Отож переді мною збірка Єкатєріни Полуян «Языковые переливы», видана «Склянкою часу» у 2001 році. Твори цієї авторки не раз фігурували у однойменному журналі і часописах «Скіфія» вищезгаданого видавництва.
Після прочитання виникли думки, якими б хотілося поділитися. Хтось запитає – а чи варто! От якби книга була видана, ну, скажімо, у 2019 році і… майже зразу враження.
Але ж… Книга, про яку йде мова – у поетеси перша. А вже у першій книзі частенько виявляє себе те, що буде активно розвиватися у подальшому.
Є і такі слова – випробування часом… Щось з виданого у 2001 році читач просто не сприйме, а щось усе ж залишиться і хвилюватиме – і нині, і потім.
Вірші, приведені у збірці – датовані. У деяких з творів датування подвійне: ну, скажімо… 1998-2001 роки. Тобто вірші… на зламі тисячоліть!
Кому адресовані подібні роздуми?! Усім, у кого вистачить терпіння приведений нижче текст прочитати. Чи літераторам взагалі і віршотворцям зокрема. Чи уважним читачам, залюбленим у поезію. Чи неуважним читачам, що поезію взагалі терпіти не можуть.
Головне ж не в тому – про що написано… Про випікання пиріжків чи літературні поривання! Головне, аби цікаво читалося. Ну, це вже – якщо удасться…
Духовне коріння авторки – Білорусь… Вірші написані російською мовою. Але ж книга видана українським видавництвом (яке усе ж має – міжнародний статус!). Та і один з віршів, що увійшли до збірки, присвячений Лесі Українці. А це поетеса (таку думку не раз доводилось чути!) загалом досить непроста для сприйняття.
Отож постараюся бути… суб’єктивним. Тобто зосереджуся на тому, що у прочитаному викликало мій читацький інтерес. А те, що ініціювало б критичне ставлення, більше залишатиму поза увагою. .
Про Білорусь авторка збірки пише трепетно і щиро –
Тихим облаком белым
проплывешь над моею страницей.
Пролетишь над рекою знакомою птицей.
Та і думка про те, яка ж бурхлива течія нашого часу, теж не може поетесу не хвилювати –
Время вспять полетит, разбивая часы.
И услышит душа голоса дорогие.
Ото ж... з чим усе ж маємо справу? З більш-менш заримованими банальностями чи... з паростками поезії! Пробігшись поглядом по надрукованому, схиляєшся до другого варіанту з висловлених. Про що свідчать, на мою скромну думку, хоча б такі рядки –
В моей душе все больше света,
она поэзией согрета.
Або ось такі рядки
И я, как хрупкое растенье,
свою доверчивость несла.
А хто б з віршотворців заперечував би… ну, скажімо, щодо такого творчого кредо –
Образ мной многолик.
Словно горный родник,
мне б живою водою разлиться.
У поетичних рядках буває немало суму. І це стосується не тільки авторки згаданої вище збірки. Та поезія – це ж не тільки пережите. Це ще і злет душі –
И грозою звеня
я в объятиях дня
рассыпала бы счастья букеты.
Ведь душа у меня –
из любви и огня.
А ось у одному з віршів поетеса зізнається, що і їй випала нагода колись побувати у Парижі… Одного разу. І у вірші цьому є і такі рядки –
Душа зависит от монет
и от условностей границы.
А мне бы крылья вольной птицы,
я облетела бы весь свет.
Отож щодо поезії нібито з’ясували. А як щодо прози?! Ну, якщо поетеса прози і не пише, то даремно. Бо відчувається, що вона таки знає життя у найрізноманітніших його проявах. Що могли б підкреслити і такі промовисті рядки –
Судьба в дорогу позвала
и я, покорная, ступила
на путь борьбы и суеты.
Где разбиваются мечты
о повседневные заботы.
Где есть кривые зеркала
и ждет тяжелая работа.
У поетеси є здатність до спостережливості. Уміння створювати, так би мовити, психологічний портрет дійової особи. Ось, наприклад, рядки з вірша «Юродивый» –
С копной нестриженых волос,
в линялой куртке на заплатках,
он шел походкою вразброс,
тая в лице своем загадку.
А ось іще рядки з цього ж вірша –
А он, не помнящий забот,
смотрел с улыбкою провидца
на купол, рвавший небосвод,
и на покаянные лица.
Стосунки поезії і прози у літературі загалом не такі вже і прості. А стосунки поезії і життєвої прози ще складніші. І цей факт поетеса не може не відчувати –
Женщина рыцаря ищет в кино.
В жизни найти его не суждено.
Авторка уміє бути відвертою у своїх творах. І на таку відвертість далеко не кожен віршотворець зважиться –
Я с одиночеством сдружилась,
живу сама себе верна.
У нас с тобою не сложилось.
И в этом есть моя вина.
Поетеса пише про пережите. Про глибоко особисте. А на таку тему писати і дуже легко, і дуже важко –
Узнать мне было не дано –
как быть счастливой?
А я хотела, как в кино –
чтоб все красиво.
И вот верстаю я лета
на перепутье.
Моя крылатая мечта –
в оковах грусти.
І хоч немало і болісних переживань, але ж треба і жити, і долати ті труднощі, що трапляються на життєвому шляху.
А где-то рядом слышится:
«Судьба не нами пишется,
умей терпеть и ждать».
А надії не варто втрачати. Бо саме надія додає сил у гірку хвилину –
Наступит воскресение,
придет мое везение.
Все будет, как в кино, –
дела мои наладятся,
обиды все разгладятся…
Приму, что суждено.
Авторка, осмислюючи власне життя і вдивляючись у навколишній світ, уміє бути філософічною, висловлюючи власну думку і емоційно, і спресовано –
Умный не станет слушать льстеца.
Красивая ложь – тяжелее свинца.
Попри весь переконливий ліризм поетеса тяжіє і до мотивів соціальних. Що виявляє себе, скажімо, у таких рядках –
И в сиротский приют
разлила бы уют
с неземной добротою безбрежной.
Або у таких рядках –
Мысли сорные, речи спорные,
словно кости бросает власть.
Непокорное, серце вздорное
жертвой времени может пасть.
Чи у таких рядках –
Чтоб очнулся народ,
что в обмане живет
и в оковах невежества плачет.
Ну, що з цього приводу можна сказати?! З тих думок, що довелося чути за демократичних часів, запам’яталась така. Суспільство має… контролювати владу! І це вже… хоч трохи, а є. Навіть відомий і заслужений політичний діяч може програти вибори, якщо довіра електорату вичерпалася.
Або скажімо… Стали відомі про когось негативні факти – на вихід! У відставку. У нас такого поки що нема, але ж… ідемо у Європу.
Далеко не кожному поету удається створювати мініатюри, у яких було б – мінімум рядків… І максимум – змісту! А ось зверніть увагу, ну, хоча б на такий чотиривірш –
Если зло порой испортит кровь,
или зависть душу искалечит, –
поищите в памяти любовь.
Лучше всех лекарств она излечит.
Або ось така віршована мініатюра –
Если пустишь в сердце ложь –
незаметно сердце ранишь.
Словно обоюдоострый нож,
Сам себе опасным станешь.
У авторки згаданої вище збірки немало гірких і вистражданих рядків. Але є і рядки світлі і незахмарені. Рядки, які можна було б і цитувати. При нагоді, певна річ… і обов’язково вказавши, а ким же вони написані –
Твори добро, живи любя
и обретешь в себе себя.
Ось такі роздуми над книгою, що побачила світ ще у 2001 році. Автор цих роздумів намагався бути переконливим, обираючи поетичні рядки для цитування. І можливо це… усе ж і вдалося?!