Регистрация, после которой вы сможете:

Писать комментарии
и сообщения, а также вести блог

Ставить прогнозы
и выигрывать

Быть участником
фан-зоны

Зарегистрироваться Это займет 30 секунд, мы проверяли
Вход

Державною мовою...

2020-05-03 20:19 ПО ВОЛНАМ НАШЕЙ ПАМЯТИ Сегодня, 3 мая, мировое сообщество отмечает Всемирный день свободы прессы. Державною мовою...

ПО ВОЛНАМ НАШЕЙ ПАМЯТИ

Сегодня, 3 мая, мировое сообщество отмечает Всемирный день свободы прессы.

День отмечается, начиная с 1993 года, по инициативе Генеральной конференции ЮНЕСКО при поддержке Генеральной Ассамблеи ООН. Именно 3 мая 1991 года в столице Намибии была подписана «Виндхукская декларация», в которой содержался призыв к правительствам государств всего мира обеспечить свободу печати и ее демократический характер.

Ровно год тому назад, в такой же майский день, сказал об этом в своём коротком TV-сюжете, который, полагаю, уместно повторить:

Разумеется, это видео на моём канале в You Tube надо смотреть и слушать с поправкой на год. Особенно сейчас, когда свободные СМИ являются залогом демократии, и в условиях реагирования правительствами стран на пандемию COVID-19 СМИ не должны стать объектом давления со стороны властей.

Об этом говорится в совместном заявлении министров иностранных дел Великобритании, Нидерландов, Германии и Франции по случаю Всемирного дня свободы прессы. Согласно отчету МИД этих четырёх стран, Украина занимает 96 место и это сразу на шесть позиций выше, чем в 2019-м, когда Украина была 102-й.

Впрочем, пора вернуться к заголовку и напомнить о том, что в апрельские дни опубликовал материал:

"Два сезона" державною мовою?!

Обратите внимание, что сегодня уже никаких вопросов и восклицаний. Как нынче модно говорить, проект в работе. Мы с моими единомышленниками - в меру сил и возможностей своих! - всё делаем для того, чтобы в год 45-летия Победы "Динамо"-1975 в Кубке кубков моя первая книжка "Два сезона" была переиздана на украинском языке.

Фото Ефима Шаинского

Вашему вниманию фрагмент рукописи на украинском языке, как говорится, на злобу дня:

«Динамо» і преса

Стефан Решко прийшов в київське «Динамо» з «Чорноморця». Для нього немов було уготовано місце центрального захисника, і з ним ніяких експериментів не проводили — не перевіряли в дублюючому складі, ніким не замінювали. І в перший же свій київський сезон Решко, як і Віталій Хмельницький, провів всі 30 матчів чемпіонату країни в основному складі клубу. Тільки змінювалися у Стефана партнери: на зміну Вадиму Соснихіну прийшов Михайло Фоменко. Решко небагатослівний і тому здається сором’язливим.

Одного разу, вже після закінчення щасливого для «Динамо» сезону-74, розмовляючи з Решко, я попросив його згадати найважчі для його команди гри.

— На мій погляд, їх було чотири, — сказав Стефан. — Два кубкових матчі: в Тбілісі з грузинськими одноклубниками і фінальний поєдинок за кришталевий приз в Москві з «Зорею» і дві зустрічі в європейському турнірі Кубка кубків: в Софії і у Франкфурті-на-Майні. Адже від результату цих ігор в певній мірі залежала доля нашої команди в боротьбі за почесні призи...

Така думка динамівського захисника. А ось самі тренери киян, впевнений, не стали б ділити зустрічі на вирішальні або легкі. Лобановський і Базилевич — противники подібних оцінок. Для них всі матчі — головні.

— Бувало, граєш у себе вдома, — розповідав Решко. — Суперник не дуже сильний. Одним словом, відчуваєш, що боятися нема чого. Але Валерій Васильович або Олег Петрович обов’язково знайдуть якісь дуже потрібні слова, підкреслять важливість поєдинку, і вже настроюєшся на серйозну хвилю.

... Перед матчем з «Зенітом» в першому колі в подібній установці не було потреби: кожен з динамівців все розумів. Ленінградці йшли з киянами нога в ногу. До матчу в Києві «Зеніт» залишався єдиною командою, що не зазнала в першому колі гіркоти поразки. Преса хвалила команду Германа Зонiна. Оглядачі особливо відзначали безперервне маневрування команди на поле і вважали це однією з найсильніших сторін ленінградців. «Без руху немає футболу», — любив повторювати Зонiн, ще працюючи в «Зорі». І тепер подібний рух дозволяв новим його підопічним — зенітовцям Ленінграда —прі найменшій загрозі їхніх воріт миттєво створювати на шляху атакуючої команди трьох- або навіть чотирьохшаровий рубіж оборони, а коли треба — швидко переходити до масованої атаки.

«Динамо» ж преса не балувала. Незважаючи на те, що кияни в той час вже вийшли в лідери, деякі оглядачі часом закликали рівнятися на «Зеніт».

...Останнє тренування напередодні 13-го туру динамівці завершили нетривалою двосторонньою грою з ... «ленінградцями». Не дивуйтеся, читачу. Просто перед цією тренувальною зустріччю, яка проходила на футбольному полі в Кончі-Заспі, тренери так і сказали своїм підопічним:

— Уявіть, що перед вами «Зеніт».

В образі ленінградців виступав дублюючий склад «Динамо». Дублери отримали від тренерів конкретну установку. Хтось із них грав роль Садиріна, інший діяв в манері Зінченко, а вся команда імітувала тактику «Зеніту». Навіть погода подбала про те, щоб максимально наблизити тренування до ігровій обстановці: як і в день матчу з ленінградцями, йшла сильна злива. Тренувальний матч, за визнанням самих футболістів, вийшов для «основи» досить важким, здається, важче, ніж сама гра на Центральному стадіоні. Втім, нічого дивного в цьому немає: в складі дублерів грали такі майстри, як Шевченко, Семенов, Маслов.

Подібні тренувальні зустрічі з дублерами напередодні офіційних матчів стали для основного складу чимось на зразок обов’язкового правила, стали складовою частиною складної тренувальної програми... Вони нагадували тренувальні бої боксерів-професіоналів, які завжди підбирають собі спаринг-партнерів, схожих за манерою ведення бою з майбутнім суперником.

... Установку на матч команда отримала як зазвичай — за дві години до початку гри. Футболісти говорили, що годинник в подібних випадках можна не перевіряти: рівно о 17.00 двері в кінозал, де вся команда вже в зборі, відкривалася, входили Базилевич і Лобановський. В той день установку проводив Лобановський. Він відразу ж наголосив на всіх сильних сторонах суперника, прочитав уривки з деяких статей, в яких оглядачі давали високі оцінки грі ленінградців. Сказав, що «... зараз «Зеніт» являє собою певну силу». Це один з принципів старших тренерів «Динамо» — все оцінювати зараз, на сьогоднішній день, в даній конкретній ситуації. І своїх підопічних наставники вчили тому ж:

— Будь-який матч, — говорили тренери, — виграний він або програний (особливо якщо виграний?), слід якомога швидше забути. Всі події ви повинні аналізувати, виходячи з дійсного стану речей в ситуації, що на сьогоднішній день...

Не стану переказувати події тієї зустрічі. Зауважу, що глядачам гра дуже сподобалася. Навіть суворі цінителі футболу на цей раз в самих захоплених словах відгукувалися про поєдинок динамівців з ленінградцями. Сенс подібних суджень зводився до одного: «Так, «Динамо» показало відмінний футбол!»

Втім, і футболісти київського клубу, як вони самі потім говорили, отримали від матчу справжнє задоволення. І справа швидше за все тут не в п’яти голах, які на мокрому від безперервного дощу полі Центрального стадіону столиці України динамівці забили в ворота «Зеніта». Просто сама гра для футболістів «Динамо» вийшла якоюсь легкою, святковою. Команда в той день відчула, що вона може демонструвати такий футбол, який (швидше за все під впливом ігор чемпіонату світу) в той час оглядачі вже неодмінно супроводжували модним епітетом — тотальний. Мабуть, тому Решко не пам’ятав цього матчу і не зарахував його до розряду важких.

Після перемоги над «Зенітом» в динамівському колективі, здається, вже ніхто не сумнівався, що золоті медалі в шостий раз завоює саме їх команда.

... А ось деякі оглядачі на відміну від самих динамівців їх поєдинок з «Зенітом» звели все ж в ранг матчу сезону.

— Нічого не розумію, — сказав одного разу Рудаков. — Коли ми були на сьомому місці, команду, здається, менше лаяли, ніж зараз, коли ми лідируємо!

Дійсно, починаючи десь з липня, преса, прямо скажемо, «Динамо» не гладила по голівці. Між знавцями футболу і журналістами розгорілася полеміка. Одні вважали, що лідер грає надто практично, інші бачили в цьому рису сучасного футболу.

«Навіть в своїх кращих матчах організацією командної гри кияни не блищать, — писав один з оглядачів. — Відсутність міцної тактичної організації у київського «Динамо», ймовірно, не випадково позначається в різких перепадах якості гри команди. Створюється враження, що футболісти звикли діяти без напруги, не можуть перебороти себе, коли необхідно боротися і відіграватися».

А ось ще одна думка про гру лідера: «Сьогодні у нас фактично є лише один клуб, здатний показати гру високого класу, — київське «Динамо», — стверджував у своїй статті колишній тренер киян Віктор Маслов. Але, на жаль, сама команда не ставить перед собою це завдання. Вона прагне бути як би першою серед рівних середніх команд, не росте в класі, фактично вирішує не глобальне, високе завдання, а легко доступне їй і тому примітивне. Гра киян, якщо оцінювати її за великим рахунком, не може задовольнити, не відповідає вимогам сучасного футболу». Як реагувала на все це команда? Це питання задали одного разу на прес-конференції наставникам «Динамо».

— А наші футболісти не читають газет, — відповів Лобановський.

Він не жартував. Протягом всього сезону Базилевич і Лобановський дійсно просили футболістів не... читати футбольної преси.

— Газети вас іноді захвалюють, — говорив Лобановський, звертаючись до команди, — іноді занадто лають. Але і в тому, і в іншому випадку — це думка суб’єктивна, часом належить дилетантам, що професійно не розбираються в футболі...

— Газети будемо читати ми, а ваша справа — грати, — радив Базилевич.

В одному інтерв’ю тренери пояснили свою позицію в цьому питанні.

— У процесі матчів і тренувань гравці витрачають дуже багато нервової енергії, — говорив Базилевич. — Зовнішня інформація у вигляді звітів і репортажів також викликає певні зрушення в емоційній сфері. Якщо звіт про гру надто хвалебний, він вводить в оману гравця, викликає велику кількість позитивних емоцій. Якщо ж матеріал написаний в негативному плані, до того ж непрофесійно і містить бездоказові міркування дій того чи іншого гравця або команди в цілому, то він може викликати обурення людей, гнів. Ми зовсім не хочемо заявити, ніби всi звіти та огляди легковажні, несерйозні і непрофесійні. Ні! Але гравцям, яким, до речі сказати, в першу чергу адресуються ці звіти, нелегко знайти в більшій кількості репортажів ті, що написані з розумінням причин неуспіху і дійсно виявляють витоки помилок. Ось чому ми радимо гравцям зовсім не читати звітів на наступний день після гри і самі не читаємо.

— У нашому клубі, — доповнив колегу Лобановський, — спеціально підбираються всі хороші матеріали, і потім в спокійній обстановці ми знайомимося зі звітами фахівців та тих журналістів, чиї оцінки, на наш погляд, представляють професійний інтерес, незалежно від того, згодні ми з ними чи ні. Часом використовуємо репортажі під час установок на матч: читаємо хлопцям негативний звіт і пропонуємо довести на ділі, що вони не такі, як про них написали...

І все ж, незважаючи на заборону, футболісти і самі читали, що пише про них преса. Правда, не все підряд. Гравців цікавило, що пишуть про них футбольні оглядачі спеціальних видань, відомі тренери, судді. Багато що з написаного дивувало. Динамівці, наприклад, не могли зрозуміти, звідки це Віктор Олександрович Маслов взяв, що команда не ставить перед собою високе завдання? Тренери динамівців тільки те і робили, що при кожному зручному випадку ставили в приклад своїм футболістам гру кращих професійних клубів і закликали динамівців готувати себе до серйозних боїв саме з цими клубами. Здається, і матчі у внутрішньому чемпіонаті були чимось на зразок полігону, на якому випробовувалася тактика динамівців для ігор в європейському турнірі.

З перших же поєдинків на виїзді кияни тренували, наприклад, і вдосконалювали так звану виїзну модель гри. Адже давно відомо, що найважчими в європейських турнірах є ігри на полях суперників. У них завжди стоїть чітка мета: не програти! Коли грають в гостях, перш за все робиться ставка на нічию. Про це ніколи не соромилися говорити привселюдно навіть тренери таких грандів світового футболу, як «Реал», «Бенфіка», «Аякс»... Але погодьтеся, що звести матч внічию на полі сильного суперника — завдання не з легких. Потрібна відповідна тактика і вміння команди втілити цю тактику в життя.

Майже в кожному матчі, який проходив на полі суперника, динамівці вдосконалювали подібну тактику, готували себе до європейського турніру за Кубок кубків. Швидше за все, саме тому з п’ятнадцяти зустрічей, проведених киянами в 36-му чемпіонаті країни на виїзді, десять закінчилися внічию, один матч виграли, а в чотирьох поєдинках зазнали поразки (причому два з них програли, коли для них фактично чемпіонат закінчився). Але, як ми ще переконаємося, «нічийна тактика» і практицизм, за які особливо лаяли киян, взагалі-то себе виправдали...

ПІСЛЯМОВА

(фрагмент)

Наскільки я знайомий з історією вітчизняного і зарубіжного футболу, світ не знає іншої команди, стрімкий злет якої до вершин міжнародного значення супроводжувало б, як це трапилося з київським «Динамо», стільки сумнівів у неї ж на батьківщині. Сумнівів, а часом навіть критики. Парадоксально, але факт. Але ще дивовижніше, мабуть, інше. Бо якщо в 1974 — 1975 роках клас київського «Динамо» раз у раз викликав у ряду відомих наших тренерів (і у значної частини спортивних журналістів), скажімо м’яко, недовіру, то простих любителів футболу, навпаки, гра київської команди найчастіше і повсюдно захоплювала . У всіх містах її приїзду чекали з нетерпінням.

Як же так? У чому тут справа?

Автор книги зупиняється на цьому феномені досить докладно. Додам до його спостережень і суджень свої. Мені здається, що згадані вище сумніви в справді високому міжнародному класі гри киян і навіть нищівна критика такої з боку інших тренерів і спортивних журналістів в кінцевому рахунку більше допомогли Лобановському і Базилевичу в їхній роботі, ніж завадили. Автор книги справедливо зазначає, що в минулому у обох тренерів був уже в цьому сенсі певний досвід. Я б навіть сказав — загартування. Особливо — у Лобановського, якого свого часу оголосили нікчемним гравцем (що зовсім не заважало йому по-справжньому від матчу до матчу блищати на футбольному полі, маючи навіть по всіх містах СРСР глядачів, які спеціально ходили «на Лобановського»). Та й тренерський успіх Лобановського в команді «Дніпро», яку він в першому ж сезоні, проведеному нею у вищій лізі, вивів на шосте місце, деким кваліфікувався як випадковий.

Так, велике все-таки справа — і для спортсменів, і для тренерів, і для спортивних організаторів — володіти стійким імунітетом до поверхневих і несправедливих оцінок і відгуків про їхню діяльність!

Пам’ятаю, як два роки тому, 9 червня 1974 року, розкривши черговий номер «Футболу-хокею» і прочитавши в ньому статтю тренера Глібова, я не повірив своїм очам. Київська команда йшла в ту пору, після восьми турів чемпіонату країни, на першому місці, випереджаючи найближчого конкурента на два очки. Стаття ж Глібова розносила її в пух і прах: «Незрозуміло виглядає зараз гра київського «Динамо»... команда демонструє аж ніяк не прогресивний футбол ... більше, ніж десятирічної давності ... немає ні простих, ні складних відпрацьованих варіантів наступу ... розрахунок тільки на випадок ...» і т. д. і т.п.!

Через кілька днів я зустрів на стадіоні Базилевича.

— Читав статтю Глєбова?

— Читав.

— Але ж це обурливо!

Базилевич знизав плечима:

— Чому ж? Прочитати таку статтю вголос всій команді перед грою дуже навіть корисно. Більше спортивної злості буде.

На одном из сигнальных экземпляров моей первой книжки Йожеф расписался ... 44 года тому назад. А не так давно в своём блоге поздравил этого подлинно легендарного ДИНАМОвца с 80-летием...

МЛАДШАЯ СЕСТРА

Память

Светлана Аркадьевна БАКМАН

(3 мая 1948 - 4 декабря 2016)

Один из любимых моих друзей Борис Давидович ЛИТВАК, которого - при жизни! - называли СОВЕСТЬ ОДЕССЫ, Царствия ему небесное, считал себя учеником нашего с сестрёнкой отца, часто бывал в домике-музее и до последних дней жизни пытался помочь Светлане, которую за её стойкость и мужество в борьбе с "денежными мешками" называл одесская Жанна д"Арк.

