Коли пісня - жартівлива...

Переді мною «свіжоспечена» і симпатично видана книга. І назва у неї – «Антологія сучасної новелістики та лірики України». І «Антологія…» ця за 2019 рік. У книзі немало авторів. Та і, як автору цих рядків здається, подібна книга – це свого роду поетичний пульс України. Та і пришвидшений пульс невгамовної української прози.

Сама ідея подібної антології виникла ще аж у... 2003 році. І це (тепер уже – щорічне!) видання стало однією з традицій видавництва «Склянка часу». А звідкіля ж це видавництво?! Саме так, вельмишановні... Канів! Місто, може, і не надто велике, але ж відоме усій Україні.

У згаданому вище виданні попри його упертий ліризм і квітучу новелістичність знайшлося місце і для пісенних віршів. І віршів жартівливих. Ці вірші (у формі пісні під гітару) приходили до читачів з уст самого автора. А тепер їх можна і прочитати. І якщо для когось з музикантів вони стануть приводом для натхнення, поштовхом до пісні (у гітарному чи естрадному варіанті!) то хто ж буде проти?! Тим більше, що нині з’явилося немало талановитих і виконавців, і гуртів, що уміють порадувати нас своїми дзвінкими і соковитими піснями. Отож перший з пісенних віршів на тему добре знайому. Тему, яку не треба надміру загострювати, але ж і не варто забувати, а тим більше ігнорувати.

Для схвильованих натур

А помічаєш мимохіть,

Скільки кордонів, скільки меж!

І до Парижа – і не їдь! –

Коли французької – не втнеш!

Де у схвильованих натур

Є шанс, щоб висловить – усе!

Комусь: – Бонжур!.. Комусь: – Лямур...

Комусь лише: – Парле франсе?!

То ж слід замислитись на мить –

А, може, й наша в тім вина?! –

Що хтось до Києва летить,

А української – не зна...

І у схвильованих натур

Є шанс, щоб висловить – усе!

Ось там – бонжур!.. Ось там – лямур...

А тут, на жаль – ні те, ні се!

А тут – ти глянь! – ні те, ні се...

І захлинатиметься знов

Чиясь розхристана душа:

«Хіба ж хтось каже про любов

Тим, хто тебе не поважа?!»

І у схвильованих натур

Є шанс, щоб висловить – усе!

Що там – бонжур!.. Що там – лямур...

А тут – ти глянь! – ні те, ні се.

А тут – ти бач! – ні те, ні се.

Наступний вірш був написаний ще до останніх виборів у парламент, коли партії «Слуги народу» ще не існувало. Отож і вірш цей слід сприймати саме у тому розумінні, що фігурувало ще до виборів.. Бо ні критикувати, ні оспівувати вищезгадану політичну силу у автора цих рядків нема і найменшого бажання. Принаймні саме у цьому вірші. Та і можливо цей вірш просто невідповідний звичкам, що з часом, бува, переростають і у традиції, цієї поки що дуже юної політичної спільноти.

Отака у нас мода

Вже пора зрозуміти, вже пора зрозуміти

Щось давно зрозуміле і просте,

Бо комусь до вподоби, коли все шито-крито,

А хтось любить – велике декольте!

Отака у нас мода, отака у нас мода,

Отакий у нас з вишнями компот,

Коли слуги народу, коли слуги народу

Звикли жить значно краще, ніж народ!

Ну, а хтось хоче шорти, ну, а хтось тільки джинси,

Ну, а хтось гарне дуже вже взуття!

І ніхто щось не каже – любий друже, прокинься...

Бо навкруг зовсім інше вже життя!

І, бува, в кожній хаті, і, бува, в кожній хаті

Знов про те, що хвилює багатьох:

Може, слід нашим слугам вкотре плату підняти,

Щоб вони не збідніли – не дай Бог!

Отака у нас мода, отака у нас мода,

Отакий у нас з вишнями компот,

Коли слуги народу, коли слуги народу

Звикли жить значно краще, ніж народ!

За останніми роки ми суттєво збагатилися. Так, на нові слова... Але ж нові слова – це і новий зміст! Слово флешмоб нині звучить усе частіше і частіше. А те, що можна віднести до цього слова, і те, що доводилося автору цих рядків спостерігати, бувало і досить красивим, і вельми елегантним. Та і таким, що має неабиякий емоційний вплив і на учасників подібного явища, і на його безпосередніх глядачів.
Отож і збагачуємось. Хай не грошима – словами, думками та ідеями. Але ж і це непогано.

І ми проводимо флешмоби

Звичайно ж, є цікаві теми –

Про перший цвіт, про перший сніг...

А як знаходяться проблеми,

То є і рішення для них!

І ми проводимо флешмоби,

Бо кожен день і кожну мить

Кожен стоїть і морщить лоба

І дума – як же далі жить!

І в тому біль, і в тому драма:

Знайдеться жар – поміж золи...

Все перекопано думками,

Та ми до суті – не дійшли!

І хоч траплялись будні люті,

Солодкі, ніби лимонад,

Ми докопаємось до суті –

Ні, не жаліючи лопат!

І ми проводимо флешмоби,

Бо кожен день і кожну мить

Кожен стоїть і морщить лоба

І дума – як же далі жить!

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости