Чому Динамо так погано виступає та хто у цьому винний?

Sport Arena шукає винного в проблемах Динамо та визначає найголовнішу проблему, яку ніяк не хочуть вирішувати в клубі.

Було б дивно, якби Динамо хоч у чомусь брало приклад з Шахтаря. Навпаки, у принципових суперників мають бути відмінності. Зрештою, у тих принципових суперників, чиє протистояння продовжується довше ніж майже 20 років, саме через відмінності й виникла ця принциповість.

Але є великою дурістю відмовлятись від ретельного планування тільки тому, що так робить твій суперник. Футбольний клуб Шахтар найкращих часів при Мірчі Луческу завжди мав план у трансферній політиці, розвитку гравців та можливостях для прогресу. Після 2014 року стався деякий ступор, у самій команді він стався більше через зневіру Луческу створити команду необхідного йому рівня, ніж через війну, переїзд та інші фактори.

Коли Шахтар вийшов до півфіналу Ліги Європи, то сам Луческу не втомлювався кожного разу повторювати, що це більше випадковість, ніж реальний стан речей. На зміну багаторічному тренеру прийшов досить молодий спеціаліст Паулу Фонсека, який зробив декілька помилок, але все ж зрозумів структуру роботи клубу та також зайнявся простими речами: плануванням та розвитком команди.

Відразу досягнули прогресу Бернард та Ісмаїлі, трохи згодом Сергій Кривцов та Факундо Феррейра. Звичайно, поки Фонсека витискає весь потенціал з тих гравців, які в нього є, адже клуб за ці кілька трансферних вікон нікого не втратив – це більш важливий момент, адже купувати він й не збирався.

Але саме у чіткій роботі та плануванні головна відмінність Динамо від Шахтаря. Й багато останніх років наче дають зрозуміти, що Ігор Суркіс не хоче мати нічого спільного з побудовою структури клубу. Добре, нехай це буде не Шахтар, але існує безліч інших клубів в Європі, які можуть бути прикладом.

Проте Динамо – це Динамо. У нього своя ідентичність. Яка? Ми – Динамо, ДИ-НА-МО. Це наче має щось означати, якщо сказати голосно та по складах, проте у людей, яким за 40 років, така інтонація й може викликати якісь почуття гордості та трепет у серці. Але у молодого покоління такого вже немає.

Зараз модно будь-яке явище узагальнювати словом «філософія». Ця філософія Динамо, що він обраний кимось вищим клуб – вона вже не працює. Невідомо, ким він там обраний, але чітко ясно ким він втрачений.

Проблема не лише в самому Ігорові Суркісу, проблема в тому, що він оточив себе людьми, які не можуть нічим допомогти. Вони також вважають, що Динамо – великий клуб і всі йому щось винні. В журналістських колах гуляє історія про те, як колишній прес-секретар клубу, а тепер віце-президент сказав, що це журналісти повинні за ним бігати, адже без Динамо їм не буде про що писати. «Це ми вам потрібні, а не ви нам».

Ці слова будуть стосуватись не тільки журналістів, але й вболівальників, спонсорів та решти людей, які так чи інакше причетні до футболу. Ви повинні бути вдячні, що пишете про Динамо, ви повинні бути вдячні, що вболіваєте за Динамо, граєте за Динамо, тренуєте Динамо й так далі.

Один колишній арбітр кілька років тому у приватній розмові розповідав про те, які команди з найвищого дивізіону не працюють з суддями. «Динамо та Дніпро. У Дніпра жорстка заборона від власника, а Динамо вважає, що через те, що воно Динамо, йому й так повинні допомагати. Чи принаймні не приймати рішення проти нього».

Снобізм – цілком звична манера поведінки для когось більш сильного. Це не найкраща ознака характеру, проте цілком звична для людей. Але хіба теперішнє Динамо заслуговує на те, щоб бути гоноровим? За 10 останніх років команда клуб лише тричі був чемпіоном України, годі й говорити про європейські перемоги.

Проте це не заважає зарозумілості залишатись основою філософію Динамо. І це заважає реально поглянути на речі. Динамо ніхто більше боїться. Гірше, Динамо навіть вже поважають не так, як раніше.

З кожним роком клуб все далі й далі рухається від нормальної структури та побудови. Ігор Суркіс любить хизуватись тим, що багато років Динамо тренував Валерій Лобановський, який створив велич клубу. Проте якраз його найголовніший урок всі носії конспектів на чолі з самим Суркісом не вивчили – треба жити теперішнім та дивитись у майбутнє. А не згадувати Лобановського, тобто дивитись у минуле. Він сам таке навряд чи колись робив.

Структура, правильна оцінка ситуації, шляхи розуміння виходу із якогось положення – все це важливо. Але всього цього немає.

Найгіршим, що могло статись для Динамо у останні роки, було запрошення на посаду головного тренера Сергія Реброва. Це стало одним з небагатьох правильних рішень керівництва, але ж насправді воно приймалось не шляхом вивчення тренерського хисту Реброва чи інших аспектів.

Він просто був помічником колишнього тренера, легендою клубу та працював деякий час виконувачем обов’язки. Тобто відповідав усім вимогам президента, аби отримати посаду головного тренера. Потім вже виявилось, що Ребров не особливо великий фанат справжньої динамівської гри, навпаки, його цікавив контроль м’яча та більш повільна гра з використанням техніки, а не сили. І ні в кого не було з цим проблем, допоки Динамо вигравало.

