Після заключного в нинішньому чемпіонаті України провального матчу динамівців з "Колосом" відчуваю двоїсті почуття. З одного боку гірко спостерігати за грою нинішньої команди легендарного клубу...
Але радує, що на сайті вірних його уболівальників чимало тих, хто в нинішній - дуже тяжкий для людства!
- час нелегких випробувань, залишається л ю д ь м и. Не сумніваюся в тому, що багато хто з вас вже прочитали про те, що:Официально. К новому сезону «Динамо» будет готовить новый тренерский штаб
Упевнений, що серед більш ніж півтисячі коментарів є і слова моїх друзів-передплатників. Радує, що кращий на цю годину коментар залишив українець, в якому разом з розчаруванням вболівальника все-таки переважають досить людяні якості:
"Коли не виходить,то краще піти.. Ми всі бачили ваші щирі переживання за команду...Здоров'я вам Олексій Олександрович!"
Я теж залишив свій коментар:
З огляду на ситуацію в країні і світі на тлі пандемії, щира подяка головному тренеру Олексію Михайличенку і його асистентам Вадиму Євтушенко, Сергію Федорову і Михайлу Михайлову - це людяно і, на мій погляд, справедливо. Дай Боже, кожному з них здоров'я і благополуччя, а "Динамо" - грамотного в професійному плані ТШ і відчутного початку справжнього відродження, якого його прихильники зачекалися ...
Надія, як відомо, вмирає останньою. І зараз, вважаю, саме час для того, щоб нагадати про нашу з вами динамівську велику спадщину, 45-річчя вищих досягнень якої припадає на цей рік.
Раніше вже знайомив вас з фрагментами до перевидання моєї першої книжки "Два сезони" українською мовою. Сьогодні вашій увазі невеликий розділ про події 46-річної давності.
х х х х х
«Динамо» і преса
Стефан Решко прийшов до київського «Динамо» з «Чорноморця». Для нього немов було уготовано місце центрального захисника, і з ним ніяких експериментів не проводили — не перевіряли в дублюючому складі, ніким не замінювали. І в перший же свій київський сезон Решко, як і Віталій Хмельницький, провів всі 30 матчів чемпіонату країни в основному складі клубу. Тільки змінювалися у Стефана партнери: на зміну Вадиму Соснихіну прийшов Михайло Фоменко. Решко небагатослівний і тому здається сором’язливим.
Одного разу, вже після закінчення щасливого для «Динамо» сезону-74, розмовляючи з Решко, я попросив його згадати найважчі для його команди iгри.
— На мій погляд, їх було чотири, — сказав Стефан. — Два кубкових матчі: в Тбілісі з грузинськими одноклубниками, і фінальний поєдинок за кришталевий приз в Москві з «Зорею», і дві зустрічі в європейському турнірі Кубка кубків: в Софії і у Франкфурті-на-Майні. Адже від результату цих ігор певною мірою залежала доля нашої команди в боротьбі за почесні призи...
Така думка динамівського захисника. А ось самі тренери киян, впевнений, не стали б ділити зустрічі на вирішальні або легкі. Лобановський і Базилевич — противники подібних оцінок. Для них всі матчі — головні.
— Бувало, граєш у себе вдома, — розповідав Решко. — Суперник не дуже сильний. Одним словом, відчуваєш, що боятися нема чого. Але Валерій Васильович або Олег Петрович обов’язково знайдуть якісь дуже потрібні слова, підкреслять важливість поєдинку, і вже налаштовуєшся на серйозну хвилю.
... Перед матчем з «Зенітом» у першому колі в подібній установці не було потреби: кожен з динамівців все розумів. Ленінградці йшли з киянами нога в ногу. До матчу в Києві «Зеніт» залишався єдиною командою, що не зазнала в першому колі гіркоти поразки. Преса хвалила команду Германа Зоніна. Оглядачі особливо відзначали безперервне маневрування команди на полі і вважали це однією з найсильніших сторін ленінградців. «Без руху немає футболу», — любив повторювати Зонін, ще працюючи в «Зорі». І тепер подібний рух дозволяв новим його підопічним — зенітовцям Ленінграда — при найменшій загрозі їхніх воріт миттєво створювати на шляху атакуючої команди трьох- або навіть чотирьохшаровий рубіж оборони, а коли треба — швидко переходити до масованої атаки.
«Динамо» ж преса не балувала. Незважаючи на те що кияни в той час вже вийшли в лідери, деякі оглядачі часом закликали рівнятися на «Зеніт».
... Останнє тренування напередодні 13-го туру динамівці завершили нетривалою двосторонньою грою з ... «ленінградцями». Не дивуйтеся, читачу. Просто перед цією тренувальною зустріччю, яка проходила на футбольному полі в Кончі-Заспі, тренери так і сказали своїм підопічним:
— Уявіть, що перед вами «Зеніт». В образі ленінградців виступав дублюючий склад «Динамо». Дублери отримали від тренерів конкретну установку. Хтось із них грав роль Садиріна, інший діяв в манері Зінченка, а вся команда імітувала тактику «Зеніта». Навіть погода подбала про те, щоб максимально наблизити тренування до ігрової обстановки: як і в день матчу з ленінградцями, йшла сильна злива. Тренувальний матч, за визнанням самих футболістів, вийшов для «основи» досить важким, здається, важче, ніж сама гра на Центральному стадіоні. Втім, нічого дивного в цьому немає: в складі дублерів грали такі майстри, як Шевченко, Семенов, Маслов.
Подібні тренувальні зустрічі з дублерами напередодні офіційних матчів стали для основного складу чимось на зразок обов’язкового правила, стали складовою частиною складної тренувальної програми... Вони нагадували тренувальні бої боксерів-професіоналів, які завжди підбирають собі спаринг-партнерів, схожих за манерою ведення бою з майбутнім суперником.
... Установку на матч команда отримала як зазвичай — за дві години до початку гри. Футболісти говорили, що годинник в подібних випадках можна не перевіряти: рівно о 17.00 двері в кінозал, де вся команда вже в зборі, відкривалася, входили Базилевич і Лобановський. В той день установку проводив Лобановський. Він відразу ж наголосив на всіх сильних сторонах суперника, прочитав уривки з деяких статей, в яких оглядачі давали високі оцінки грі ленінградців. Сказав, що «... зараз «Зеніт» являє собою певну силу». Це один з принципів старших тренерів «Динамо» — все оцінювати зараз, на сьогоднішній день, в даній конкретній ситуації. І своїх підопічних наставники вчили тому ж:
— Будь-який матч, — говорили тренери, — виграний він або програний (особливо якщо виграний?), слід якомога швидше забути. Всі події ви повинні аналізувати, виходячи з дійсного стану речей в ситуації, що склалася на сьогоднішній день...
Не стану переказувати події тієї зустрічі. Зауважу, що глядачам гра дуже сподобалася. Навіть суворі цінителі футболу на цей раз в самих захоплених словах відгукувалися про поєдинок динамівців з ленінградцями. Сенс подібних суджень зводився до одного: «Так, «Динамо» показало відмінний футбол!»
Втім, і футболісти київського клубу, як вони самі потім говорили, отримали від матчу справжнє задоволення. І справа швидше за все тут не в п’яти голах, які на мокрому від безперервного дощу полі Центрального стадіону столиці України динамівці забили в ворота «Зеніта». Просто сама гра для футболістів «Динамо» вийшла якоюсь легкою, святковою. Команда в той день відчула, що вона може демонструвати такий футбол, який (швидше за все, під впливом ігор чемпіонату світу) в той час оглядачі вже неодмінно супроводжували модним епітетом — тотальний. Мабуть, тому Решко не пам’ятав цього матчу і не зарахував його до розряду важких.
Після перемоги над «Зенітом» в динамівському колективі, здається, вже ніхто не сумнівався, що золоті медалі вшосте завоює саме їхня команда.
... А ось деякі оглядачі на відміну від самих динамівців їх поєдинок з «Зенітом» звели все ж в ранг матчу сезону.
— Нічого не розумію, — сказав одного разу Рудаков. — Коли ми були на сьомому місці, команду, здається, менше лаяли, ніж зараз, коли ми лідируємо!
Дійсно, починаючи десь з липня, преса, прямо скажемо, «Динамо» не гладила по голівці. Між знавцями футболу і журналістами розгорілася полеміка. Одні вважали, що лідер грає надто практично, інші бачили в цьому рису сучасного футболу.
«Навіть в своїх кращих матчах організацією командної гри кияни не блищать, — писав один з оглядачів. — Відсутність міцної тактичної організації у київського «Динамо», ймовірно, не випадково позначається в різких перепадах якості гри команди. Створюється враження, що футболісти звикли діяти без напруги, не можуть перебороти себе, коли необхідно боротися і відіграватися».
