Про демократію - ...засобами вільного вірша!

.Форма вірша і його зміст – взаємопов’язані. Змінюється форма вірша і відразу ж може змінитися його зміст, його тематика і його настрій. Скажімо, поет за характером своєї творчості більше пісенний і раптом пише... щось вільним віршем, тобто верлібром.

Так трапилося, що моя двадцять перша поетична збірка «Українонько, доле моя.

..» (Черкаси, «Інтроліга ТОР», 2018 рік) виявилась досить різноплановою. За жанрами, бо і лірика, і гумор, і вірші пісенного плану. За формою. Бо і вірші традиційні, римовані. Бо і верлібри. Та як виявилося і за змістом. Бо як мені вже потім при прочитанні здалося, написане вільним віршим було ніби ближчим до нашого політичного злободення, ніж щось написане тим же автором раніше. Отож і хотілося б запропонувати вельмишановному читачу кілька власних творінь. І намагаєшся робити це не для того, щоб когось переконати відкласти гостросюжетні детективи убік і читати тільки поетичні збірки. А просто у надії, що написане усе ж викличе у когось бодай мінімальний інтерес.

Отож перший вірш... Про що ж він?! Ну, як це про що... Про ту конячу дозу демократії, якою уже не перший рік намагаються оздоровити наше суспільство – а це не завжди вдається.

ДЕМОКРАТІЯ

Ох, яке ж

розкішне слово – демократія...

Скільки

і кричущої кривди,

і прихованої несправедливості

прикривається

цим дзвінким словом,

ніби тонесеньким,

майже прозорим

фіговим листочком!

Але ж і справедливість

у цьому слові є,

справедливість,

схожа на гостре лезо хірурга,

що робить

легкий, ледь помітний рух

і вже густий гній,

що був прихований у глибині тіла,

починає виходити назовні

і це і справді ж оздоровлює організм.

Демократія – надто дешеве слово...

Якщо це тільки слово!

І слово надто вартісне,

коли стає –

суттю, думкою, дією!

А світ навколо нас змінюється. Щось ми втрачаємо, щось знаходимо. Отож до безперечних надбань теперішніх часів можна було б віднести – наявність вільної думки… Ну, майже вільної! Ну, хоч трохи вільної… Але ж і це – щось! Про що і наступний вірш.

ЗАВЖДИ

Не все удається заримувати! Не все...

Ну, щоб – так дзвінко... завзято... життерадісно...

Чи життєрадісно-щиро, чи життєрадісно-офіціозно!

А інколи і перше, і друге співпадає –

ну, майже на сто процентів!

Бо усе ж є і факти, і зболені істини,

що моторошно сахаються рим.

Та, може, і даремно сахаються!

І всеодно, як би ми уперто не намагалися

заримувати оточуючий світ,

завжди залишиться

ну хоч би тінь від кроку,

ну, хоч би цвіт від погляду,

ну, хоч би ілюзія з ілюзій,

які заримувати... не вдасться.

Завжди залишаться – і для вільного вірша,

і для вільної думки.

Ми намагаємося зрозуміти і такий незромілий навколишній світ, і справжній шторм подій у власному житті! А коли щось зрозуміти не вдається – прислухаємось до пояснень інших. Ці пояснення спочатку заспокоюють і втішають, а потім (не зразу – а з часом…) розчаровують. Оcь так і йдемо – від пояснень до пояснень. Який не який, а рух. Про це і вірш, приведений нижче.

ДЕМАГОГІЯ

А чи партократія,

чи демократія,

а без демагогії –

важко обійтися...

Гарячу,

добре зварену лапшу

нині навчилися

накладати на вуха так,

що і день,

і тиждень,

і рік ходитимеш,

і зовсім не помічаючи –

а скільки ж лапші у тебе на вухах!

Хтось, може,

з таким твердженням

і не згодиться,

а суспільний прогрес – без лапші на вуха?! –

просто неможливий...

Будемо блукати –

у болоті гнітючих сумнівів...

А болото і є болото –

смикайся не смикайся,

а втонути можна!

Отож чи партократія,

чи демократія,

а без демагогії –

обійтися важко...

Без довіри – важко... Уcім. У тому числі і шахраям, які намагаються когось обдурити. А що вже говорити про літераторів, що йдуть зі своєю творчістю до читача. Чи про політиків, які таки намагаються когось переконати – а ви таки за мене усе ж проголосуйте! Отож наступний вірш – про слово... Про слово, яке буде почутим. Про слово, якому зможуть повірити.

СЛОВО

Мовчимо...

Творимо тишу!

Яка уже і так існує...

Існує і без наших творчих зусиль!

Аби потім раптом її порушити –

Спочатку думкою...

Сміливішою, ніж завжди.

Потім посмішкою.

Не вимученою, ні...

Не для годиться,

а навдивовижу природною!

Природною, мов сонце і небо –

коли ранок тихий і щасливий...

А вже потім прийде слово.

Слово, що буде почутим!

Отож і не знаю, а чи вдалося щось сказати про демократію – засобами вільного вірша. Але спроба така усе ж була.

Один мій знайомий, хороший, неординарний інженерюга, колись, ще у глибоко совкові часи, поділився цікавою думкою, десь чутою чи вичитаною. Нібито американці кажуть (а вони тоді були для радянських громадян – аж ніяк не друзями!), що з п’ятидесяти спроб хоча б одна… буде вдалою.

Автор цих рядків не є настільки самовпевненим, щоб вважати, що ідея сказати щось про демократію (засобами вільного вірша…) виявилась цікавою тільки для нього. Мабуть, і в інших поетів таки спроби були. То, може, колись дійдемо… і до п’ятидесятої спроби?!

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости