Іспанська система підготовки гравців поки не виправдовує сподівань.

В системі молодіжних команд київського "Динамо" працює три іспанських тренера. Із літа 2014 року Вісенте Гомес та Унаї Мельгоса. Гомес починав, як тренер дублю, а Мельгоса, -тренер Ю -19. Після того, як пішов помічник Сергія Реброва Рауль Ріанчо, Гемес став допомагати Реброву в першій команді, а Мельгоса працювати із дублем.

Виходить, що вже три роки іспанські тренери працюють в Києві. А де результат? Де гравці у першій команді? За весь час тільки Артем Беседін та Віктор Циганков більш –менш стабільно грають в першій команді. Великої заслуги іспанців у цьому немає. Беседіну допомогли обставини, точніше те що пішли у оренду Кравець та Теодорчик, а Гладкий провалися. Циганков – талант, він би проріс із під асфальту, тобто, хто б не працював із молодіжними командами, все одно Циганков би виплив. Зараз грає стабільно Володимир Шепелев. Хлопець старається, викладається на повну, але чогось особливого поки не показує. Я так думаю, що скоріше не Шепелев заслужив місце в старті, а великий регрес має Рибалка, Корзун та вічно травмований Федорчук.

Які успіхи має академія клубу, якщо «Динамо»-19 та Ю -21 проводить селекцію? Де в Ю -19 та Ю 21 кияни? Це значить, що ті хлопчики, які попали в систему «Динамо» на самих перших порах вже пішли із клубу, а їхнє місце зайняли кращі гравці із інших команд. Може тоді навіщо взагалі утримувати академію, а просто відразу набирати дубль?

Дубль "Динамо" та команда Ю -19 другий рік стають чемпіонами своїх вікових груп. До цього дублюючий склад був другий поступившись декілька очок дублюючому складу «Дніпра», який тоді очолював Дмитро Михайленко. Є там хоч один гравець, який готовий підсилити та навіть конкурувати в першій команді «Динамо»? У мене немає відповіді. Ми у неділю бачили гру Бурди та Очігави. Хлопці тупцють на одному місці із року в рік. Микита Бурда виходив у цьому сезоні проти «Шахтаря»( коли програли 3-4), «Бешикташа»( до вилучення правий фланг оборони був найслабшим місцем і Куарежма там робив, що хотів), двічі весною «Олімпіка» та із «Зорею» в останньому турі. Всі матчі провалені, якщо називати речі своїми іменами. Зураб Очігава теж не скористався своїм шансами, особливо, коли восени було тільки два центральних захисників. Обом хлопцям вже за 20-ть. Проти обезкровленого « Чорноморця» дискваліфікованого Миколу Морозюка підміняв Микита Кравченко. Реально хлопець перші хвилин 20 – ть боровся із хвилюванням. Зараз наче все вже остаточно втрачено, але Кравченка і близько немає навіть у заявці першої команди. Виходить, що затикнули ним дірку, і на цьому все закінчилося.

Потрібно розуміти, що іспанські тренери не чарівники, це просто фахівці, які обробляють матеріал. Зараз проблем із якісними талановитими гравцями у молодіжних команд проблем немає. У команду Ю -19, яка цього сезону виступала у юнацькій ЛЧ зібрали все краще, що є в країні. Тільки от на рівні дублю в багатьох вже почалися проблеми.

Не можна сказати, що за ці три роки не було якісного матеріалу по гравцях. Іспанським тренерам дісталася команда покійного Валентина Белькевича, яка виграла перший чемпіонат Ю -19. Це хлопці 1995 року народження - Бурда, Харатін, Яремчук, Кузик та багато інших. Ніхто із цих гравців так і поки не доріс до першої команди.

На мою думку, допущено певні помилки, які не дають очікуваного результату По – перше, немає прямої комунікації, російську мову так ніхто і не вивчив. По – друге, не зроблено наголос на тому, що Україна не Іспанія, тут друга ментальність. Одна справа, коли тренер може він на віч поспілкуватися із гравцем, пояснити власне бачення, завдання, цілі, зрозуміти людину, а зовсім інше, коли це відбувається через перекладача. Нагальний приклад, прогрес команди Ю -19 в якій працює Юрій Мороз. Відчувалося, що ця команда єдине ціле і вони роблять на полі те, що він них вимагає тренер. В «Шахтарі» тренером який довів команду до фіналу юнацької ЛЧ був українець Валерій Кривенцов. Німці після своєї кризи на початку 2000-х рокі теж вчилися у іспанців. Тільки вони не копіювали все, а робили скидку на власну ментальність та реалії. Як по мені, у них вийшло взяти все краще.Ми не можемо довіряти так гравцям, особливо молодим, як це роблять у Європі. У нас дуже багато різних спокус. На жаль, інколи футбол програє ім. Технічно наші футболісти, на жаль, не так добре розвинуті, як їхні однолітки із Європи.

Я приходжу до висновку, що зарубіжні тренери на юнацькому рівні – не панацея. Тут би більше користі могло бути, якби наші найталоновитіші тренери молоді( Косовський, Мороз) самі могли вчитися, бачити модель підготовки футболістів у інших командах, а потім все реалізовувати тут, роблячи скидку на наші реалії