Двічі - в одну річку...

Ніби різні дві гри. А певний перегук між ними щодо підходів і особливостей усе ж є. Бо, мабуть, невипадково на футбольному сайті частенько... публікації на шахові теми.

Скажімо, у шахах мислять так – треба створити так звану відкриту лінію... Вищезгадану лінію захопити і активно використовувати. І це може привести до переваги у грі, а то і взагалі до перемоги.

Що ж таке… відкрита лінія?! А це коли на такій лінії немає пішаків – ні своїх… ні чужих… Отож там і можуть безперешкодно рухатися важкі фігури, вриватися у розташування суперника. А там і недалеко… ні, не до ненормативної лексики! А до мату… чужому королю.

Щось подібне і у футболі. Є так звані «вільні зони». Ну, це коли гравець, одержавши м’яч, може певний час рухатися уперед без опору з боку суперника. Атака стрімко розвивається і тоді… можливі дуже різні варіанти розвитку подій.

Тема «вільних зон» для динамівської команди украй важлива. Бо щоб перемагати у чемпіонаті, треба досягати перемог практично у кожному матчі. А якщо суперник захищається – мало не усією командою?! Тоді питання «вільних зон» постає у всій гостроті.

Коли «Динамо» контратакує, проблем у команди з «вільними зонами» ніби і нема. Коли ж динамівці здійснюють позиційну атаку, то вже треба щось вигадувати. Бо інакше відбувається безрезультатне перекидання м’яча вздовж поля, на що, бува, нарікають болільники. Крім того у «Динамо» немало швидкісних, активних гравців. А їм виявити свої кращі якості у тисняві і штовханині, що виникають, важко.

Можна придивитися, а як подібну проблему вирішують інші команди.

Ось як, скажімо, одна з команд у певний період свого існування створювала «вільні зони».

Отож… Сторона, що обороняється, у захисті використовує велику кількість гравців. І на половині поля цієї команди досить тісно. Захисники команди, що атакує, перепасовують м’яч один одному, а гравці групи атаки покидають правий фланг (той фланг, де у «Динамо» діяв Циганков). Що в результаті? У команди, що атакує, з’являється чисельна перевага у центрі і на лівому фланзі. І що тоді?! Захисники, що слідкували за правим флангом, зміщуються у центр. Потім… після деякої паузи… Від захисника команди, що атакує – передача по діагоналі з лівого флангу на правий… І інший захисник тієї ж команди, одержавши м’яч, може рухатись уперед майже безперешкодно. І, бува, доходить і до штрафного майданчика суперників. І це загострює гру і створює реальні можливості для атаки.

Хохма ніби і проста, і дешева. Але спрацьовувала дуже часто.

Але справа не в тому. «Вільні зони» можна створювати по-різному. Але все таки… створювати! Загальнокомандними діями…

Тоді далекі передачі будуть ефективними і значно загострюватимуть гру. Якщо ж «вільних зон» нема, то і ефективність далеких передач буде незначною.

У «Динамо» з «вільними зонами» проблеми. І ці проблеми треба вирішувати. Ну, якщо команда прагне перемог… Отож треба шукати якісь нові підходи у грі. Чи згадувати підходи старі і добре забуті.

Бо нині у футболі немалі інформаційні можливості. Можна багато разів переглянути гру команди, вивчити особливості її дій. Знайти нові ходи, які нейтралізуватимуть можливу небезпеку. І те, що спрацьовувало раніше, може вже і не спрацьовувати.

Отож треба робити висновки. Бо як один філософ казав – двічі в одну річку… А що далі – ну, самі знаєте!