Перемогли - й слава богу!

Звичайне «Дякую» було б достатньою подякою футболістам щодо сьогоднішньої гри. Бо те що ми побачили – це була сутичка, поєдинком з останніх сил як одної команди, так і іншої, але ні в якому разі не гри (яку якраз в цей час показують Арсенал з МанСіті) . Чесно кажучи, Динамо всю першу частину сезону грало якраз так: через не можу, на жилах, неначе з останніх сил.

По пальцям однієї руки можна перерахувати матчі Динамо, коли вони грали невимушено й розкуто. Та більшість пальців залишаться вільними. Про це сьогодні на всю країни заявили навіть ультрас Динамо в своєму емоційному зверненні до власників команди.

Від кохання до ненависті, як завжди, один крок. Але бажати програшу своєї команди, про кохання до якої заявляєш навіть у сні, це занадто й це не тільки нерозумно, але й дико. Але що поробиш, коли читаючи стрічку коментарів під час гри не раз натикався на це бажання, хоч воно й було приправлене метою відставки нинішнього тренера. Я також не бачу нічого доброго в перебуванні Михайличенко на цій посаді (саме так – перебування), але бажати програшу любимій команді – це, на мою думку, аморально.

Чемпіонат відновиться аж в кінці лютого. Два місяця перерви для одних видається дуже багато, а для інших надзвичайно мало. Перше - це для нас з Вами, колеги – вболівальники, а друге – це для тренерів Динамо. Ми з Вами будемо рахувати дні, щоб знову побачити нашу команду, а тренери будуть рахувати дні, щоб встигнути що небудь зробити. І зробити щось з цими гравцями які є, бо інших, як колись казав найкращий друг фізкультурників, у нас немає. Але тут же постає питання: чи зможуть нинішні тренери вінтажного віку за два місяці зробити цих все-таки непоганих й небезталанних футболістів більш – менш вправними гравцями. Чесно кажучи, я не впевнений, бо думаю, що їм це не під силу. Та й футбол вже інший, який не описується цифрами арифметики Магніцького, чи навіть формулами геометрії Андрія Кісельова, які вони як - небудь та все ж таки вивчили, а підлягає розгляду з допомогою вже інтегрального обчислення. Це, скажу відразу, лише моя думка і нікому її не нав'язую.

Але результати тренувального збору побачимо через два з лишком місяці, а те що побачили сьогодні (як би легше сказати) - не вразило. Слава богу, що Десна така ж сама команда як і нині наша: вміє боротись, але не вміє грати. Бо якби чернігівська команда вміла грати, то сьогодні винесла б з гри Миколенко, який напомилявся на всю перерву в чемпіонаті. Навіть молодий та рудий Конопля раз за разом залишав його за своєю спиною і якби був більш холоднокровнішим, то зробив би з Динамо купу уламків: дорогих, красивих, як намисто для тубільців, але нікому не потрібних. А пам’ятаєте ще один небезпечний момент, коли якраз по флангу Віталія в середині другого тайму проривався Філіппов, удар якого якимось чином парирував Бущан. Подякуємо йому за це.

Не хочеться сьогодні оцінювати повністю гру, не хочеться, навіть, матюкати піжона Вербича за незабитий пенальті й Сидорчука з Солем за знову ж таки бездарну гру, не хочеться підсипати солі в каву, зроблю це якось іншим разом. Перемогли - й слава богу! Підемо далі…

А що далі?
Побачимо…

З повагою,
Скіф.

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости