.Форма вірша і його зміст – взаємопов’язані. Змінюється форма вірша і відразу ж може змінитися його зміст, його тематика і його настрій. Скажімо, поет за характером своєї творчості більше пісенний і раптом пише... щось вільним віршем, тобто верлібром.
Так трапилося, що моя двадцять перша поетична збірка «Українонько, доле моя.
..» (Черкаси, «Інтроліга ТОР», 2018 рік) виявилась досить різноплановою. За жанрами, бо і лірика, і гумор, і вірші пісенного плану. За формою. Бо і вірші традиційні, римовані. Бо і верлібри. Та як виявилося і за змістом. Бо як мені вже потім при прочитанні здалося, написане вільним віршим було ніби ближчим до нашого політичного злободення, ніж щось написане тим же автором раніше. Отож і хотілося б запропонувати вельмишановному читачу кілька власних творінь. І намагаєшся робити це не для того, щоб когось переконати відкласти гостросюжетні детективи убік і читати тільки поетичні збірки. А просто у надії, що написане усе ж викличе у когось бодай мінімальний інтерес.Отож перший вірш... Про що ж він?! Ну, як це про що... Про ту конячу дозу демократії, якою уже не перший рік намагаються оздоровити наше суспільство – а це не завжди вдається.
ДЕМОКРАТІЯ
Ох, яке ж
розкішне слово – демократія...
Скільки
і кричущої кривди,
і прихованої несправедливості
прикривається
цим дзвінким словом,
ніби тонесеньким,
майже прозорим
фіговим листочком!
Але ж і справедливість
у цьому слові є,
справедливість,
схожа на гостре лезо хірурга,
що робить
легкий, ледь помітний рух
і вже густий гній,
що був прихований у глибині тіла,
починає виходити назовні
і це і справді ж оздоровлює організм.
Демократія – надто дешеве слово...
Якщо це тільки слово!
І слово надто вартісне,
коли стає –
суттю, думкою, дією!
А світ навколо нас змінюється. Щось ми втрачаємо, щось знаходимо. Отож до безперечних надбань теперішніх часів можна було б віднести – наявність вільної думки… Ну, майже вільної! Ну, хоч трохи вільної… Але ж і це – щось! Про що і наступний вірш.
ЗАВЖДИ
Не все удається заримувати! Не все...
Ну, щоб – так дзвінко... завзято... життерадісно...
Чи життєрадісно-щиро, чи життєрадісно-офіціозно!
А інколи і перше, і друге співпадає –
ну, майже на сто процентів!
Бо усе ж є і факти, і зболені істини,
що моторошно сахаються рим.
Та, може, і даремно сахаються!
І всеодно, як би ми уперто не намагалися
заримувати оточуючий світ,
завжди залишиться
ну хоч би тінь від кроку,
ну, хоч би цвіт від погляду,
ну, хоч би ілюзія з ілюзій,
які заримувати... не вдасться.
Завжди залишаться – і для вільного вірша,
і для вільної думки.
Ми намагаємося зрозуміти і такий незромілий навколишній світ, і справжній шторм подій у власному житті! А коли щось зрозуміти не вдається – прислухаємось до пояснень інших. Ці пояснення спочатку заспокоюють і втішають, а потім (не зразу – а з часом…) розчаровують. Оcь так і йдемо – від пояснень до пояснень. Який не який, а рух. Про це і вірш, приведений нижче.
ДЕМАГОГІЯ
А чи партократія,
чи демократія,
а без демагогії –
важко обійтися...
Гарячу,
добре зварену лапшу
нині навчилися
накладати на вуха так,
що і день,
і тиждень,
і рік ходитимеш,
і зовсім не помічаючи –
а скільки ж лапші у тебе на вухах!
Хтось, може,
з таким твердженням
і не згодиться,
а суспільний прогрес – без лапші на вуха?! –
просто неможливий...
Будемо блукати –
у болоті гнітючих сумнівів...
А болото і є болото –
смикайся не смикайся,
а втонути можна!
Отож чи партократія,
чи демократія,
а без демагогії –
обійтися важко...
Без довіри – важко... Уcім. У тому числі і шахраям, які намагаються когось обдурити. А що вже говорити про літераторів, що йдуть зі своєю творчістю до читача. Чи про політиків, які таки намагаються когось переконати – а ви таки за мене усе ж проголосуйте! Отож наступний вірш – про слово... Про слово, яке буде почутим. Про слово, якому зможуть повірити.
СЛОВО
Мовчимо...
Творимо тишу!
Яка уже і так існує...
Існує і без наших творчих зусиль!
Аби потім раптом її порушити –
Спочатку думкою...
Сміливішою, ніж завжди.
Потім посмішкою.
Не вимученою, ні...
Не для годиться,
а навдивовижу природною!
Природною, мов сонце і небо –
коли ранок тихий і щасливий...
А вже потім прийде слово.
Слово, що буде почутим!
Отож і не знаю, а чи вдалося щось сказати про демократію – засобами вільного вірша. Але спроба така усе ж була.
Один мій знайомий, хороший, неординарний інженерюга, колись, ще у глибоко совкові часи, поділився цікавою думкою, десь чутою чи вичитаною. Нібито американці кажуть (а вони тоді були для радянських громадян – аж ніяк не друзями!), що з п’ятидесяти спроб хоча б одна… буде вдалою.
Автор цих рядків не є настільки самовпевненим, щоб вважати, що ідея сказати щось про демократію (засобами вільного вірша…) виявилась цікавою тільки для нього. Мабуть, і в інших поетів таки спроби були. То, може, колись дійдемо… і до п’ятидесятої спроби?!