Вірші... на зламі тисячоліть!

Отож переді мною збірка Єкатєріни Полуян «Языковые переливы», видана «Склянкою часу» у 2001 році. Твори цієї авторки не раз фігурували у однойменному журналі і часописах «Скіфія» вищезгаданого видавництва.

Після прочитання виникли думки, якими б хотілося поділитися. Хтось запитає – а чи варто! От якби книга була видана, ну, скажімо, у 2019 році і… майже зразу враження.

Але ж… Книга, про яку йде мова – у поетеси перша. А вже у першій книзі частенько виявляє себе те, що буде активно розвиватися у подальшому.

Є і такі слова – випробування часом… Щось з виданого у 2001 році читач просто не сприйме, а щось усе ж залишиться і хвилюватиме – і нині, і потім.

Вірші, приведені у збірці – датовані. У деяких з творів датування подвійне: ну, скажімо… 1998-2001 роки. Тобто вірші… на зламі тисячоліть!

Кому адресовані подібні роздуми?! Усім, у кого вистачить терпіння приведений нижче текст прочитати. Чи літераторам взагалі і віршотворцям зокрема. Чи уважним читачам, залюбленим у поезію. Чи неуважним читачам, що поезію взагалі терпіти не можуть.

Головне ж не в тому – про що написано… Про випікання пиріжків чи літературні поривання! Головне, аби цікаво читалося. Ну, це вже – якщо удасться…

Духовне коріння авторки – Білорусь… Вірші написані російською мовою. Але ж книга видана українським видавництвом (яке усе ж має – міжнародний статус!). Та і один з віршів, що увійшли до збірки, присвячений Лесі Українці. А це поетеса (таку думку не раз доводилось чути!) загалом досить непроста для сприйняття.

Отож постараюся бути… суб’єктивним. Тобто зосереджуся на тому, що у прочитаному викликало мій читацький інтерес. А те, що ініціювало б критичне ставлення, більше залишатиму поза увагою. .

Про Білорусь авторка збірки пише трепетно і щиро –

Тихим облаком белым

проплывешь над моею страницей.

Пролетишь над рекою знакомою птицей.

Та і думка про те, яка ж бурхлива течія нашого часу, теж не може поетесу не хвилювати –

Время вспять полетит, разбивая часы.

И услышит душа голоса дорогие.

Ото ж... з чим усе ж маємо справу? З більш-менш заримованими банальностями чи... з паростками поезії! Пробігшись поглядом по надрукованому, схиляєшся до другого варіанту з висловлених. Про що свідчать, на мою скромну думку, хоча б такі рядки –

В моей душе все больше света,

она поэзией согрета.

Або ось такі рядки

И я, как хрупкое растенье,

свою доверчивость несла.

А хто б з віршотворців заперечував би… ну, скажімо, щодо такого творчого кредо –

Образ мной многолик.

Словно горный родник,

мне б живою водою разлиться.

У поетичних рядках буває немало суму. І це стосується не тільки авторки згаданої вище збірки. Та поезія – це ж не тільки пережите. Це ще і злет душі –

И грозою звеня

я в объятиях дня

рассыпала бы счастья букеты.

Ведь душа у меня –

из любви и огня.

А ось у одному з віршів поетеса зізнається, що і їй випала нагода колись побувати у Парижі… Одного разу. І у вірші цьому є і такі рядки –

Душа зависит от монет

и от условностей границы.

А мне бы крылья вольной птицы,

я облетела бы весь свет.

Отож щодо поезії нібито з’ясували. А як щодо прози?! Ну, якщо поетеса прози і не пише, то даремно. Бо відчувається, що вона таки знає життя у найрізноманітніших його проявах. Що могли б підкреслити і такі промовисті рядки –

Судьба в дорогу позвала

и я, покорная, ступила

на путь борьбы и суеты.

Где разбиваются мечты

о повседневные заботы.

Где есть кривые зеркала

и ждет тяжелая работа.

У поетеси є здатність до спостережливості. Уміння створювати, так би мовити, психологічний портрет дійової особи. Ось, наприклад, рядки з вірша «Юродивый» –

С копной нестриженых волос,

в линялой куртке на заплатках,

он шел походкою вразброс,

тая в лице своем загадку.

А ось іще рядки з цього ж вірша –

А он, не помнящий забот,

смотрел с улыбкою провидца

на купол, рвавший небосвод,

и на покаянные лица.

Стосунки поезії і прози у літературі загалом не такі вже і прості. А стосунки поезії і життєвої прози ще складніші. І цей факт поетеса не може не відчувати –

Женщина рыцаря ищет в кино.

В жизни найти его не суждено.

Авторка уміє бути відвертою у своїх творах. І на таку відвертість далеко не кожен віршотворець зважиться –

Я с одиночеством сдружилась,

живу сама себе верна.

У нас с тобою не сложилось.

И в этом есть моя вина.

Поетеса пише про пережите. Про глибоко особисте. А на таку тему писати і дуже легко, і дуже важко –

Узнать мне было не дано –

как быть счастливой?

А я хотела, как в кино –

чтоб все красиво.

И вот верстаю я лета

на перепутье.

Моя крылатая мечта –

в оковах грусти.

І хоч немало і болісних переживань, але ж треба і жити, і долати ті труднощі, що трапляються на життєвому шляху.

А где-то рядом слышится:

«Судьба не нами пишется,

умей терпеть и ждать».

А надії не варто втрачати. Бо саме надія додає сил у гірку хвилину –

Наступит воскресение,

придет мое везение.

Все будет, как в кино, –

дела мои наладятся,

обиды все разгладятся…

Приму, что суждено.

Авторка, осмислюючи власне життя і вдивляючись у навколишній світ, уміє бути філософічною, висловлюючи власну думку і емоційно, і спресовано –

Умный не станет слушать льстеца.

Красивая ложь – тяжелее свинца.

Попри весь переконливий ліризм поетеса тяжіє і до мотивів соціальних. Що виявляє себе, скажімо, у таких рядках –

И в сиротский приют

разлила бы уют

с неземной добротою безбрежной.

Або у таких рядках –

Мысли сорные, речи спорные,

словно кости бросает власть.

Непокорное, серце вздорное

жертвой времени может пасть.

Чи у таких рядках –

Чтоб очнулся народ,

что в обмане живет

и в оковах невежества плачет.

Ну, що з цього приводу можна сказати?! З тих думок, що довелося чути за демократичних часів, запам’яталась така. Суспільство має… контролювати владу! І це вже… хоч трохи, а є. Навіть відомий і заслужений політичний діяч може програти вибори, якщо довіра електорату вичерпалася.

Або скажімо… Стали відомі про когось негативні факти – на вихід! У відставку. У нас такого поки що нема, але ж… ідемо у Європу.

Далеко не кожному поету удається створювати мініатюри, у яких було б – мінімум рядків… І максимум – змісту! А ось зверніть увагу, ну, хоча б на такий чотиривірш –

Если зло порой испортит кровь,

или зависть душу искалечит, –

поищите в памяти любовь.

Лучше всех лекарств она излечит.

Або ось така віршована мініатюра –

Если пустишь в сердце ложь –

незаметно сердце ранишь.

Словно обоюдоострый нож,

Сам себе опасным станешь.

У авторки згаданої вище збірки немало гірких і вистражданих рядків. Але є і рядки світлі і незахмарені. Рядки, які можна було б і цитувати. При нагоді, певна річ… і обов’язково вказавши, а ким же вони написані –

Твори добро, живи любя

и обретешь в себе себя.

Ось такі роздуми над книгою, що побачила світ ще у 2001 році. Автор цих роздумів намагався бути переконливим, обираючи поетичні рядки для цитування. І можливо це… усе ж і вдалося?!

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости