Тиждень тому завершився Кубок світу ФІФА 2018. Чотири збірні команди – Франція, Хорватія, Бельгія та Англія – зіграли найбільшу кількість матчів на цьому турнірі – сім. Що дозволило цьому квартету досягти успіху?
Спробуємо подивитись на це питання через призму наявності системної роботи щодо розвитку футболу, в тому числі в сфері підготовки резерву, на теренах національних футбольних асоціацій, збірні команди яких і досягли найкращого результату на чемпіонаті світу.
Франція – переможець.
Вже дворазовий чемпіон світу, мабуть, не потребує, особливих слів або додаткових рекомендацій. Сам факт триразової участі в фінальних матчах Кубку світу ФІФА говорить сам за себе. Але на відміну від Нідерландів, які теж тричі досягали вершини раунду play-off, французи лише одного разу не зробили крок вперед.
У Франції вже доволі давно був свій план розвитку, який розпочинав свою реалізації наприкінці 60-х та на початку 70-х років минулого сторіччя. Це так звана «Операція Герена». Франція потерпіла фіаско на Кубку світу 1966 року. Головний тренер збірної Анрі Герен через кілька днів після повернення із Англії був звільнений. Але він не впав у відчій, а почав активну співпрацю із місцевою федерацією та створив програму, яку згодом назвали ім’ям тренера, – «Операція Герена». По всій країні почали відбирати здібних хлопчиків віком 14-15 років. В 1972-1974 рр. усі професіональні клуби обов’язали створити центри підготовки молоді, куди направляли спеціалістів, які працювали в одному руслі. Чемпіоном Європи Франція стала в 1984 році, але була дуже близька до тріумфу двома роками раніше на Кубку світу ФІФА в Іспанії. Сьогодні французький футбол має в своєму розпорядженні всесвітньо відому Академію Клерфонтен (L'institut national du football de Clairefontaine), офіційно — Національний технічний центр Фернана Састре (фр. Centre technique national Fernand-Sastre)) та ще 11 елітних академій під контролем ФФФ поруч із академіями в кожному клубі Ligue 1.
Вчора, сьогодні, ймовірно, завтра французький футбол був, є та залишиться номером два у світі, після Бразилії, за кількістю футболістів, які грають за межами рідної країни, в тому числі в так званій топ-п’ятірці національних чемпіонатів (Англія, Німеччина, Іспанія, Італія та Франція), як свідчать дані CIES Football Observatory (Weekly Post // CIES Football Observatory. № 167. November 28, 2016. URL : https://tinyurl.com/y9ju4cg9). Наприклад в листопаді 2016 року пальма першості належала саме Франції – 116, у Бразилії було 114.
Бельгія – третя команда чемпіонату.
Дуже коротко. Національна футбольна асоціація цієї країни теж мала свій план розвитку – план «Мішеля Саблона» (тренер, який працював зі збірною на Кубку світу ФІФА 1990, 2000-ні обіймав посаду технічного директора ФА Бельгії). Цей проект стартував в середині 2000-х і вивів зовсім невеличку країни в лідери європейського та світового футболу. В листопаді 2015 «Червоні дияволи» очолили FIFA/Coca-Cola World Ranking. Подальші коментарі, на мій погляд зайві.
Англія – четверта збірна турніру.
Перш за все, наряду із Францією та, наприклад, Німеччиною, англійський професіональний футбол має розвинуту та відверто ефективну програму підготовки резерву в структурі професіональних футбольних клубів. Лише одна деталь говорить більше за інші: в спортивному сезоні 2010/11 найбагатша футбольна ліга ввела правило щодо обов’язкового включення в заявку команди клубу на турнір 8 футболістів підготовлених в структурі клубу. Подробиці читайте ось тут: http://www.goal.com/en/news/premier-league-home-grown-players-rule-how-does-it-work/1mww3y06t775v1a7c6139l53ji
Тим часом англійській юнацькій футбол належить до європейських лідерів. За так звану сучасну історію змагань УЄФА на рівні збірних команд U-17/19 Англія двічі вигравала чемпіонат U-17 та одного разу U-19 (в минулому році). Разом із цим саме англійці частіше за усі 55 асоціацій членів УЄФА потрапляли до фінальних раундів змагань U-17 – 8 разів в період із 2002/03-2015/16, у них четвертий показник для змагань U-19 (8 разів), після Португалії, Франції та Іспанії, остання є найкращою в цій табелі о рангах – 11 разів. Англія друга по цьому показнику в змаганнях серед команд U-21, хоча ще жодного разу не перемагала в цьому чемпіонаті за сучасної ери, коли починаючи із змагального циклу 1998/00 проводяться фінальний турнір (англійці перемагали на молодіжному Євро в 1982 та 1984 рр.). Нарешті Англія переможець Кубку світу ФІФА U-20 2017 року. Як бачимо, резерв у англійського футболу більш ніж потужний.
