Традиції "Динамо" і... "Шахтаря"

Дерево – має коріння! Чим глибше коріння, тим вище дерево. Так і розвиток подій у великій мірі визначає… коріння цих подій. А воно не тільки у теперішньому дні, а і у дні минулому. Ви любите фантастику? І наукову, і ненаукову?! Я люблю… Навіть були літературні спроби у цьому жанрі. І навіть ці спроби було відзначені (колись!

Давайте пофантазуємо?! Якщо ви не проти, тоді питання, так би мовити, на засипку. Уявіть собі – ви втомилися і заснули. І сниться вам не просто сон. А сон кошмарний. Навіть кошмарний-кошмарнющий! Ніби тренером «Динамо» поставили Євгена Красникова, а Хацкевича відправили займатися селекцією – шукати у Бразилії таланти для «Динамо». І сказали так: знайдеш, то будеш їх і тренувати. А поки що – шукай… І виходить на поле команда «Динамо», а у ній: воротар – українець… І чотири захисники – українці. А всі інші – бразильці. Ну, ще Циганкова залишили… А як Циганков перевтомиться, то замість нього… Шепелєв чи Гармаш.

То що: удається вам щось подібне собі уявити?! Ну, хоча б у кошмарному сні. Мені уявити важко. Та, можливо, і вам теж. А чому?! А тому, що у «Динамо» чемпіонські традиції ще з часів Союзу. Відкинути їх і почати писати усе заново… ніби з чистого листа… не дуже виправдано.

А «Шахтар»… у часи Радянського Союзу це був міцненький середняк, що міг дати бій лідерам, вдало виступити на міжнародній арені. Але ж не більше. Чемпіонські традиції «Шахтаря» почали формуватися лише у останні роки. У великій мірі завдяки зусиллям бразильців. І в цьому були і плюси, і мінуси. І для самого клубу, і для українського футболу загалом. З одного боку декого з «донецьких» бразильців удалося продати у Європу, когось з них запросили і до бразильської збірної. З іншого боку «Шахтар», намагаючись заробити копійку на бразильцях, відверто прогавив зростання власних футбольних талантів. Забуваючи при цьому, що чемпіонські традиції клубу самою лише… бразильською самопискою – не напишеш!

Отож про традиції… «Динамо» значно активніше і ефективніше використовує власні таланти, але у «Динамо» свої проблеми. Заклик омолодити склад команди, орієнтуючись при цьому на власні таланти – заклик правильний. І він дав свій результат. Але при цьому, як мені здається, не завжди враховувалась думка про те, що сильна команда – це сплав молодості і досвіду. Не сплав молодості гравців і тренерського досвіду. А сплав молодості і досвіду футболістів, що виходять на поле. Коли ж змінювати все і всіх – і тільки на молодь, то у цьому є теж суттєві мінуси і це теж не дуже файно.

При всій критиці «Динамо» є у її теперішнього складу вагомий плюс – уміння стрімко переходити від оборони до атаки. Ну, ніби до краю стиснути пружину і… раптом її відпустити. І це – і справді ж ефективно! Коли цього не чекають… А коли… вже чекають?!

Одна з традицій «Динамо» – потужний півзахист. Переконлива гра у центрі поля. Коли команда диктує свою волю, нав’язує свою гру супернику. Ось до цієї з динамівських традицій теперішньому складу команди, як мені здається, і варто було б придивитися уважніше. Бо сила команди – у її традиціях. І у творчому розвитку цих традицій. Бо і футбол не стоїть на місці.

Нині час – для сміливих ідей. Скільки було сумнівів навкруг призначення Андрія Шевченка тренером збірної! Що і як буде далі – побачимо, але певний позитив у цьому рішенні усе ж був. Видатний учений Нільс Бор у часи, коли фізика відкривала для себе нові обрії, говорив одному з коллег-науковців:

– Так, ваша ідея – і справді ж дика… Але чи достатньо вона дика для того, щоб – бути істинною?!

Ото ж і думаєш, а, може, і варто було б спробувати – ну, щоб Красников потренував «Динамо», а Хацкевич… узявся за селекцію. Але боюся, що подібна ідея є… недостатньо дикою для успіху улюбленої команди.