Переді мною «свіжоспечена» і симпатично видана книга. І назва у неї – «Антологія сучасної новелістики та лірики України». І «Антологія…» ця за 2019 рік. У книзі немало авторів. Та і, як автору цих рядків здається, подібна книга – це свого роду поетичний пульс України. Та і пришвидшений пульс невгамовної української прози.
Сама ідея подібної антології виникла ще аж у... 2003 році. І це (тепер уже – щорічне!) видання стало однією з традицій видавництва «Склянка часу». А звідкіля ж це видавництво?! Саме так, вельмишановні... Канів! Місто, може, і не надто велике, але ж відоме усій Україні.
У згаданому вище виданні попри його упертий ліризм і квітучу новелістичність знайшлося місце і для пісенних віршів. І віршів жартівливих. Ці вірші (у формі пісні під гітару) приходили до читачів з уст самого автора. А тепер їх можна і прочитати. І якщо для когось з музикантів вони стануть приводом для натхнення, поштовхом до пісні (у гітарному чи естрадному варіанті!) то хто ж буде проти?! Тим більше, що нині з’явилося немало талановитих і виконавців, і гуртів, що уміють порадувати нас своїми дзвінкими і соковитими піснями.
Отож перший з пісенних віршів на тему добре знайому. Тему, яку не треба надміру загострювати, але ж і не варто забувати, а тим більше ігнорувати.
Для схвильованих натур
А помічаєш мимохіть,
Скільки кордонів, скільки меж!
І до Парижа – і не їдь! –
Коли французької – не втнеш!
Де у схвильованих натур
Є шанс, щоб висловить – усе!
Комусь: – Бонжур!.. Комусь: – Лямур...
Комусь лише: – Парле франсе?!
То ж слід замислитись на мить –
А, може, й наша в тім вина?! –
Що хтось до Києва летить,
А української – не зна...
І у схвильованих натур
Є шанс, щоб висловить – усе!
Ось там – бонжур!.. Ось там – лямур...
А тут, на жаль – ні те, ні се!
А тут – ти глянь! – ні те, ні се...
І захлинатиметься знов
Чиясь розхристана душа:
«Хіба ж хтось каже про любов
Тим, хто тебе не поважа?!»
І у схвильованих натур
Є шанс, щоб висловить – усе!
Що там – бонжур!.. Що там – лямур...
А тут – ти глянь! – ні те, ні се.
А тут – ти бач! – ні те, ні се.
Наступний вірш був написаний ще до останніх виборів у парламент, коли партії «Слуги народу» ще не існувало. Отож і вірш цей слід сприймати саме у тому розумінні, що фігурувало ще до виборів.. Бо ні критикувати, ні оспівувати вищезгадану політичну силу у автора цих рядків нема і найменшого бажання. Принаймні саме у цьому вірші. Та і можливо цей вірш просто невідповідний звичкам, що з часом, бува, переростають і у традиції, цієї поки що дуже юної політичної спільноти.
Отака у нас мода
Вже пора зрозуміти, вже пора зрозуміти
Щось давно зрозуміле і просте,
Бо комусь до вподоби, коли все шито-крито,
А хтось любить – велике декольте!
Отака у нас мода, отака у нас мода,
Отакий у нас з вишнями компот,
Коли слуги народу, коли слуги народу
Звикли жить значно краще, ніж народ!
Ну, а хтось хоче шорти, ну, а хтось тільки джинси,
Ну, а хтось гарне дуже вже взуття!
І ніхто щось не каже – любий друже, прокинься...
Бо навкруг зовсім інше вже життя!
І, бува, в кожній хаті, і, бува, в кожній хаті
Знов про те, що хвилює багатьох:
Може, слід нашим слугам вкотре плату підняти,
Щоб вони не збідніли – не дай Бог!
Отака у нас мода, отака у нас мода,
Отакий у нас з вишнями компот,
Коли слуги народу, коли слуги народу
Звикли жить значно краще, ніж народ!
За останніми роки ми суттєво збагатилися. Так, на нові слова... Але ж нові слова – це і новий зміст! Слово флешмоб нині звучить усе частіше і частіше. А те, що можна віднести до цього слова, і те, що доводилося автору цих рядків спостерігати, бувало і досить красивим, і вельми елегантним. Та і таким, що має неабиякий емоційний вплив і на учасників подібного явища, і на його безпосередніх глядачів.
Отож і збагачуємось. Хай не грошима – словами, думками та ідеями. Але ж і це непогано.
І ми проводимо флешмоби
Звичайно ж, є цікаві теми –
Про перший цвіт, про перший сніг...
А як знаходяться проблеми,
То є і рішення для них!
І ми проводимо флешмоби,
Бо кожен день і кожну мить
Кожен стоїть і морщить лоба
І дума – як же далі жить!
І в тому біль, і в тому драма:
Знайдеться жар – поміж золи...
Все перекопано думками,
Та ми до суті – не дійшли!
І хоч траплялись будні люті,
Солодкі, ніби лимонад,
Ми докопаємось до суті –
Ні, не жаліючи лопат!
І ми проводимо флешмоби,
Бо кожен день і кожну мить
Кожен стоїть і морщить лоба
І дума – як же далі жить!