Про легендарного тренера - ну, хоч однісіньке слово...

Сайт який?! Динамівський... Отож чи варто про якісь аспекти діяльності «Шахтаря» чи якихось помітних фігур, до цієї діяльностї причетних?! Та, мабуть, варто. Бо досвід є досвід. Чи свій... чи чужий... Аби тільки на користь! Дехто, правда, міг би зауважити, що краще учитися на досвіді чужому. Бо так прагматичніше.

Але ж надмірний прагматизм – це теж болото... Бо і такий підхід не може не викликати у когось рішучих сумнівів: як це... Помилки і невдачі – тільки їм, а славу і перемоги – тільки нам! Бо ми – дуже хитрі... Мабуть, такий підхід теж викликав би симпатію далеко не у всіх. Отож почну з твердження, з яким багато хто погодиться, а хтось і не погодиться. Мірча Луческу?! Це тренер легендарний... Це особистість видатна...

Бо і «Шахтар» підняв на помітну міжнародну висоту, і при цьому не тільки результати гри були добре помітними, а і сама гра. Бо і в українському чемпіонаті у «Динамо» з’явився достойний суперник. Інколи навіть виникає крамольна думка, що – занадто достойний... Але ж видатні особи (у всіх сферах діяльності!) і суперечливі, і неоднозначні.

Все розумію і багато що міг би схвалити у діяльности цієї людини. Не сприймаю тільки одного – пітерську «гастроль» Луческу... І це коли на Донбасі вже гриміла війна...

Успіхи приходять не зразу і бувають не завжди. Ахметов свого улюбленого тренера беріг. У всі ці нелегкі часи. У всі напружені моменти, що не раз виникали. Бурчала, чекаючи рішучих адміністративних висновків, преса, демонстрували своє невдоволення болільники. Але Ахметов свого тренера беріг і виявляв при цьому розсудливість аж ніяк не меншу, аніж Ігор Суркіс у подібних випадках.

Ахметов свого улюбленого тренера беріг, але так і не вберіг. Таки підкотилися до румунського фахівця, точно розрахувавши усі ходи. Підступно ловили, так би мовити... на живця! І хто б у такій ситуації – уберігся?!

Артпідготовка (як у Донбасі!) була – та ми ж вас так цінуємо... Та ми ж вас і на яхту до олігарха запросили... Та ми ж з вами і мед-вино п’ємо... Та, може, ж ви нам іще не раз... (бо про це дуже мріється...) європейську славу принесете... Та, може б, ви нашого чорного ворона, бідолашне дитя «газпромівське», хоч трохи потренували... Ну так, щоб зразу ж – успіх за успіхом! Ну, щоб усе згідно відомого рядка відомої пісні... Ну, пам’ятаєте ж, як у знаменитого барда:

– Эх, раз... Еще раз... Еще много-много раз!

Видатний румун і купився. Хоч і досвідчена людина, а виявив усе ж... мало не дитячу довірливість.

І що ж?! З «еще много-много раз!» нічорта не вийшло. Та й «эх, раз…» теж чомусь втілити у життя не вдалося.

Та і замовники виявились надто нетерплячими. Діяли у надзвичайно стрімкому стилі відомих вирощувачів картоплі: сьогодні картоплю – посадили, а завтра – викопали... Бо дуже їсти хочеться!

Отож при перших невдачах чи напівудачах легендарному тренеру безжально показали на двері. До цього додавши дошкульного копняка по відповідній частині тренерського честолюбства. Мовляв, «Газпром» – це вам не Ахметов. Там легендарних тренерів берегти не звикли.

Та можливо це було і… не без наміру. Бо уже гриміли відомі події. Отож не можна виключати того, що хтось у сусідніх високих сферах і розмірковував – як би ото клятих «хохлів»… морально притоптати?! А ми по їх улюбленому румунському тренеру ударимо! О, та вони ж від такого і вовком завиють… Особливо болільники динамівські… І що ж – ударили!

Один з українських президентів колись видав книгу під промовистою назвою «Україна – не Росія». Може, якби вищезгаданий політичний діяч видавав цю книгу в той момент, коли Луческу демонстративно посунули з пітерського «Зеніта», то і назва була б… трохи іншою. Ну, скажімо такою – «Росія?! Це вам, дядьку, не Україна… блін…». Але це лише мої наївні припущення, бо автор цих рядків у діяльність «творчої лабораторії» чи когось з журналюг, чи когось з політичних діячів втручатися аж ніяк не збирається.

Але все завершилося, як у кіно – хеппі-ендом… Легендарний тренер керує збірною Туреччини. А там таки тепліше і приємніше. Дуже зручно: можна зранку – на пляж… А після обіду – збірною керувати! Отож хоч і враження бувають… чи не найгірші, але ж що не робиться – таки на краще!

Тільки встиг написати приведений вище текст і тут… повідомлення у ЗМІ. Луческу збірною Туреччини вже не керує. А його ж дуже шанували у Туреччині. Ну, не так як Лобановського – в Україні. А все ж... Отож і як тут не почати розміркувати на тему – нелегка тренерська доля...