Логіка розвитку атаки

А до Кубка – зовсім недалеко... Треба перемогти «Минай», та вже... і фінал! А динамівці, як і їх прихильники, зголодніли за помітними досягненнями. Отож було помітно і по грі – «Динамо» хоче перемогти! І перемогти так, щоб ніякі випадковості переможній ході завадити не могли. Тому динамівці і намагалися грати і енергійно, і акуратно.

Василь Кобин, що тренує «Минай», у своїй тренерській діяльності позиціонує себе як одного з учнів Мірчі Луческу. Отож була надія і на певну полеміку у тренерській думці очільника «Миная» і учнів Лобановського. Але з полемікою не дуже вийшло, бо динамівці змогли забити «швидкий» гол. Та і команди загалом з різних вагових категорій. Ось якби «Динамо» свого суперника відверто недооцінювало, тоді... але «Динамо» цим у останній час нібито і не грішить. Хоча дещиця інтриги у грі усе ж зберігалася до кінця поєдинку.

Гру команди «Минай» бачити раніше не доводилося, а вона загалом справила непогане враження. Помітно, що там уміють поцінувати досвідчених гравців. Та і молодим гравцям дають себе сповна виявити. Скажімо, гравець тільки з’явився у команді, а його випускають – на матч з «Динамо»! Це, звичайно ж, ризик, але ж і який вражаючий досвід – для молодого гравця! У «Динамо» так ризикувати нібито не звикли.

А для кожної команди важливо, щоб гравець, що у ній з’явився, таки зміг виявити свої кращі якості. Бо це на користь команді. А це ж удається не кожному гравцю і не завжди. Скажімо, саме це удалося у матчі «Минай» – «Динамо» Дуелунду. Можливо, досвід цього матчу і підкаже тренерському штабу, а де і коли використання цього футболіста буде для команди оптимальним.

А щодо команди «Минай» додам, що та кількість глядачів, що зібралася на стадіоні, незважаючи на теперішні гнітючі обставини, свідчить, що команду її земляки і люблять, і шанують. А це важливо.

І ще кілька слів про атаку. Так, про атаку… Бо щоб перемогти, треба забивати. Який шлях до мети – найкоротший?! По прямій… Але ж подібне твердження не завжди є актуальним для футболу. Бо атакуючи по центру, а не флангами, команда наражається на відчайдушний захист суперника. Отож – що?! Атакувати треба флангами… Бо простріл з флангу може привести до суттєвого загострення біля воріт, а отже і до голів.

Коли найважче забивати голи? Коли рахунок ще не відкритий… Бо коли супернику треба рахунок зрівнювати, він відкривається. А отже з’являються більші можливості для атаки. А коли зрівнювати рахунок треба самим, то це теж немала проблема.

А тепер згадаємо, як забивався перший гол киянами у матчі з «Зорею». Не після атаки з флангу! А після того, як Буяльський пройшов по центру у штрафний майданчик. А другий гол Де Пени – прохід не по центру… трохи збоку… але ж і не по флангу. А третій гол – після штрафного… А штрафний був призначений після стрімкого проходу Циганкова… по центру! Так, по центру…

А два голи Дуелунда у матчі з командою «Минай»?! Теж після активних дій динамівців по центру.

То у чому ж справа?! Футбол змінився… І нині пройти по флангу, бува, не легше, а то і ще важче, аніж по центру. Але ж… підсилюючи оборону на флангах, суперник… ну, хоч трохи… послаблює захист у центрі. Мабуть, це і спрацювало.

Дуже промовистим був третій гол киян… Гол, який не зарахували… У процесі «незарахування» епізод не раз повторювали. І глядачі могли звернути увагу на двох гравців «Миная», що розташувалися на фланзі і були на певній віддалі від епіцентру подій. Хлопці чекали атаки по флангу – і… не дочекалися.

Отож «Динамо» шукає свою переможну гру. І в деяких епізодах, і в деяких матчах – таки знаходить! Отож і хотілося б, щоб таких знахідок, як і перемог, було якомога більше.