Людина і система, індивідуальність і... команда!

У роздумах щодо футбольних подій інколи трапляються і нарікання – мовляв, замало болільників на трибунах. І матч начебто цікавий, і суперники достойні, а бажаючих прийти на сталіон… посидіти на холоді… і переповнитись гарячими почуттями… ну, чомусь бажаючих – не надто і багато! У чому причина… висловлюються різні припущення… і припущення загалом логічні.

Європейський футбол – це насамперед жорстка організація гри. Індивідуальність, ну, ніби… відступає у тінь. Заради перемоги, а отже… заради переможної організації гри. Ну, добре… змогли… досягли необхідного результату. Або не змогли… не досягли… Але глядач… і театральний, і футбольний… хоче не тільки результату – ну, задушив Отелло Дездемону… Результат досягнуто! Проблем нема… Але ж для глядача важливо і актори якого рівня усе це зіграють.

Ще у дитинстві читав книгу про одного з українських воротарів. Запам’ятався епізод. Спортсмена наставники переконували – треба грати просто і надійно! Без якихось красивостей… що так подобаються глядачам. Що загалом логічно. Головне – результат! Ще така деталь. Працюючи свого часу інженером у НДІ, не раз доводилося чути і такі міркування – чим простіша схема, тим вона є надійнішою. Але ж… чим складніша схема, тим більше у неї може виявитися нових можливостей.

До чого я веду – і життя, і гра суперечливі! І кожен раз треба щось обирати. Виграючи у результаті, можна програти у видовищності. Глядач, приходячи на стадіон, хоче бачити яскраві індивідуальності, неординарних акторів футбольної сцени. А, бува, що ці актори… ну, ніби розчиняються… у організації гри, яка, може, й не дуже швидко, але ж змінюється.
Або, скажімо, така ситуація. Видатний тренер Віктор Маслов приходить до думки, що варто було б замість системи 4-3-3, як грають усі, грати інакше. Ну, хоча б… за системою 4-4-2. Форвардів менше, але півзахисників більше. Отже, можна домінувати у центрі поля, робити більше небезпечних передач і в результаті двоє власних форвардів будуть результативнішими, аніж три форварди суперника.

Але є у команді талановитий форвард Валерій Лобановський, лівий крайній, гравець з досвідом, у збірній пограв. Як з ним? Адже за нової системи роль форварда буде вже іншою. Гравця з досвідом – треба переконувати. Значно легше використати когось з молодих гравців. Молодий гравець для тренера – як чистий листок паперу… Що хочеш, те і пиши! А гравець досвідчений хай пограє у «Шахтарі», у «Чорноморці». Там теж талановиті форварди потрібні. Минають роки. Валерій Лобановський і сам стає видатним тренером. І сам і шукає, і знаходить нові можливості і аргументи у організації гри. І ситуація майже така ж. Досвідчений форвард Віктор Леоненко надовго сідає на лаву запасних. Примирити індивідуальність і організацію гри знову не вдалося. Та і можливо надто настирливих спроб щодо цього і не було. Бо і навіщо ускладнювати…

Як у політиці… Там інколи кажуть, що нову політику мають проводити нові люди. Гравець працює на застарілу чи більш сучасну організацію гри. Але ж і організація гри має працювати… на гравця. Щоб він міг реалізувати власні можливості. Адже і при Маслові, і при Лобановському багато хто з динамівців стали зірками. І саме з цієї причини.

Виконуючи роль Отелло, задушити на сцені Дездемону може і вельми посередній самодіяльний актор. Може, тим глядачам, що не прийшли на стадіон… посидіти на холоді… і переповнитись гарячими почуттями… якраз і не вистачає враження, що перед ними неординарні актори футбольної сцени. Поки що не вистачає…