Впрочем, на этот счёт однажды услышал от своего друга Толи Шепеля:

Дэви Аркадьевич, многие мои знакомые, которые читали мой рассказ, делятся своими впечатлениями. Один из толковых друзей сказал мне: "Светлана не одесская Жанна д"Арк, она дочь Аркадия Бакмана".

Как верно подмечено, что друзья познаются в беде. В июле 2016-го года, когда в очередной раз, пытаясь помочь родной сестре, обивал пороги и кабинеты одесской районной и городской власти, рядом со мной был Анатолий Шепель, дружба с которым проверена более чем сорока годами. Когда в декабрьские дни две тысячи шестнадцатого, после похорон сестрёнки в Одессе, возвратился в Киев, мы с Толей встретились. Признаюсь, он приятно поразил, когда предложил послушать рассказ, который написал в те горькие для меня дни.

  • Дэви Аркадьевич, я писал для себя, - сказал Шепель. - И для вашей семьи...

Когда он закончил чтение, у меня не было сомнения, как именно поступить.

Читайте, думайте...

Люди читали, оставляли свои комментарии. Чувствовал поддержку многих форумчан, был им благодарен. Иных уж нет.

sergej moroz(ste60) - Эксперт (14.12.2016 18:59), Царствия ему небесное.

Это Украина, Дэви....

Дэви Аркадьев(Devi) - Эксперт (14.12.2016 21:00)

Потому-то и так больно, уважаемый sergej moroz(ste60) - Эксперт (14.12.2016 18:59), что всё это было родное и близкое нашему отцу, Царствия ему небесное, капитану и тренеру первой сборной Украины по боксу 1933-го года, боксёрский халат которого и перчатки, вместе с боевой характеристикой с фронта, написанной на листке школьной тетради, медалью за Победу и т.д. хранятся в музее Спортивной славы Украины...

Образно говоря, сестрёнка "ходила по мытарствам" последние для неё 16 лет жизни, о чём после её смерти поведала, к примеру, Думская, озаглавив публикацию:

"В растерзанной «Украине»: дом-музей создателя одесской школы бокса остался без защитницы"

Под этой публикацией комментарии одесситов и гостей родного города. Три года назад, написал:

Дэви Аркадьев 25 марта 2017, 18:00

Низкий поклон вам, л ю д и, одесситы — земляки мои дорогие и родившиеся в других краях. Время не лечит и смерть родной, намного младшей меня сестры — моя душевная и чуть ли не физическая каждодневная боль. Будет желание (и время?! ) читайте, смотрите, слушайте, думайте. Чтобы, упаси Боже, ваши дети и внуки не сталкивались в своей жизни с нелюдями, подобно иным «денежным мешкам», как называла их Светлана БАКМАН, Царствия ей небесное, из «ЛАГУНЫ», на корню купивших некогда один из лучших кардиологических санаториев страны и медленно убивавших не желающую им покоряться одесситку, влюблённую в свой город и верившую в справедливость Закона в нашей родной Украине.

Вот таким выдался Всемирный день свободы прессы, который в родной - навсегда! - Одессе, когда заканчиваю работу над публикацией, близится к полуночи. А у нас, по другую сторону океана, ещё светит солнце. И, напоследок дня, Бог даст, собираюсь ещё чуть-чуть поработать. Ответить некоторым форумчанам на их комментарии, оставленные в моём блоге на минувшей неделе. Читая иные из них, невольно вспоминаю, как не раз говорил и писал о национальном богатстве Украины - её людях, в которых, как и прежде, верую...

Дэви АРКАДЬЕВ,

3 мая 2020,

Филадельфия.

ТОП-10 настольных игр на время карантина

03.05.2020, 20:19
Devi
Автор:
(Devi)
Статус:
Эксперт (5480 комментариев)
Подписчиков:
115
Медали:
Выбор редакции × 18
Топ-матчи
Лига Европы Вулверхэмптон Олимпиакос 1 : 0 Закончился
Контрольные матчи Динамо Верес - : - 7 августа 17:00

Еще на эту тему

Самое интересное:

Лучшие блоги
Loading...
Пополнение счета
1
Сумма к оплате (грн):
=
(шурики)
2
Закрыть