У нашій історичній публіцистиці його часто ставлять в один ряд з легендарними гусьми, які, як відомо, Рим врятували.
Сьогодні-розповідь про генерала Марка Безручка-людину, яка, якщо вірити нашій публіцистиці, врятувала Варшаву.
Вулиця Марка Безручка розташована у Шевченківському районі Києва. Вона виникла у 40-их-50-их роках XX століття.
Пролягає від вулиці Гончарова до вулиці Георгія Дудника. Раніше називалася вулицею Бабушкіна. Нинішня назва, як і в багатьох інших вулиць-з 2016 року.Тепер-детальніше про біографію Марка Безручка.
Марко Безручко народився 31 жовтня 1883 року в селищі Великий Токмак. (нині-Токмак Запорізької області). Про його дитинство та юність я, на жаль, знайшов дуже мало інформації. Відомо лише, що він закінчив вчительську семінарію, а потім якийсь час вчителював. Однак, потім вирішив, що його призначення-не вчителювання, а військова кар'єра. Він вступив до Одеського піхотного юнкерського училища, яке закінчив 1908 року. До слова, там Безручко познайомився з іншим майбутнім українським генералом-Всеволодом Змієнком. Надалі їх буде пов'язувати щира дружба. Про Змієнка якось розповім детальніше-його іменем під час декомунізації також була названа вулиця.
Після закінчення училища Безручка направили до 106-го Уфимського полку в званні підпоручика. Однак, незадовго до Першої світової він вирішив повернутися до навчання і в рік початку Великої війни завершив Миколаївську піхотну академію. Згодом він повернувся до свого полку і вирушив з ним на фронт.
Під час Першої світової майбутній генерал був поранений та контужений. З 1915 року він перейшов на роботу у військових штабах, де залишатиметься майже всю свою подальшу кар'єру. За винятком 1920-го року і епізоду, який, власне, і прославить його. Останнє звання Безручка у російській армії-капітан.
З початком української революції Безручко взяв активну участь в українізації військових частин. Спочатку він-помічник начальника персонального відділу головного відділу Головного управління Генерального штабу УНР, а згодом працював у Генеральному штабі Армії Української держави (Гетьманату). Однак, коли вибухнуло антигетьманське повстання, Безручко підтримав Директорію, оскільки був обурений засиллям у гетьманській армії російських монархістів.
З 1919 року Безручко-начальник штабу Корпусу січових стрільців, який тоді складався з частин Сердюцької дивізії армії Української держави. Пізніше він писав, що "та обставина, що сердюки були дітьми заможних селян-хліборобів, робила корпус відпорним більшовицьким гаслам". І, як наслідок-одним з найбільш боєздатних українських підрозділів.
На початку 1920-го року Безручко сформував та очолив 6-ту стрілецьку дивізію січових стрільців. Вона стала однією з небагатьох українських частин, які разом з польскими дивізіями вирушили у похід до Києва. 7 травня польсько-українське військо увійшло до української столиці.
Втім, незабаром червоні перейшли у контрнаступ і поляки та українці були відкинуті аж до Варшави. І ось тут трапилась подія, яка дала привід написати мені на початку посту про те, що в нашій публіцистиці героя цієї оповіді в нас ставлять в один ряд із гусьми, які врятували Рим.
1-ша Кінна армія наприкінці серпня спробувала захопити Львів. Невдало. Після цього будьонівців перекинули на допомогу Тухачевському. Вони мали вийти в тил полякам в районі Любліна. Однак спершу треба було захопити Замостя. У місті перебували частини українських та польських військ. Його оборону очолив Марко Безручко, а начальником штабу оборони став давній друг героя моєї розповіді Всеволод Змієнко.
29 серпня 1920 року армія Будьонного вперше атакувала Замостя. Цей штурм завершився невдачею. Наступного дня штурм тривав увесь день. Місто було оточене з усіх боків. З півдня, півночі та сходу атаки були відбиті, втім із заходу червоним пощастило прорватися. Та це був короткочасний успіх-незабаром будьонівців відкинули. 31 серпня облогу було знято.
Восени 1920-го року польсько-українські війська перейшли в контрнаступ. Безручко, який став генералом, отримав у своє підпорядкування Середню групу військ Армії УНР. Вона зайняла Поділля по лінії Шаргород-Бар-Літин. Втім, згодом Армія УНР залишилася сам на сам з червоними-поляки підписали перемир'я.
У таких умовах українській армії довелося відступати за Збруч. Там вона була інтернована в таборах. Марко Безручко перебував у таборі інтернованих у Щипйорно неподалік Каліша.
З 1924 року герой цієї оповіді працював у Картографічному інституті Війська Польського. У 1931-1935 роках видавав альманах "За державність", яким нині є цінним джерелом вивчення Визвольної Боротьби 1917-1922 років. 1938 року польська влада нагородила Безручка орденом "Virtuti Militari", однак той прийняти нагороду відмовився.
Помер Марко Безручко 10 лютого 1944 року у Варшаві. Похований там само-на цвинтарі "Воля". Там також поховано багатьох інших діячів того періоду-зокрема, друга героя сьогоднішньої розповіді Всеволода Змієнка, а також простих вояків. Будете у Варшаві-обов'язково відвідайте це місце.
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
× 1
Загрузка комментариев
