Вміти бажати…

Зараз зимова пауза в чемпіонаті і схоже було на те, що потрібно відпочити від футболу, але ні…

Здавалось, що кожним вболівальником вже підведені підсумки літньо-осінньої частити першості, що вже зроблені висновки, але ні…

Але ні, футбол так пече думки рядових вболівальників, так бере за оселедця своїх козаків, що ми кидаємось, як очумілі, на майже кожну замітку про команду, про гру, якою б то замітка не була: чи явним фейком, чи щось схоже на правду.

Зараз Динамо в творчому пориві роздає вліво – вправо – вперед та назад непотрібних, здається, гравців, які колись чомусь вважались гравцями екстра – класу. Друзі, та невже Ви не розумієте, що ми наряд чи до закінчення контракту позбудемося Кадара, Піварича, того ж Кензьору. Ту платню, що вони отримують в Суркіса ( не в Динамо, а в Суркіса) не кожна команда Європи згодна платити гравцям такого рівня. Вони їм не потрібні. Подивіться, ще навіть не вирішені питання про Самбрано і Гонсалеса. І вони нині прибувають в Київ на обстеження. Так, вдалось віддати в безплатну аренду Гармаша (йому будуть виплачувати тільки платню – платню на рівні Динамо) , але це на нинішній час єдина перемога нашої служби селекції.

Тепер багато також пишуть та кажуть, що необхідно віддати наших молодих хлопців в різні аренди для набуття досвіду. Мабуть, так – потрібно. Але гадаю, що до закінчення зимових зборів і отримання якохось висновків по ним нікого нікуди не відпустять. Та тим більше ще й юнацька ЛЧ на носі.

Ось так. Але все ж таки я гадаю, що в першу чергу необхідно навести порядок не серед гравців, а серед менеджменту клуба. То якраз менеджмент винен тому,що ми маємо таку кількість гравців, а грати, як виявляється, нікому. І винен тут в першу чергу спортивний директор, який колись чомусь давав добро на купівлю цих непотрібних нині гравців.

Чесно, кажучи, я не розумію вектору розвитку нашої з Вами любимої команди. Пам’ятаєте, як два з половиною роки тому, коли починав Хацкевич, президент клубу Суркіс запевняв нас, що в нинішніх фінансових умовах ВЖЕ взятий курс на своїх вихованців. Ми тоді яро підтримали це рішення, бо воно здавалось, та і нині здається, нам правильним. Ми були готові почекати сезон – другий, щоб наша молодь освоїлась в клубі та загартувалась в боях.

Ми то були готові… А ось Ігор Михайлович – не був готовим. Йому потрібні були перемоги сьогодні, завтра й післязавтра. Йому потрібні були гроші Ліги Чемпіонів. І я його розумію, бо завидки ж бере, коли Шахтар кожного року отримує по 40 млн. євро. Й почалось: Піварич, Кендзьора, Че Че, Самбрано, Буено, Сідклей, Кадіри, Кадар, Пантич, де Пена, Вербич, Родрігес, Окоре, а нині Каргбо, Беніто – друзі, чи не багато за два роки. А заграли лише Кадар, Вербич та де Пена.

А де ті, на кого ми надіялись, як на майбутнє не тільки клубу, а всього українського футболу (Шапаренко, Бєсєдін, Циганков, Миколенко, Шепелєв, Бєсєдін, Русін, Тимчик, Цитиїшвілі, Попов, Оріховський, Чумак, Лєдньов, Алібеков, Дубінчак, Смирний – хто там ще) опинились або на задворках нашого футболу, або перестали прогресувати, а той регресують. З цих 16 названих мною гравців в Динамо стабільно грають тільки Циганков з Миколенко, але ми вже чомусь перестали надіятись на їх подальший прогрес. Зараз ми хвалимо Попова, але ж він тільки заміняє травмованого Бурду…

А інші грають де не де, тільки не дома. Як це сумно.

Ось це, саме це, я і називаю хоч і не свідомою, хоч і від надвеликого бажання, зрадою Ігорем Михайловичем нашого любимого клубу. Йому, як і нам, хочеться бачити Динамо в лідерах українського ( і не тільки) футболу. Хочеться. Вірю в це. Але щоб бажання стали дійсністю треба ще і вміти. Вміти бажати… Так, наш менеджмент бажає, але, як бачите, в своїх бажаннях нагадує тих музикантів з квартету , та Лебедя, Рака і Щуку. Не вміти бажати - це і є злочин сім’ї Суркісів проти Динамо при всіх їх заслугах перед Динамо. Я думаю, що Суркісам необхідно починати очищення не з гравців, а з себе і менеджменту. Бо якщо не буде чітко поставлена мета, навіть якщо ця мета буде виконуватись два чи три роки, то успіху не буде, тому що шарахання зі сторони в сторону ніколи не дає результату. Потрібна програма розвитку, потрібна мета, потрібні засоби, потрібно чітке виконнання програми. Потрібно набратись терпіння і чекати.

Тільки ось не знаю, чи є у Суркісів бажання терпіти й чекати. Але все ж таки надіюсь... Знову і знову надіюсь. А що ще робити...

З повагою,
Скіф.

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости