Коли?

Вчорашній програш сьогодні не сприймається так гірко, як сприймається сама вчорашня гра. Звичайно, якщо те, що ми бачили, можна назвати грою. Гра літнього «однонулевого» складу , який вчора звично боровся по вказівкам й цитатникам Хацкевича, знову яскраво продемонструвала футбол, який нам не потрібен, але який ми ще будемо бачити, бо його так бачить тренер.

Коли ми ще побачимо перший справжній гольовий момент Динамо проти аутсайдера групи ЛЄ аж на 59 хвилині, коли Кенджора не влучив в рамку воріт з трьох метрів. Техніка, блін…

Коли ми ще побачимо таке сонне, неначе зимові мухи, Динамо?

Коли ми ще побачимо, як центральні захисники намагались і створювали зони вільного комфорту для нападників Яблонця.

Коли ми ще побачимо таке безгольове Динамо? Забити в 18 турах турніру УПЛ аж 25 мячів - це, мабуть, рекорд... Й це те Динамо, яке по версії журналу FourFourTwo потрапило в 20 найкращих команд всіх часів. Хоть спивайся....

Та коли ж ми ще побачимо Динамо, яке б хоч трохи нагадувало нам Динамо другої половини 20-го століття? Боже, вдумайтесь: хочеться бачити Динамо минулого століття. Інші клуби дивляться в майбутнє, а ми з сумуємо за минулим…

Не знаю як Ви, колеги, але я все ж таки інколи бачу проблиски в грі Динамо. Вони є... Та вони чомусь зникають, як ранковий туман, коли Динамо грає з більш - менш вправним суперником. Астана (подумайте - Астана !) нас возила , неначе команду пивзаводу, а команда садівничого кооперативу з міста Яблонець перемогла нас на не на штучному покритті, яке , по словам нашого тренера, було причиною всіх негараздів в Казахстані, а на трав’яному зеленому безсніжному полі. Хоча, мабуть, це ФФУ, Шахтар й Ліон винні в нашому програші , бо за день до цього витоптали поле. Ганьба Шахтарю, ФФУ й особисто Павелко. (Якщо, хто не розуміє – це сарказм, бо Яблонець також бігав на цьому полі).

Раніше теж не було гри, та хоч рахунок декому подобався. А нині – ні гри, ні рахунку. Вже задовбався задавати питання: чому Динамо майже завжди грає різні тайми. Навіть з Карпатами, як пам’ятаєте. На це питання ніхто не відповів. Та мабуть ніхто й не знає відповіді. Й товариш Бог в тому числі.

Вчора Хацкевич випустив Бєсєдіна. Та команда вже забула як грати з цим нападником, а Вербич загубився на своїй колишній позиції. Чи потрібно було міняти тактику? Не знаю…
Але здається малюнок гри був змінений лише для того, щоб грав Бєсєдін. Нічого не маю проти самого Бєсєдіна. Але думав і вчора ще більш впевнився, що Артем не гравець Динамо. Він скоріше гравець Хацкевича…

Гравці Хацкевича – це залізобокі солдати. На мою думку – це головна біда Динамо. Так - вони бійці, так - вони не бояться йти в стик, так - вони намагаються переорати все поле, так – вони рубляться, як гладіатори, на жаліючи ні себе, ні суперника. Але ж футбол інша гра… Просто інша. Не «ногомет», а футбол. Тому граючи в такий футбол , ми можемо загубити найбільш перспективних хлопців, які грають не тільки ногами, але й думають граючи.

Мені, наприклад, як і більшості з вас, дуже подобається Миколенко. Він як вихор ввірвався в наше футбольне життя. Його працездатність й бажання до гри перевищують енергію атомного вибуху. Коли вже всі видохлись він гасає по полю, як орловський рисак. Красиво й гордо. Але ж… Але ж.. Його передачі в карний майданчик після блискучих проходів майже завжди без адреси. Я пам’ятаю вчора лиш одну його точну передачу на Бєсєдіна, яку той згубив. Віталій також часто губить позицію й після його помилок нам вже не раз забивали. Львів, наприклад. Його майстерність потрібно доводити й шліфувати так, як гранять алмаз. А чи є це кому робити в Динамо? Чесне слово, не знаю… Боюсь, що він зможе стати черговим Володимиром Лозинським (пам’ятаєте такого?), а не хоча б Ісмаілі… Так - Ісмаілі.

Вихід на поле Цитаішвілі був ковтком свіжого повітря у вчорашній грі. За свої перші п’ять хвилин гри він зробив більше, ніж Бєседін. Він - надія… Та скільки вже було таких надій, які згоріли не загорівшись. Шапаренко провалює чергову гру. Кенджора бігає сам по собі. Сидорчук старається, дуже старається, але все робить так повільно, що захисники встигають випити по чашечці кави, поки він надумає кому неточно відпасувати м’яча.

Більш – менш свій клас, як на мене, вчора підтвердили тільки Циганков та Шепелєв.

Інколи, коли дивишся гру АПЛ ловиш себе на думці, що англійці грають в іншу гру під тою ж назвою й по тим же правилам. Наскільки все швидче, точніше й красивіше. М’яча вони обробляють одним - двома дотиками, передають його на хід, удари такі, що здається вистрілили з гармати, а не були поцілунками воротарів. А наш футбол, дивлячись на них, не футбол, а битва під Сталінградом й Верденом…

Коли ще ми будемо бачити футбол у нас, на наших стадіонах? Бачили ж колись!

Не питаю про гроші, не питаю про тренера, не питаю про Суркіса. Питаю одне: коли? Й чи доживу?