Якби не був гумористом...

Отож... поговоримо про гумор?! У тому числі і про гумор на політичній ниві... Колись, ще в епоху совка, у тогочасній пресі частенько друкували чудового американського гумориста Арта Бухвальда. А чого ж і не друкувати?! Бо у Радянському Союзі виходили і його книги. Бо критика американської дійсності хіба ж не буде приємною тоталітарному режиму, бо критикується – не те, що тут, а те, що там!

Нині, у демократичній Україні, ім’я Бухвальда нібито... не на слуху. І можливо (інколи виникає таке припущення...) саме тому не на слуху, що у його творах, хоч і написаних давно, можна прочитати не тільки про те, що було колись там, а і про те, що вже нині і тут.

Так це чи ні?! А ось знайду книжку Арта Бухвальда, видану ще за часів тоталітарного Радянського Союзу, прочитаю... і можна буде зробити висновок.

Взагалі я вважаю, що український гумор і рідною мовою, і в його російськомовному варіанті є одним з кращих у світі. Хоча, можливо, це надто смілива заява. Бо мов інших народів і держав добре ми не знаємо. А про закордонний гумор судимо з перекладів. А така картина є до певної міри умовною.

Але нічого. Ідемо у Європу, отож і зможемо знайти відповіді на питання, на які сьогодні важко відповісти.

Це літо було вельми рясним з точки зору вагомих політичних подій. Насамперед це вибори президента і нового набору нашого парламенту.

Отож була у мене на футбольному сайті публікація, де поєднувались ліричні роздуми про літо і жартівливі твори на політичну тематику. Не скажу, що тяжію до політичної теми, але були публікації моїх іронічних мініатюр у нашій парламентській газеті, що і дало певний творчий поштовх у цьому напрямку.

Одна з «родзинок» футбольного сайту – немалі можливості для діалогу автора публікації і читача. До того ж наступного дня усе може кардинально змінитися. Автор учорашньої публікації стане читачем, а учорашній читач упевнено візьме слово, створивши цікаву і привабливу публікацію. Бо і недарма кажуть, що письменник – це у першу чергу... уважний читач. Отож незважаючи на легкий іронічний стиль написаного та й жартівливість творів, питання у коментарі було всерйоз – а чи немає побоювань щодо майбутнього України... Виходячи з результатів недавніх виборів.

Питання, на яке у двох словах не відповіси. Та і немає чіткої ясності, що відповідати. Але відповісти спробую.

Та спочатку зверну увагу на недавню поетичну публікацію Дмитра Павличка у газеті «Літературна Україна».

Павличко, славний наш поет-класик, частенько береться і за актуальні публіцистичні теми. У порівняно невеликій добірці віршів три поезії написані у формі листів і адресовані новообраному президенту. Це не особисті лиcти, це літературні твори у формі листів. Отож у них поет звертається не тільки до Зеленського, а і до всіх українців.

Раджу ознайомитись з цією публікацією. Щось говорити про ці вірші не буду, оскільки і сам збираюсь ще не раз їх перечитати.

А тепер спробую відповісти на непросте запитання.

Судячи з того, що повідомляється у інтернеті, у російських ЗМІ у ставленні до Зеленського є певний негатив і осторога. Хоча для цього нібито підстав і нема.

І московських борзописців можна легко зрозуміти. Якби Зеленський, звернувшись до українців, закликав – станьмо на коліна перед Москвою! І хай Україна буде однією з областей Росії… Тоді була б інша реакція – ура і слава! Нині ж славослів’я не чути.

Плеяда талановитих гумористів, серед яких Зеленський утвердився, як митець, до певної… дуже невеликої міри... (і у своїй творчості насамперед!) нагадує криворізьких бойових хлопців... ну, так би мовити, легкого хуліганського розливу. Що на шляху до сцени дуже окультурились, але... зв’язку з народом не втратили.

Таке враження, що не поспішатимуть вони, якщо кремлівський дядько (чи, вибачайте, дідько...) натякатиме – ставайте на коліна...

Ну, не для того він… український Кривий Ріг, щоб його наші… близькі сусіди вирівнювали!

Це з одного боку. Але у політичному ланцюгу, який матимемо не одну нагоду спостерігати у дії, політичні гумор і сатира – одні з найсильніших ланок. А є ланки і значно слабші. І відповідаючи на вищезгаданий коментар, можу сказати лише одне – шановний друже, я поділяю ваші сумніви.

А завершуючи, усе ж дозволю собі висловити припущення... Якби наш, новообраний президент не був гумористом, то після місяця... двох... максимум трьох місяців... своєї многотрудної діяльності на цьому відповідальному посту він обов’язково гумористом став би.