Дотиснули...

Вчорашня гра… Що це було?

Перший тайм – морок, пітьма, середньовіччя з багаттями інквізиції та зі спаленними відьмами і єретиками. Перший тайм - це класичний приклад гри, яку намагається прищепити Динамо нинішній тренер. Це високий пресинг, гра по флангах з передачами навісами в карний майданчик.

Така гра має право на застосування. Але для такої гри необхідні:
- забивний нападник на вістрі атаки;
- обов’язково дуже висока точність передач в карний майданчик.

Я думаю, що це всы розуміють. Бо без нападника не буде голів, а при невисокій точності передач, коли крайні фулбеки вже біля лінії воріт суперника, а опорники за центральною лінією, намагаючись підтримати атаку, дуже часто виникає ризик контратак по вільним зонам захисту. І вони були. І вчора, і в минулому матчі з Десною, коли через єдиного тоді опорника Кадірі, який на мою думку не вміє читати позицію та структуру гри , м’ячі перелітали, як ракети через ціль… Така гра в нашому варіанті, в варіанті нинішнього Динамо, можлива лише при контратаках. Тоді ми герої. У всіх інших моментах при такій грі вболівальники приймають валідол, корвалол, Белый аист, Біле міцне, Джеймісон,Три сокири чи, навіть, Тройной, а то й все разом…

Ви пригадаєте в першому таймы хоча один небезпечний момент? Чи згадаєте яку - небудь комбінацію? Жодного разу м’яч не попадав в ворота. Але були забіги - прориви Миколенко по своєму краю й Кенджори на протилежному фланзі, які закінчувались безадресними прострілами – навісами в карний майданчик.

Другий тайм. Не знаю, хто підказав Олексію Олександровичу, але від тупих, всім вже зрозумілих флангових атак, ми раптом (держіть мене) побачили гру по центральній осі, гру через тривання м’яча до необхідного моменту, коли раптом створиться якась шпаринка, гру по колишнім конспектам Реброва, але на швидкості, зі стиснутими зубами від люті гри. Й стало щось виходити. Пам’ятаєте пас п’ятою Родрігеса та удар неробочою лівою Буяльського (аби ще він помітив в центрі одиного Циганкова – то зовсім була б цукерочка). Прохід Шепелєва по центру й його передача врозріз на вільного Буяльського нагородила нас єдиним вимученим голом. Та й почав –то гольову атак Сидорчук.

Другий тайм – це вже не середньовіччя, це апогей промислової революції, але ще так далеко до постіндустріального суспільства. Якщо Динамо порівнювати з нинішнім МанСіті, яким ми любувались позавчора, то МанСіті - це швидкісний японський потяг «Сінкансен», а Динамо – це вже не паровоз братів Черепанових , а потяг «Фелікс Дзержинський» (ФД), який летів, та не долетів, до комунізму. Далеко нам ще до МанСіті. Ой як далеко.

Мене дивує, чому так вперто Михайличенко ставив грати єдиним опорником Кадірі, гравця в якого, якщо і є чесноти, то це лише гра один в один. Тут його пройти неможливо. У всіх інших випадках, у всіх інших колізіях гри Кадірі завжди один з найгірших. Тому вихід Шепеєва з Сидорчуком та Буяльським мене порадував. Так, ці хлопці не ловлять журавлів в небі, але горобців вони ттягнуть пристойно. Та, навіть, не тільки горобців, а інколи можуть зловити і соловейка, як вчора це зробили Шепелелєв з Буяльським.

Вчорашня гра нашого півзахисту в другому таймі заслуговує тільки на похвалу. Ця трійка гравців в другому таймі була і мобільною, і креативною. Вся лінія, включаючи Сидорчука, якогось так часто критикують на цьому сайті. Мені здається, що Сидорчука заставляють грати не так, як він вміє грати, а так як бачать його гру у своїх задумках наші тренери. Сидорчук – яскравий представник не футболу Хацкевича і, не дай бог, Михайличенко , а футболу Реброву, футболу під час якого м’ячі не тягаються на флангах і навішуються з метою влучити в голову своєму нападнику, а через контроль м’яча вишукуються шпаринки простору, куди повинні вриватись партнери для завершення атаки. І він вміє так грати.

Я лише одного боюся, що Кадірі скоро виздоровіє (на здоров’я йому) й знову вийде в грати опорником на радість собі, але грати в те, що він не вміє.

Я не розумію до сих пір де Михайличенко планує ставити грати Родгрігеса? Ну, не його гра єдиним нападником при нашій, так званій, грі флангами. Не вміє він так як Бєсєдін боротись за м’яч. У нього зовсім інші чесноти. Він скоріше любить грати «десяткою», чим ловити ті безадресні передачі. Тому я дуже вчора здивувався , коли Михайличенко в першому таймі заставив Родрігеса грати не в його гру (чіплятись за м’ячі), та замінив його в другому таймі, коли він грав уже в свою гру і почував себе в неї, як риба в воді. Звичайно в таких умовах Родрігес не зумів нічого показати (крім того пасу п’яткою). На поле вийшов Бєсєдін, але він гравець в абсолютно не в ту гру, в яку кияни грали в другомі таймі. Тому Артем і зник з радарів, розчинившись як золото в царській горілці. Та й у забитому голі він не брав абсолютно ніякої участі. Може лише відволікав захисників, але чесно скажу – не побачив.

Наші вінгери вчора провалилися, як провалювались у всі своїх останніх матчах. Чому? Не знаю. Скоріше за все були психологічно не готові. Вербич, наприклад, грав на якомусь надриві. Тому й гірчичник, тому й майже нульовий коефіцієнт корисної дії. А Циганков запам’я тався лише виконанням стандартних положень. Гра вчора в основному пройшла повз них.

Добре, що все - таки добре скінчилось.

Чого не віднімеш у вчорашніх динамівців, то це вперте бажання перемогти. Й шли вони вперед, як стара гвардія Наполеона, незважаючи на втрати. Реалізація моментів, що створювали динамівці була жахливою. Брак ( чи можна що - небудь хороше назвати браком) зашкалював. Але хлопці йшли вперед і все – таки дотиснули шведів. Це була не Полтава, але й не Нарва.

Подякуємо динамівцям за перемогу, але ж все –таки хочеться не так ентузіазму, завзяття та впертості , а уміння та майстерності.

З повагою,
Скіф.