В очікуванні

Все! Чемпіонат по футболу 2018/2019 закінчився. Футболісти бажають піти у відпустку, хоча збірникам ще не вдасться, але ж таке футбольне життя. Якщо граєш не зовсім гарно, то маєш часу до відпочинку більше, ніж ті, хто показує пристойні результати та ще збірна запрошує до себе. Одні вболівальники підсумками сезону задоволені, інші ні в якому разі, бо команда не виправдала сподівань і тепер треба готуватись до нового чемпіонату.

Вчора кияни виграли у дуже твердій команди з Олександрії, яка зробила біло - блакитним багато неприємностей в останні роки, а головне у меншості. Динамівці спромоглись на два гола , по одному в кожному таймі, а суперники тільки гарнесенько набігались. Та мабуть, ще закінчилось везіння у олександрійців , тому програш цілком закономірній. Але ж знову кияни два тайми грали по різному. Я не знаю чому. Але другий вони почала так, як потрібно було починати відразу з початком матчу. Що їм казав, або вже не казав, а доволі гучно роз’яснював головний у перерві, я не знаю, та бажання такого не маю, але у другому таймі команда в синьому заграли більш впевнено, агресивніше та без зайвих помилок. А коли Циганков зробив ще одне чудо у вигляді другого голу, то все стало зрозумілим, місцевій команді треба готуватись до нагородження бронзовими медалями. Бо рахунок матчу змінити не вдасться та навіщо витрачати зайві сили бо самотужки подолати Динамо точно не вийде.

Але ця гра кольором червоної картки Алібекова нагадала, що щось не дуже гарно в питанні порушень та застосуванні брудних фолів. Сім червоних карток у команді за сезон - це не дуже гарний підсумок для Динамо , але нехай тренерський штаб над цім розмірковує, бо вболівальники мають інше завдання – побалакати про тренера. Розумію, однім він до вподоби, і не тільки він а також його рішення, дії та слова. Другі , на сторінках Шуріка давно пропонують йому самостійно покинути команду, бо чекати рішення пана Суркіса нема ні бажання, ні можливості. Нетерплячка дістала. А тепер крім збірної та фото з відпочинку футболістів , нема про що говорити. Хіба тільки про Хацкевича… Так,що можна починати...

Як на мене, нема за що шанувати команду та її тренерський штаб. Якби то була команда з назвою якийсь Верес, або той самий клуб, переназваний у Львів, то хлопців треба було на руках по місту переміщати. По Львову, зрозуміло. Але ж перед нами команда, яка має іншу назву, та дуже великі досягнення і титули, а ці постійно - стабільні в останній час срібні медалі образа минулого та вболівальницького середовища. Чому так сталось, дуже багато різних думок , але повного зрозуміння та згоди всіх небайдужих немає. Головне, це сталось не просто так і все розуміють . Але ж задовольнятись постійним сріблом нема сенсу. Бо гра в Європі теж якось на задалась, на Динамо там сьогодні дивляться, як на постачальника очок, а це зовсім сумно, пам’ятаючи, як тремтіли МЮ та Реал , бо розуміли, що гра з Динамо не буде прогулянкою в лісі. Зараз в Динамо багато молоді, дуже багато, бо суцільний травматизм зробив склад команди неповним. Та ще команда залишилась без нападників надовго. Чому так сталось, це особлива тема, але ж якась закономірність переглядається. Колись і Лобановскому докоряли за одноманітні травми киян. Було таке. Але молодь не може повністю замінити досвідчених футболістів, та ще не бачу планомірності їх застосування, у грі. А якщо нема довіри тренера, та ще й досвіду , чекати на гру молодого Динамо взірця Аякса нема сенсу. Не думаю, що тренерський штаб свідомо зробив на молодь ставку по якомусь таємному плану, скоріше, так склались обставини.

Мені все рівно, залишиться Хацкевич за кермом Динамо, або його усунуть та зроблять зміну. За останні років 20 я навчився спокійно приймати поразки, матчі , які дуже дратують та незграбне волання тренера на прес-конференції про чинники незадовільного результату. Ні, я не зламаний , але ж дивитись футбол Динамо з уламками сподівань, болісно. А якщо не бачу що ці уламки з’єднувати хтось дуже бажає, стає ще сумніше. Якщо, володаря Динамо все влаштовує, то я почекаю ще декілька років, тільки не десятиліть, бо точно не вдасться дожити до великих перемог, а дивитись на футбол рівня першої ліги , а потім чути виправдання та суцільні фантазії , сумно та бажання немає.