Але чому призначення Реброва було найгіршим, що могло статись? Саме тому, що він почав вигравати. Після Олега Блохіна та четвертого місця Динамо не особливо змінилось у складі, але Ребров запропонував нову модель гри, яка більше підійшла і гравцям, і принесла успіх. Звичайно, в чемпіонаті було легше через зниження загального рівня, проте у Динамо були успіхи Реброва й на міжнародній арені, що насправді говорить про крок вперед.

Негативний момент успіху в тому, що він розхолоджує. І якщо існує нормальна структура клубу з розумінням ситуації, то в цьому нема нічого страшного. Але у верхах Динамо не зрозуміли, що команда повністю вичерпала свій потенціал ще минулого літа. Першим це побачив Рауль Ріанчо, потім пішов і Сергій Ребров, який ще рік намагався боротись та знаходити якісь шляхи виходу з положення.

У багатьох гравців не було мотивації грати, й мова не тільки про тих, хто не завжди потрапляв до основного складу. Якраз говорили про лідерів команди та важливих гравців. До кінця сезону місце в стартовому складі втратили Сергій Рибалка та Євген Хачеріді, до Китаю переїхав Жуніор Мораес. Реброву не обіцяли нових гравців, бо й так вистачає класних виконавців, до яких треба знайти підхід.

Успіхи змусили повірити, що Динамо знову на вершині. Але як показує теперішня ситуація – це був успіх однієї конкретної команди, але не загалом системної роботи клубу. За системної роботи якраз би не було такої серйозної віддачі.

Олександр Хацкевич від самого початку був не найбільш очевидним вибором на позицію головного тренера. Він непогано працював у дублі, проте потім мав проблеми в роботі зі збірною Білорусі. Але ці кілька місяців показують, чому Хацкевич добре підходить для роботи головним тренером Динамо Суркіса. А тим більше з Олегом Лужним на посаді першого помічника.

Лужний свого часу любив говорити фразу, що той чи інший гравець не відповідає рівню Динамо. Тоді він був тренером команди, між іншим. Хацкевич також публічно критикує своїх гравців. В принципі, тут немає нічого поганого. Це лише манера поведінки, адже він і хвалить окремих виконавців, виділяє тих, хто добре грає.

Проблема цього методу в тому, що гравці мають займатись самовихованням та бути однаковими мужніми олов’яними солдатиками. Адже дивно називати Артема Бєсєдіна «рихлим», критикувати його, а потім ставити наступної гри та очікувати якоїсь серйозної гри. Для Хацкевича чи Лужного такий метод виховання є цілком прийнятним, безперечно, й в теперішньому Динамо вистачає гравців, які можуть реагувати на критику таким чином – мовляв, я тобі зараз докажу, який я рихлий. Проте є й ті, для якого такий спосіб виховання не підходить.

Володимир Шепелєв до виїзної гри з Янг Бойз був гравцем стартового складу команди, виконував багато важливих функцій. В Берні уся команда відверто провалюється, проте місце в стартовому складі втрачає лише Шепелєв, 19-річний гравець, для якого це був перший матч такого рівня.

Щось подібне відбулось і з Денисом Гармашем після гри з Ворсклою, коли Хацкевич прочитав цифри так, що Гармаш був найгіршим на полі. Але коли він читав усі ці цифри, то не бачив перед очима промах у порожні ворота?

Такою манерою звинувачень та критики Хацкевич дуже підходить Суркісу, який сам любить так поводитись зі своїми підлеглими.

Зараз Динамо лихоманить, а тренерський штаб перший, хто нервово реагує на все це, хоча повинен зберігати спокій та шукати якісь виходи з важкої ситуації. Очікувати потрібної підтримки від керівництва Хацкевичу важко, тому потрібно намагатись самому виплутуватись з ситуації. Потрібні чіткі та логічні рішення, які б дали результат не зараз, а трохи пізніше.

Після продажі Андрія Ярмоленка його наступником оголосили Віктора Циганкова. Проте він отримав травму. За цей місяць справа в півзахисті зіграли Микола Морозюк, Артем Бєсєдін, Олег Гусєв, але не Богдан Лєднєв з молодіжного складу. Коли виникли проблеми в центрі оборони, то шанс отримав Алєксандар Пантіч, якого раніше словами та справами принизили до рівня глибокого резервіста, а не хтось з молоді. Безумовно, Морозюк чи навіть Гусєв в його теперішньому складі сильніші за Лєднєва, а Пантіч сильніший за Віталія Миколенка, проте чому б не перевірити різні варіанти з молоддю?

Зовсім інша тема для розмови про теперішню молодь та її психологію, але в 18-20 років тільки вундеркінди можуть бути готовими гравцями, решту треба ростити та виховувати. Але для цього потрібне чітке планування майбутнього та бачення ситуації наперед.

Зараз Динамо переживає найгірші часи в історії України. Справа не тільки в серії з п’яти ігор без перемог поспіль. Вся ця багаторічна робота по руйнуванню дійшла до фінальної межі. Коли Динамо було четвертим в таблиці, там була справа в тренерові, адже рівень гравців у складі дозволяв виступати краще навіть з тими Шахтарем, Металістом та Чорноморцем. А зараз у Динамо величезні проблеми зі складом, з тренерським штабом, який кидається у крайнощі та з керівництвом клубу, яке вважає, що все нормально, а Динамо й досі великий клуб.

Але це не так.

Ігор Бойко (www.sportarena.com)

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости