Давняя страничка истории нашего футбола.

Наткнулся на сайте gazeta.ua на интересный, уже исторический материал. Думаю это будет интересно болельщикам моего (преклонного) возраста.

Останній із могікан. Із золотого складу переможців Євро-1960 живим лишився тільки Віктор Понєдєльнік

12 червня в Римі стартує 16-й чемпіонат Європи з футболу. Згадуємо про переможців попередніх першостей.

Перший турнір пройшов 1960 року. Його виграла збірна СРСР.

В 1958 році в 1/8 фіналу першими зустрілися збірні СРСР й Угорщини. Угорська збірна була далеко не тією грізною "золотою командою", яка наводила жах на Європу в 1954 році, коли угорці дивом не стали чемпіонами світу. Після придушення радянськими танками угорського повстання 1956 року, кращі майстри – Пушкаш, Цібор, Кочиш втекли на захід. Двері збірної для них були зачиненими. Молоде покоління виявилося не настільки талановитим. Угорці не змогли помститися своїм кривдникам. Дві поразки 1:3 в Москві й 0:1 в Будапешті залишили збірну Угорщини за бортом змагань.

У чвертьфіналі СРСР мав грати проти Іспанії, але за 12 годин до матчу іспанці відмовилися від гри, бо уряд Франко мав складні стосунки із комуністами. Іспанії зарахували двіі поразки по – 0:3.

У першому півфіналі в Марселі зустрілися збірні СРСР і Чехословаччини. Гра була рівною, гольових нагод у обох команд було порівну, але м'ячі влітали лише у ворота чехословаків 3:0 на користь радянської збірної.

Фінал у Парижі зібрав 18 тисяч глядачів. Технічні югослави відразу затисли радянську збірну на її половині поля. Складалося враження, що грають команди різні за класом. Ворота збірної СРСР раз за разом рятував легендарний Лев Яшин. Коли здалося, що Югославія втомилася, Яшин пропустив гол. На 43 хвилині фланговий простріл Дражена Єрковіча замкнув на ближній штанзі ударом головою Мілан Галіч.

Радянцям пощастило відігратися вже на 49 хвилині. Валентин Бубукін ударив здалеку, Благоє Відініч не втримав слизького м'яча, а грузин Слава Метревелі добив його в сітку. Югослави знітилися, але протрималися до кінця основного часу. За сім хвилин до закінчення другого екстратайму знову відзначився грузин. Михайло Месхі пройшов по флангу й виконав навіс. Віктор Понєдєльнік пробив головою у протихід Відінічу 2:1.

У 1960 на банкет переможців в ресторан на Ейфелевій вежі пробився президент "Реала" Сантьяго Бернабеу. Він дав чекову книжку Леву Яшину й просив написати будь-яку цифру. Очі голкіпера загорілися, але він знав, що ніхто його не відпустить. Тому відповів відмовою.

Яшин зіграв прощальний матч у 1971. Все життя був затятим курцем. Цигарки його й згубили.

У 1984 році - після ветеранського матчу в Угорщині, сівши в автобус, відчув, що віднялася нога. Він вирішив, що це новий інсульт, до цього у нього вже був один, але виявилося – закупорилися судини. У Москві йому ампутували ногу, а після операції поклали в загальну палату – до покалічених "афганців".

Отримавши новий співчутливий дзвінок від головного редактора німецького журналу Kicker Карл-Хайнца Хайманна, Яшин відповів: "Коли надивився на хлопчаків без рук, без ніг в госпіталі, чіпляються за життя, зрозумів, що мені нити непристойно. Мені б тільки від "діжки" звільнитися – і хоч в ворота ставай". Дізнавшись, що діжка – це примітивний протез, аналога якому в Радянському Союзі годі було й шукати, Хайманн велів виготовити в Мюнхені сучасний, титановий, і відправити його Яшину.

Маслаченко зізнався, що хоче купити будинок біля Черкас

В середині березня 1990 року, після багаторічних зусиль коментатора Миколи Озерова, з'явився указ про присвоєння Яшину звання Героя праці. Після ампутації другої ноги Лев Іванович уже не виходив зі своєї квартири. Дізнавшись, що нагороду доставить особисто президент СРСР, він запросив близьких друзів – Озерова і Геннадія Хазанова, але в підсумку Горбачов послався на зайнятість і відправив замість себе депутата Рафіка Нішанова. Хазанов згадував: "Яшин тихо, майже пошепки сказав, дивлячись на всю цю метушню:" Гена, навіщо мені ця зірка, коли я вже помираю?"

Його не стало 22 березня того ж року.

Запасний воротар Володимир Маслаченко спочатку працював в Африці. Із 1970 по 2010 роки – коментатор. Запам'ятався кількома неординарними фразами:

– Юро, забивай, я тебе благаю, – кричав у мікрофон Юрію Савичеву, котрий у фіналі Олімпіади 1988 вийшов сам на сам із голкіпером збірної Бразилії. Савичев забив, і збірна СРСР виграла золоті медалі.

Попри походження з України, під час коментування завжди симпатизував московським клубам або командам із периферії. У фіналі Кубка СРСР 1987 року динамівці Мінська вигравали в киян 3:2 за кілька секунд до завершення основного часу.

– Уявляю, що зараз відбувається в Мінську, – сказав Маслаченко.

Однак Заваров зрівняв рахунок за 10 секунд до закінчення основного часу. В серії пенальті перемогли кияни. Свято в Мінську довелося скасувати.

У 2007 році востаннє приїздив до Києва. Зізнався колезі Олексію Семененку, що хоче купити будинок біля Черкас. Помер у листопаді 2010 від хвороби серця.

Захисник Анатолій Масльонкін досконало знав англійську, попри 30% втрату слуху любив класичну музику. Був директором спортивної школи рідного "Спартака". Саме він побачив неабиякий талант у Федора Черенкова. Придумував для нього спеціальні вправи. Помер у 1988 році.

Правий захисник Гіві Чохелі вдавав із себе перекладача з російської для Михайла Месхі. Перекладав для того установки Гаврила Качаліна. Рано завершив кар'єру після хвороби. Тренував тбіліське "Динамо". Помер у 1994 році.

Киянин Юрій Войнов тренував "Чорноморець", працював інструктором фізкультури на заводі. Після розпаду СРСР виявився практично нікому не потрібним. Через низьку пенсію змушений був підпрацьовувати різноробочим, деякий час навіть подумував про самогубство. За власним зізнанням, від петлі врятував Григорій Суркіс, який запросив працювати у щойно створену ПФЛ України. У 1996 році Войнов зайняв посаду головного інспектора. Помер 22 квітня 2003 року у Києві. Похований на Байковому кладовищі.

Ігор Нетто по завершенні кар'єри тренував збірну Ірану, рідний "Спартак". В останні роки життя тяжко хворів, утратив пам'ять. Його дружина – актриса Ольга Яковлева покинула чоловіка. До смерті доживав у квартирі брата. Помер у 1999 році.

Слава Метревелі грав до 35 років. Потім працював помічником в тренера Нодара Ахалкаці. Згодом став директором ресторану. Захворів, мало кого впізнавав. Жив на російську пенсію дружини. Помер у 1998 році.

Згодом в Індонезії придумали крем для ніг під торговою маркою "Бубукін" і успішно нею торгували

Валентин Іванов все життя працював тренером московського "Торпедо". При ньому команда трималася на плаву, ставала призером чемпіонатів СРСР і Росії. Мав хворобу Альцгеймера, мучився до смерті. Два тижні не дожив до 77 років. Помер в 2011.

Інший москвич Валентин Бубукін із "Локомотива" закінчив у 32 роки. Потім тренував в Україні. Спочатку "Таврію", потім – "Карпати". Уславився тим, що під час товариської гри в Індонезії влучив м'ячем у голову місцевому футболісту. У того пішла піна з рота. Лікарі констатували клінічну смерть. Однак хлопець вижив. Згодом в Індонезії придумали крем для ніг під торговою маркою "Бубукін" і успішно нею торгували. Помер у 2008 році.

Михайло Месхі зав'язав з активним футболом у 1969 році. Два десятиліття тренував дітей. Був автором знаменитого футбольного фінта. Помер у 1991 році. В його честь в Тбілісі назвали стадіон.

82-річний Віктор Понєдєльнік – останній із живих чемпіонів Європи. Після Євро всю кар'єру грав за рідний ростовський СКА. Згодом пробував себе в ролі тренера. У 1969 році вирішив стати журналістом – як і батько. Працював у найпопулярнішій газеті СРСР – щотижневику "Футбол".

Автор: Юрій СТРИГУН

Ссылка на оригинал:

https://gazeta.ua/articles/sport/_ostannij-iz-mogikan-iz-zolotogo-skladu-peremozhciv-evro1960-zhivim-lishivsya-tilki-viktor-ponyedyelnik/953586

Там ещё есть несколько интересных фото, но мне запрещено помешать фотографии в блоги.