На нашій вулиці свято!

Мені здається, що самі гравці ще не знають, що вони зробили вчора, тим теплим осіннім вечором на Покрову.
А вчорашня гра, вчорашня перемога - це не що інше як самоусвідомлення нації. Я рідко пишу таке, особливо в нашому розділеному навпіл футболі, який два клани рвуть на себе і майже розірвали його на шматки. Але живий курилка! Живий... Живий, друзі!

Подивіться на це фото.

Я думаю, що Ви всі бачили відео, на якому в цей момент хлопці в один голос скандували «Україна! Україна!»

Не тільки у Роналдо і Сантуша виступили сльози після гри. Я думаю, що і в багатьох з нас. Тільки по зовсім іншій причині: від гордості. Я не знаю, скільки з нас вірили в цю перемогу. Але вона прийшла, немов квітуча весна після затяжної і гнилої зими…

Так , вчорашня гра була подібна до шахової партії. Тільки Сантуш хотів перемогти «дитячим матом», а українці зіграли в захист Шевченко (не іспанський, не індійський, не сиціліанський і т.д.), а в захист Шевченко, який на роль відтягнутого форварда (чи, як нині модно писати, на роль фальшивої дев’ятки)виставив Марлоса, а чисті вінгери Ярмоленко й Яремчук зміщались до центральної осі, що, в принципі, дозволило насити центр поля й не дати розгулятись португальцям. А самі атаки, як ви помітили, починалися довгими передачами за спини півзахисників португальців. І виходило. І проходило. І обидва вінгери забили по голу. А Яремчук видав зовсім фантастичну гру…

Але, на жаль тільки не завжди наші вінгери могли розпорядитися отриманими вільними зонами. Цим, наприклад, грішив Ярмоленко, який отримуючи м‘яч, довго жував його на своєму лівому фланзі, перетримуючи його. Наприклад, пам’ятаєте, як в першому таймі, накрутивши трьох португальців біля кута свого карного майданчика , він вибив м’ча в нашу опорну зону на португальця й почалась дуже небезпечна атака на ворота українців. Але у нього виходили і передачі – цукерочки, такі як на Степаненко, що привело до кутового, з якого було забитий перший гол. Хоч забитий гол зняв всі претензії до Андрія, та все ж таки хотілося б, щоб таких помилок Андрій не допускав. Так він пресингу вав, допомагав захисту, боровся до кінця, але ж від Андрія постійно хочеться більшого… Якогось чуда…

Та й Марлос зіграв не кращу свою гру. Якби ще й в нього все виходило, то думаю не було б тих 20 хвилин, що заставили нас хвилюватись і нервувати,як юнака на першому побаченні. Марлос, все –таки, не гравець для таких битв. Він, по - моєму, гравець матчів, в яких передбачається в основному гра в нападі, коли команда тримає м’яча по 60-65% матчу. Вчора ж ми тримали м’яча десь біля 40% часу гри. Але це моя думка. Можливо й хибна.

Мене вчора приємно здивували два гравці. Миколенко і Матвієнко.

Миколенко! Він видав, як мені здається найкращий матч в своєму ще юному житті. Цей, ще здавалось би жовторотий хлопець, немов казковий богатир переграв чемпіонів Європи Семеду, Бернардо Сілву й Пепе. Більшість атак португальці проводили по його краю. Хоч інколи Семеду його обігрував, але Віталій боровся до кінці і ні разу не здався. Я його часто критикував і писав, що він в атаці грає ефектно, але не ефективно, бо прориваючись краю він чомусь безадресно і прямолінійно навішував м’яча в карний майданчик на авось. Але вчора... Вчора він так вирізав пас на Ярмоленко, що той не забити гола не міг. Здається, що я вперше бачив такий пас Віталія. А пам’ятаєте, як на 92 хвилині на одній нозі він відбивав атаки розлючених «європейських бразильців»! Миколенко разом з Пятовим – найкращі гравці цього матчу.

Матвієнко! Він ні разу не помилився. Не опускався в карний майданчик, а грав на випередження метрів за п’ять – вісім до нього. Це давало можливість грати спокійніше нашому воротареві. Ця гра була найважливішою в його житті. І свій Тулон він виграв.

Не буду згадувати всіх гравців. Всі зіграли чудово. Хочеться писати й говорити, навіть співати. Емоції до сих пір розпирають розум, який, як відомо, є рабом пристрастей. І як же ще хочеться знову і знову випити цю чашу божевілля. Але не згадати Пятова не можу. Одна лише цифра: 10. Десять ударів в створ воріт. І тільки один пропущений м’яч! Та й той з пенальті. Андрій, мій земляк, переживає, здається свій кращий сезон в збірній.

Ще одне. Португальці нанесли 24 удари по нашим воротам. Попали -10 разів. Ми ж тільки 5 раз били по воротам і попали 4 раза (по даним Whoscored). Але я не про статистику. Я про те що, ми жодного разу не ударили з-за меж карного майданчика, а португальці, не соромлячись, 14 разів з 24 -ох лупили по воротам здалеку. Інколи, коли наші хлопці йшли в атаку, хотілось кричати: "та бийте вже", але вони вперто намагались завести, занести м'яча ще ближче до воріт. Скільки разів я вже писав, що ми забули як забивати здалеку. Тільки Маліновський вміє бити, але вчора він чомусь мовчав.

А про Роналду й писати не хочеться… Бігав там хтось… й кричав до арбітра, немов шпана на моторолері. Караваєв його зупинив, немовби це робив неодноразово.

Єдине про що я шкодую, це те, що вчора не зіграв Циганков. Дуже б хотілось його побачити. Та якби ще й Коноплянка забив.

Завершуючи, давайте повернемось до творця вчорашньої перемоги. До Андрій Шевченко. Чи багато в нього вірили? Ой, як мало ж…

А як його зневажали на цьому сайті. Королевський… Пазік… Кум Павєлко…
Це були лише легенькі лайки. Та які ж матюки й прокляття неслись на нього від «болільників київського Динамо». Соромно згадувати. Але ж було. Було друзі . Не вірили й не довіряли йому. Але Андрій вміє вчитись, вміє підібрати собі помічників (як же це важливо) і вперто вести свою лінію. Своє слово Шевченко стримав. Він вивів, як і обіцяв,збірну України на ЧЄ-2020. Мені здається, що сказати в інтерв’ю про виконання своєї обіцянки, його заставило нестримне бажання закричати на весь світ по – маяковському «Нате» («Візьміть»).

Дякуємо, Андрій Миколайович!
Я це кажу від серця і думаю, що не лише від свого.
Бо на нашій вулиці свято!

З повагою,
Скіф.

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости