Якби не був гумористом...

Отож... поговоримо про гумор?! У тому числі і про гумор на політичній ниві... Колись, ще в епоху совка, у тогочасній пресі частенько друкували чудового американського гумориста Арта Бухвальда. А чого ж і не друкувати?! Бо у Радянському Союзі виходили і його книги. Бо критика американської дійсності хіба ж не буде приємною тоталітарному режиму, бо критикується – не те, що тут, а те, що там!

Нині, у демократичній Україні, ім’я Бухвальда нібито... не на слуху. І можливо (інколи виникає таке припущення...) саме тому не на слуху, що у його творах, хоч і написаних давно, можна прочитати не тільки про те, що було колись там, а і про те, що вже нині і тут.

Так це чи ні?! А ось знайду книжку Арта Бухвальда, видану ще за часів тоталітарного Радянського Союзу, прочитаю... і можна буде зробити висновок.

Взагалі я вважаю, що український гумор і рідною мовою, і в його російськомовному варіанті є одним з кращих у світі. Хоча, можливо, це надто смілива заява. Бо мов інших народів і держав добре ми не знаємо. А про закордонний гумор судимо з перекладів. А така картина є до певної міри умовною.

Але нічого. Ідемо у Європу, отож і зможемо знайти відповіді на питання, на які сьогодні важко відповісти.

Це літо було вельми рясним з точки зору вагомих політичних подій. Насамперед це вибори президента і нового набору нашого парламенту.

Отож була у мене на футбольному сайті публікація, де поєднувались ліричні роздуми про літо і жартівливі твори на політичну тематику. Не скажу, що тяжію до політичної теми, але були публікації моїх іронічних мініатюр у нашій парламентській газеті, що і дало певний творчий поштовх у цьому напрямку.

Одна з «родзинок» футбольного сайту – немалі можливості для діалогу автора публікації і читача. До того ж наступного дня усе може кардинально змінитися. Автор учорашньої публікації стане читачем, а учорашній читач упевнено візьме слово, створивши цікаву і привабливу публікацію. Бо і недарма кажуть, що письменник – це у першу чергу... уважний читач. Отож незважаючи на легкий іронічний стиль написаного та й жартівливість творів, питання у коментарі було всерйоз – а чи немає побоювань щодо майбутнього України... Виходячи з результатів недавніх виборів.

Питання, на яке у двох словах не відповіси. Та і немає чіткої ясності, що відповідати. Але відповісти спробую.

Та спочатку зверну увагу на недавню поетичну публікацію Дмитра Павличка у газеті «Літературна Україна».

Павличко, славний наш поет-класик, частенько береться і за актуальні публіцистичні теми. У порівняно невеликій добірці віршів три поезії написані у формі листів і адресовані новообраному президенту. Це не особисті лиcти, це літературні твори у формі листів. Отож у них поет звертається не тільки до Зеленського, а і до всіх українців.

Раджу ознайомитись з цією публікацією. Щось говорити про ці вірші не буду, оскільки і сам збираюсь ще не раз їх перечитати.

А тепер спробую відповісти на непросте запитання.

Судячи з того, що повідомляється у інтернеті, у російських ЗМІ у ставленні до Зеленського є певний негатив і осторога. Хоча для цього нібито підстав і нема.

І московських борзописців можна легко зрозуміти. Якби Зеленський, звернувшись до українців, закликав – станьмо на коліна перед Москвою! І хай Україна буде однією з областей Росії… Тоді була б інша реакція – ура і слава! Нині ж славослів’я не чути.

Плеяда талановитих гумористів, серед яких Зеленський утвердився, як митець, до певної… дуже невеликої міри... (і у своїй творчості насамперед!) нагадує криворізьких бойових хлопців... ну, так би мовити, легкого хуліганського розливу. Що на шляху до сцени дуже окультурились, але... зв’язку з народом не втратили.

Таке враження, що не поспішатимуть вони, якщо кремлівський дядько (чи, вибачайте, дідько...) натякатиме – ставайте на коліна...

Ну, не для того він… український Кривий Ріг, щоб його наші… близькі сусіди вирівнювали!

Це з одного боку. Але у політичному ланцюгу, який матимемо не одну нагоду спостерігати у дії, політичні гумор і сатира – одні з найсильніших ланок. А є ланки і значно слабші. І відповідаючи на вищезгаданий коментар, можу сказати лише одне – шановний друже, я поділяю ваші сумніви.

А завершуючи, усе ж дозволю собі висловити припущення... Якби наш, новообраний президент не був гумористом, то після місяця... двох... максимум трьох місяців... своєї многотрудної діяльності на цьому відповідальному посту він обов’язково гумористом став би.

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости