Почекаємо...

Вчорашня гра з Ворсклою подарувала масу позитивних емоцій. Під час матчу був в захваті від гри Динамо. Хотілось співати, хоч я не маю ні голосу, ні слуху. На гру Динамо було просто приємно дивитись. Це була перша гра команди Михайличенко (і друга – третя в сезоні – після гри зі «Львовом» та «Карпатами»), коли Динамо не мучилось, не терпіло і не мордувало нас, вболівальників.

Та вже сьогодні потихеньку з’являються питання, на які в мене немає відповіді. Головне з них – чи вчорашня гра, як і гра з Мальме, є тою точку відліку, з якої Динамо стане тим Динамо, яке ми любили, яким ми насолоджувались, яке дарувало нам емоції більш колосальні, чим потужність, наприклад, Дніпрогесу?

У мене поки відповіді немає. Я не готовий стверджувати, що ми вийшли на дорогу, що веде до храму перемог. Не готовий по цим двом матчам.

З Мальме ми страждали майже півтори тайму, поки, нарешті, не дійшло, що необхідно змінювати структуру та тактику гри. Ворскла ж вчора нагадувала мені Динамо місячної давнини: той же самий малюнок гри, та ж сама тактика - прориви по флангах на навіси –передачі на «авось». В такій грі ми боги. В такій грі в Україні нам немає рівних.

Тому я вчора радів, що ні Миколенко, ні Караваєв, які , як мені здалось, грали не фулбеками, а чистими латералями, замінючи, навіть, вінгерів, не виконували подачі кудись в карний майданчик, а робили закиди м’яча дугою на дальню штангу. І виходило. Так був забитий перший гол Циганкова, з передачі – цукерочки Миколенко. Здавалось, що захист Ворскли чекав якраз навісів, прострілів в нікуди, де Чеснаков міг спокійно вигравати конкуренцію в динамівців. Але їх не було. І слава богу, що не було. Другий гол був забитий після кутового, а останні три голи після атак по центральній вертикальній осі. Вчора було дуже багато моментів і для шостого, і для сьомого голу. Один Циганков, який на мою думку був кращим на полі, міг робити хет – трік.

Я не знаю, чи буде так завжди, але вчора атаки динамівців по центру були куди більш загрозливі й цікавіші, ніж атаки прихильника флангових проривів Хацкевича (та й Михайличена в перших трьох матчах). Невже Хацкевичу було недостатньо трьох років на те, що у Михайличенко зайняло три гри. Чи може Михайличенко необхідно богу подякувати, що травмувався Кадірі (хоч говорити й писати таке гріх), бо Сидорчук, на мій погляд дилетанта, на голову кращий й розумніший опорник , ніж Момо, про якого з часів гри з Олімпіакосом я писав, що він не вміє читати гру. Кадірі, я рахую, це в черговий раз викинуті на вітер гроші. Хацкевич це зрозумів майже з початку. Цікаво, чи розуміє це Михайличенко? Чи може після одужання, Кадірі знову витіснить Сидорчука на лавку запасних протирати штани? Подивимось…

А Сидорчук, Шепєлев та Буяльський, на цей момент, як це не дивно писати, найсильніша ланка в команді. Хоч вона і не для звершень в ЛЄ чи все ж таки в ЛЧ. Але проїхатись, немовби бульдозером, по Ворсклі та іншим командам "а-ля Ворскла" вони здатні.

Про Гармаша не пишу. Я розумію, що він улюбленець багатьох вболівальників, але все ж таки меня здається, що його поїзд вже поїхав. Та й його характер - це дещо. Знов вчора "гірчичник". По швидкості отримання гірчичника, здається йому немає рівних. Так в цьому чемпіонаті він хватає попередження після кожних 189 хв. (два гірчичника в 5 матчах, де він грав 378 хвилин). До речі, в Степаненка, з яким його часто порівнюють в цьому році отримує попередження через 213 (хоча, здається, що Тарас повинен фолити частіше, так як звичайно Гармаш грає на місці атакувального півзахисника, а Степанеко - опорника, тобто він частіше вступає в єдиноборства на своїй половині поля).

Вчора дуже корисно зіграв Бєсєдін. Ніколи не думав, що це напишу. Хоч і розумію, що Артем для Динамо в нападі набагато корисніший ніж Родрігес, та Соль. На мою думку Родрігесу тренер ще не знайшов його функцій та місця на полі. А Соль сильний в тій грі, коли потрібно замикати простріли та навіси, від якої, як все ж таки мені здається, хоче відмовитись Михайличенко. Соль не грає з глибини, він скоріше хижак карного майданчику.

Мені здається, що причиною такої Вікторії поряд з високими швидкостями киян, з їх фізичною готовністю, а також зі зміною вектора атак з флангів на центр, була підсвідома неготовність до гри ворсклян. Ну як може тренер проти Динамо виставити голкіпера, який до цього зіграв в УПЛ (за Металіст) всього дві гри аж в березні 2016 року. Мені здається, ця зневіра передалась і гравцям, тому вони грали на якомусь надриві – ніяк і грубо, хоча й при цьому у них були моменти для голу.

Михайличенко все ж таки, здається переламав зневіру в свої сили у динамівців. Здається він витяг їх з глибокої психологічної ями. Здається підвищив їх фізичні дані. Але все ж таки для прориву необхідні інші якості. В першу чергу: швидкість нестандартного мислення, швидкість переміщення самих гравців та їх технічна оснащеність (бо яка техніка, коли майже ні в кого немає сильного і точного удару). А для цього потрібен все ж таки інший тренер (не лайте сильно мене) та більш сильні гравці, і в першу чергу все ж таки в центр та в напад. Тут вже тільки супернагрузками й чотирма телевізорами не обійдеться.

Як на мою думку, я писав це й після гри з Мальме, Динамо зможе зайняти друге місце, навіть поборотись за перше, але кричати на всіх перехрестях, що ми всіх порвемо - рано. Будемо чекати Маріуполь, який не дасть так розгулятись.

Дуже жаль, що зламались в такій, здавалось би, простій грі - Шепєлєв та Бурда, як і Канєвцев в Ворсклі. Швидкого їм видужання. А ми подивимось, чи вистачить сміливості Михайличенко замість Бурди виставити Попова. Подивимось… Почекаємо...

І останнє. Тут тезка та однофамілець члена сталінського політбюро дня три тому написав, що мої дописи на сайті є програмою для «долоистов». Може, але не знаю, ніколи про це не думав. Ніколи не писав «геть», навіть коли свербіло на вустах. Мої пости, не що інше – це мої емоції. Не аналіз гри, бо я всього - навсього простий вболівальник, хоч з дуже великим стажем, а тільки емоції…Тому в них не потрібно щось шукати між рядками. Там нічого немає.

З повагою,
Скіф.