Київ і... «Київ». Столиця України і однойменний літературний журнал, де можна знайти поезію. Так, поезію... Сучасну і неординарну. Перегортаю сторінки випуску №5-6 за 2019 рік. То хто ж там у розділі поезії?! Поетеса-черкащанка Наталя Горішна... Ну, як же не помічати земляків?! А ось ще добірка віршів – Юрій Ковалів.
..Ну, цього письменника усе ж більше знаєш, як літературознавця. Це ім’я частенько згадується у літературних виданнях. Але у письменницькому довіднику читаєш, що це – поет, критик, літературознавець... А не літературознавець, критик, поет. І це добре, що вияскравлюючи поетичну творчість інших митців, цей автор не забуває і поезію власну.
З поетичною творчістю Юрія Коваліва я, на жаль, був майже не знайомий. А враження від прочитаного приємне. Читаєш когось з сучасників і здебільшого виникають дві реакції на прочитане. Перша – хоч вірші бувають і вельми достойні, але до них уже не повертаєшся. Друга – це коли до прочитаного повертаєшся знову і знову.
Ну, що ж... До віршів, згаданих вище, повертатись хочеться. Є у них якась ще не відкрита тобі пісенність (хоч самі вірші і не пісенні!), вишуканість у роботі зі словом, психологізм і ще щось... Щось таке, що не відразу і визначиш.
Не збираюся аналізувати приведені у журналі вірші. Просто виділю ті рядки, що здалися мені при прочитанні цікавими і переконливими. А раптом саме ці рядочки виявляться такими ж і для вас. І натрапивши у бібліотеці на відповідний номер журналу, ви можливо забажаєте і повністю ознайомитись з опублікованою там добіркою.
І справді ж є щось трепетне, щось і справді ж пелюсткове... ну, хоча б у таких рядках з одного з віршів –
Тільки зойкне година третя:
Чую, як в глибині в мені
Дуже тяжко бредуть дерева
І зітхають у напівсні.
А ось інші рядки. З вірша, де усі слова – з малої літери. З вірша, де зовсім немає розділових знаків. Ну, в поетів і у поезії таке буває. Бо це буває і доречним. Як у цьому разі.
яблуко зірвано і яблука вже нема
не питай не шукай ніколи його не вернеш
відгукнеться лише порожнеча глуха кам’яна
А ось ще такі рядки з філософського за своїм глибоким змістом вірша. І теж – у вірші... жодного розділового знака. І кожне слово у вірші – з малої літери. Ну, це мабуть для того, щоб слова при читанні вирізнялися для нас у першу чергу за силою впливу. А не за тим – з якої літери слово написане.
стоптавши немало рясту
вчімося розуміти
один одного
як вода розуміє рибу
як небо розуміє птаха
як сонце розуміє квітку
То яка ж вона – душа сучасного українця... Як же йому, вищезгаданому українцю, ведеться у ці нелегкі тривожні дні. Отож ще один з опублікованих віршів. Це вірш короткий і він приведений повністю. І там спочатку про душу ліричного героя –
чути не хочу
про завтра
А вже далі у яскравих образах зображені і наші суворі будні –
на мене мчить
невблаганний потяг
пекельним оком
випікаючи мене
наскрізь
Ось так ми і живемо! Незважаючи ні на що.
А журнал «Київ» можна читати і в Києві! А можна читати і в Черкасах. Або в якомусь іншому населеному пункті України. Можна читати... Коли запрагнеться чогось... і справді ж поетичного.