошей?

– Кранкль збирав команду і запрошував до пивбару. Їли сосиски, спілкувалися. До мене добре ставився. Щоправда, в один момент виник конфлікт між моїм менеджером і президентом клубу. У них обопільні претензії були. Закінчилося все судами і тим, що через півроку мене, а також росіянина Андрія Калайчева, інтереси якого також представляв цей агент, в клубі вже не було.

– Ви повернулися до Вінниці, де якраз виник варіант з працевлаштуванням в Ізраїлі…

– Все сталося спонтанно. Були підприємці, які займалися ігровими автоматами. В Україні робили коробки, а в Ізраїлі – начинки. Через знайомих запропонували спробувати себе у "Хапоель-Цафрірім". Летів я туди на власний страх і ризик.

– У підсумку 6 сезонів там провели.

– По-перше, там зустрів вихідців з СРСР, адаптувався швидко. Українських воротарів було чимало: Сергій Краковський, Віктор Чанов, Борис Білошапка.

– З польових гравців виступав Роман Пец.

– А ще Сергій Кандауров, Сергій Третяк. У хлопців вдалася хороша кар’єра в Ізраїлі. Там класно: тепло, свіжі овочі і фрукти. Ми цю країну жартома Бразилією називали (сміється – Л.К.)

– Завершували активні виступи ви в Томську. Місцеві газети писали, що наприкінці кар’єри навіть до атак підключалися.

– Було таке у грі з хабаровським СКА. На останніх хвилинах пішов в атаку, відкрився під удар. Проте вирішив ввірватися у штрафний майданчик, де побачив вільного нападника. Подав на нього, а він заробив пенальті. Користь!

– Прощалися ви з футболом у 39. Коли вас називали "Віталійовичем", відчували себе, як колись Крамаренко?

– Я міг ще грати, однак Валерій Петраков ініціював процес прощання. Спина трохи боліла, але загалом почував себе добре. Я себе належним чином готував, організм добре знав і міг ще виступати на найвищому рівні. Планку я собі поставив до 40 років. Але все склалося інакше, тому з футболом настав час прощання.

Любомир Кузьмяк https://football24.ua/oleksandr_zhidkov_lobanovskiy_stoyav_yak_napoleon_a_vsi_navkolo_stelilisya_u_pidkatah_n364611/ https://football24.ua/zhidkov_stilki_lyudey_yak_ranishe_zbirav_respublikanskiy_v_kiyevi_shhe_mozhe_zibratis_a_v_rosiyi_dumayu_ni_n364757/

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости

19.02.2017, 00:16
19.02.2017, 00:16
264237 0
kuzmiak
Автор:
(kuzmiak)
Статус:
Читатель (2 комментария)
Подписчиков:
0
Медали:
Топ-матчи
Чемпионат Англии Ливерпуль Арсенал 3 : 1 Закончился
Чемпионат Испании Реал С-дад Валенсия - : - 29 сентября 20:00
Лига чемпионов Омония Олимпиакос - : - 29 сентября 22:00
Динамо Гент - : - 29 сентября 22:00

Еще на эту тему

Лучшие блоги
Loading...
Пополнение счета
1
Сумма к оплате (грн):
=
(шурики)
2
Закрыть