В умовах "офсайдної" пастки

Один з найяскравіших моїх футбольних споминів ще радянських часів... Тбіліське «Динамо» (а команда була тоді дуже помітною!) грало з бельгійським клубом. Тбілісці – гравці технічні, та і команда була тоді, так би мовити, на ходу. Але тут і спрацювала... «офсайдна» пастка. Ніби дуже замашні граблі – мовляв, наступайте і.

Досить було комусь з грузинських футболістів зробити передачу на більш-менш далеку відстань і захисники команди-суперника дружно виходили уперед і один, а то і кілька тбілісців, були вже у положенні «поза грою».

Коли ж хтось з тбілісців не поспішав робити передачу партнерам, бельгійці завдяки активному пресингу просто відбирали у нього м’яч. Грузинські футболісти нервувалися, а нерви натхнення і винахідливості не додають. Коли ж комусь із них вдавалося пройти уперед завдяки індивідуальній майстерності, спрацьовувала тактика «дрібного фолу» і атака зупинялася. Тбіліське «Динамо» демонструвало у той час змістовну, якісну, темпову гру і ось цю гру за допомогою «офсайдної» пастки бельгійцям вдалося... просто поламати.

Бельгійська команда, що тоді переграла тбілісців (а ці матчі проводились у розиграші Кубка кубків) змогла дійти до фіналу цього престижного змагання. І мала там зустрітися з однією з німецьких команд. Телебачення радянських телеглядачів добірним європейським футболом не надто балувало, отож спостерегти, як саме німці протидіятимуть бельгійській «пастці», можливості не було. Можливо, інтернет колись дозволить (вже через роки і роки...) переглянути цей матч. А преса тоді повідомляла, що німецька команда весь час, що залишився до фіналу, використовувала тільки для одного – на тренуваннях відпрацьовувались засоби протидії «офсайдній» пастці.

І це таки дало свій результат. Німці у фіналі перемогли. А як же «офсайдна» пастка?! Згідно повідомлень у пресі, німці діяли за таким рецептом – усе ж зуміли притиснути бельгійську команду до воріт і в таких умовах застосовувати «офсайдну» пастку бельгійські футболісти просто не ризикували. А подивитися, як саме діятиме чи знайдена німцями протиотрута чи якась інша на «офсайдну» пастку, звичайно ж, хотілося б. Особливо після того як, у матчах з тбілісцями цей прийом був дуже переконливо продемонстрований. І така можливість у радянських телеглядачів незабаром з’явилася.

Здається, це було на чемпіонаті Європи. Радянська збірна мала зустрічатися з бельгійською. Радянською збірною керував тоді Лобановський. А про цього тренера говорили, що у нього є власні «досьє» на всі помітні європейські футбольні команди. Отож багатьох інтригувало, а якою ж буде щодо «офсайдної» пастки протиотрута... від Лобановського! Підігрівали пристрасті перед матчем і повідомлення преси, що радянська збірна активно відпрацьовує свої дії щодо «офсайдної» пастки.

Радянська збірна перемогла і її протистояння «офсайдній» пастці було чітким і аргументованим. Чи був рецепт, який використовувався щодо цього, винаходом Лобановського, чи видатний тренер скористався з власної хорошої поінформованості – ну, цього сказати не можу. А дії радянської збірної були такими.

Коли бельгійська збірна переходила у наступ і м’яч удавалося відібрати, відразу ж – далека передача у центр поля, де розташовувався один з радянських футболістів. Виявляється, згідно правил офсайд фіксується лише на половині поля суперника.

Кажуть, що для актора дуже важливе уміння тримати паузу. Ну, для акторів футбольної сцени таке уміння – не зайве теж!

Отож гравець і тримав паузу... Коли бельгійці починали пресингувати, відразу ж передача упоперек поля – на фланг! Якщо гравець, що одержував м’яч, при цьому опинявся у «вільній» зоні, що траплялося частенько, він рішуче ішов уперед. «Офсайдна» пастка тоді втрачала актуальність і атака команди одержувала розвиток. Якщо ж гравцю на фланзі протистояли бельгійці, він робив передачу на інший фланг. Передачу верхом, упоперек поля і... трішки вперед. І тоді застосувати «офсайдну» пастку просто не було можливості. Гравець на іншому фланзі, одержавши м’яч, здебільшого перебував у «вільній» зоні. І атака йшла далі. Таким способом «офсайдна» павутина просто рвалася на клоччя. Отож небезпечного суперника вдалося не лише перемогти за рахунком, а і упевнено переграти.

Треба сказати, що і «Динамо», і радянська збірна (під керівництвом Лобановського) потім і самі використовували «офсайдну» пастку. Особливих успіхів при цьому продемонстровано не було, але й відвертих невдач теж ніби не траплялося. І це, звичайно ж, позитив. Бо треба використовувати різні засоби і підходи. А «штучний» офсайд – прийом досить непростий. І його використання вимагає підвищеної уваги і немалої організованості. І, якщо не помиляюсь, з радянських команд лише «Динамо» користувалося «офсайдною» пасткою.