Перемога, здобута... двічі!

Ну, що ж… Кубковий матч «Динамо» – «Шахтар». Було відчуття фіналу… Хоча до фіналу – ще грати і грати! У випадку перемоги, певна річ… Команди грали обережно, хоча у футболістів, мабуть, і було відчуття – без атак не буде і голів. А отже і перемоги.

Матч принциповий. І хоча голи престижу нині усе ж і не в моді, а таки – матч престижний!

Моменти були. У обох команд. А голи удалося забити після ударів здалеку і після кутового. Але ударів здалеку було не так і багато, бо команди грали щільно і загалом не надавали зручних можливостей для цього.

Звертало на себе увагу і те, що гол Сидорчука стався завдяки влучному і до того ж підкрученому удару. М’яч у польоті змінив свою траєкторію і П’ятов навіть не смикався, аби спробувати усе ж його відбити. Гол, звичайно ж, не тільки потрібний, а і по-справжньому ефектний.

Щодо цього можна згадати і таку річ. У часи Лобановського динамівці далеко не завжди намагалися пробиватися по флангу. Інколи фланговий півзахисник, перебуваючи на немалій відстані від штрафного майданчика, «підкручував» м’яч до воріт. І це було не менш ефективно від флангового прострілу.

І якщо вже ми, як тепер з’ясувалося, такі «кручені», чого б про це не згадати і не спробувати?! Бо проходи по флангу нині команді… щось важко даються. І, мабуть, не без причин.

Та і крім голів були яскраві, неординарні епізоди.

Запам’ятався момент, коли Миколенко стрімко кинувся з флангу у центр поля і зумів таки відібрати м’яч. Потім гірняки порушили правила і забрали у нього м’яч, але ж їх атаку таким чином удалося зупинити.

Ще один момент. Коли усі без винятку динамівці зосередились у захисті на своїй половині поля. Навіть Циганков підключився до виконання оборонних функцій. Загалом у футболі таке рідко можна побачити. Але, можливо, це було до певної міри обумовлено і тренерським задумом – грати максимально щільно, щоб не дати супернику простору для руху.

Запам’яталося і як у кінці основного часу (вже у компенсовані хвилини…) П’ятов відчайдушно, можна сказати, полетів до штрафного майданчика динамівців. Ось тут і подумалося – а раптом трапиться така хохма, що воротар заб’є дуже потрібний своїй команді гол! Був же такий випадок, що стався колись у грі «Шахтаря» з однією з іспанських команд. Але тоді забили «Шахтарю»…

Ну, П’ятов гол усе ж не забив, але гірникам забити таки удалося.

Треба сказати, що з голом вихованцям португальського тренера трохи пощастило. Хоча і атакували у ту мить вони дуже завзято.

Гол, забитий Поповим, слід виділити. По-перше, гол забито головою. А надмірних зусиль щодо гри «на другому поверсі» у динамівців у цьому матчі нібито і не було. По-друге, гол забивався після розиграшу стандартного положення. Ну, з стандартними положеннями у динамівців справи начебто кращі. Подібні голи у інших матчах уже траплялися. Сюжет загалом не новий. Кілька гравців киян борються за м’яч у штрафному майданчику, а тут з’являється хтось, кого там не було. Він гол і забиває.

Але треба додати, що Попов дуже націлено і рішуче пішов на м’яч. Та і удар був прямо на воротаря. Удар сильний і влучний. Можливо, розрахунок був на те, що воротар просто не чекатиме саме такого удару. А оскільки додатковий час, то краще не ризикувати, бо удар у кут воріт може і не стати прицільним і результативним.

Коли вирішальний гол у такому поєдинку забиває гравець, що не завжди і на поле виходить, це треба цінувати. Бо це може поцінувати хтось інший.

Нервувалися і тренери. І наставник «Шахтаря», бо з його іменем не пов’язано ще щодного здобутого гірняками трофея. І наставник «Динамо», бо у дуже нелегку пору взявся тренувати нашу славну команду. Довгий час Михайличенко замін у матчі не робив. Мабуть, відчував, що гра у команди пішла і важливо цю гру якимись змінами усе ж не поламати. Тим більше, що довелося грати і додатковий час. Але без пробиття пенальті усе ж якось обійшлося.

Певні сумніви не могли не викликати і червоні картки арбітра, що проводив матч. Але і це можна зрозуміти. Бо на поле вийшли кращі гравці українського чемпіонату і треба було б, щоб вони у полемічному запалі не травмували один одного.

Отож перемогу команді довелося здобувати… ну, ніби двічі! Але ж і болільники та і самі динамівці зачекалися вагомих перемог. Отож і цю перемогу можна було б вважати до певної міри… подвійною!