Хорватія – віце-чемпіон.
На відміну від Франції або Бельгії ФА Хорватія не мала власної програми розвитку футболу, хоча «Несколько лет назад хорваты хотели составить детализированный план развития футбола – вроде того, что сотворил Мишель Саблон в Бельгии. За несколько недель до презентации проекта технического директора федерации Ромео Йозака уволили» (https://ua.tribuna.com/tribuna/blogs/voronin/1797742.html).
Майже 40 хорватських футболістів (https://us.soccerway.com/players/players_abroad/croatia/) грає в чемпіонатах так званої великої п’ятірці і цей факт говорить сам за себе – професіональні футбольні клуби Хорватії працюють більш ніж ефективно щодо підготовки молодих футболістів, які згодом виявляються здатними конкурувати на самому високому рівні.
Як бачимо, в трьох з чотирьох національних футбольних асоціаціях присутня довгострокова стратегія. Тим часом Хорватія була близька до створення власної, а її технічний директор, який до речі має науковий ступень Північноамериканського університету працював в цьому напрямку, але не склалося.
Зараз, стисло про європейські футбольні асоціації що мають власні стратегії.
Як на цьому фоні виглядає Україна?
Власних програм немає. Останні успіхи на рівні першої національної збірної країни вкрай невтішні. Кількість футболістів в Топ-5 світових футбольних чемпіонатів неможливо навіть порівнювати із вищеназваними країнами. Керівники федерації – як мінімум політичні фігури, що експлуатують футбол у власних інтересах, а керівники відповідних структур, які відповідають за розвиток так званого інституту національних збірних команд окрім прізвищ відомих уболівальникам нічим більше не відомі в галузі, якою вони займаються. І, нарешті, економіка країни, яку розвивають ті самі політики, що очолюють ФФУ, не залишає шансів професіональному футболу почати займатися бізнес розвитком, в тому числі системною підготовкою власних вихованців. Український професіональний футбол також далекий від загальноприйнятих стандартів розвитку бізнесу, як кількість українських гравців що грають в тій самій п’ятірці провідних країн – від показників, наприклад, той самої Хорватії.
Як мінімум один раз на два роки, під час фінальних змагань УЄФА Євро та Кубку світу ФІФА, у нас починаються розмови про розвиток футболу та місце України на світовій футбольній мапі. Як свідчить сьогоднішні реалії вітчизняного футболу, який має усі ознаки важкої кризи та відрізняється застосуванням шахрайських принципів управління, нашій країні, нажаль, поки немає місця на святі футболу, адже як наочно демонструє світова практика – політики, безхатченки та неуки нездатні ефективно керувати сучасними бізнес проектами, а європейський футбол вже багато років саме бізнес інституція яка, безумовно, несумісна із українськими принципами керування…
Программа у всех "одна", если в стране есть детский и юношеский футбол... будет сборная будут победы.
Если в футбол, как у нас играет каждый сотый мальчишка, толку не будет...
хотя если кто с очень большими деньгами решит из этих 100:1 содавать команды и не подалеет денег на матчать и тренеров по 40 50 игроков ( как хорваты) можно выростить...
НО ТОЛЬКО ЗА СЧЕТ БЛАГОТВОРИТЕЛЕЙ.
чинушам от футбола и государству пофиг им поля и вары строить надо, там деньга капает.