А ось ще одна думка про гру лідера: «Сьогодні у нас фактично є лише один клуб, здатний показати гру високого класу, — київське «Динамо», — стверджував у своїй статті колишній тренер киян Віктор Маслов. Але, на жаль, сама команда не ставить перед собою це завдання. Вона прагне бути як би першою серед рівних середніх команд, не росте в класі, фактично вирішує не глобальне, високе завдання, а легко доступне їй і тому примітивне. Гра киян, якщо оцінювати її за великим рахунком, не може задовольнити, не відповідає вимогам сучасного футболу». Як реагувала на все це команда? Це питання задали одного разу на прес-конференції наставникам «Динамо».
— А наші футболісти не читають газет, — відповів Лобановський.
Він не жартував. Протягом всього сезону Базилевич і Лобановський дійсно просили футболістів не... читати футбольної преси.
— Газети вас іноді захвалюють, — говорив Лобановський, звертаючись до команди, — іноді занадто лають. Але і в тому, і в іншому випадку — це думка суб’єктивна, часом належить дилетантам, що професійно не розбираються в футболі...
— Газети будемо читати ми, а ваша справа — грати, — радив Базилевич.
В одному інтерв’ю тренери пояснили свою позицію в цьому питанні.
— У процесі матчів і тренувань гравці витрачають дуже багато нервової енергії, — говорив Базилевич. — Зовнішня інформація у вигляді звітів і репортажів також викликає певні зрушення в емоційній сфері. Якщо звіт про гру надто хвалебний, він вводить в оману гравця, викликає велику кількість позитивних емоцій. Якщо ж матеріал написаний в негативному плані, до того ж непрофесійно і містить бездоказові осуду дій того чи іншого гравця або команди в цілому, то він може викликати обурення людей, гнів. Ми зовсім не хочемо заявити, ніби всі звіти та огляди легковажні, несерйозні і непрофесійні. Ні! Але гравцям, яким, до речі сказати, в першу чергу адресуються ці звіти, нелегко знайти в більшій кількості репортажів ті, що написані з розумінням причин неуспіху і дійсно виявляють витоки помилок. Ось чому ми радимо гравцям зовсім не читати звітів на наступний день після гри і самі не читаємо.
— У нашому клубі, — доповнив колегу Лобановський, — спеціально підбираються всі хороші матеріали, і потім в спокійній обстановці ми знайомимося зі звітами фахівців та тих журналістів, чиї оцінки, на наш погляд, представляють професійний інтерес, незалежно від того, згодні ми з ними чи ні. Часом використовуємо репортажі під час установок на матч: читаємо хлопцям негативний звіт і пропонуємо довести на ділі, що вони не такі, як про них написали...
І все ж, незважаючи на заборону, футболісти і самі читали, що пише про них преса. Правда, не все підряд. Гравців цікавило, що пишуть про них футбольні оглядачі спеціальних видань, відомі тренери, судді. Багато що з написаного дивувало. Динамівці, наприклад, не могли зрозуміти, звідки це Віктор Олександрович Маслов взяв, що команда не ставить перед собою високе завдання? Тренери динамівців тільки те і робили, що при кожному зручному випадку ставили в приклад своїм футболістам гру кращих професійних клубів і закликали динамівців готувати себе до серйозних боїв саме з цими клубами. Здається, і матчі у внутрішньому чемпіонаті були чимось на зразок полігону, на якому випробовувалася тактика динамівців для ігор в європейському турнірі.
З перших же поєдинків на виїзді кияни тренували, наприклад, і вдосконалювали так звану виїзну модель гри. Адже давно відомо, що найважчими в європейських турнірах є ігри на полях суперників. У них завжди стоїть чітка мета: не програти! Коли грають в гостях, перш за все робиться ставка на нічию. Про це ніколи не соромилися говорити привселюдно навіть тренери таких грандів світового футболу, як «Реал», «Бенфіка», «Аякс»... Але погодьтеся, що звести матч внічию на полі сильного суперника — завдання не з легких. Потрібна відповідна тактика і вміння команди втілити цю тактику в життя.
Майже в кожному матчі, який проходив на полі суперника, динамівці вдосконалювали подібну тактику, готували себе до європейського турніру за Кубок кубків. Швидше за все, саме тому з п’ятнадцяти зустрічей, проведених киянами в 36-му чемпіонаті країни на виїзді, десять закінчилися внічию, один матч виграли, а в чотирьох поєдинках зазнали поразки (причому два з них програли, коли для них фактично чемпіонат закінчився). Але, як ми ще переконаємося, «нічийна тактика» і практицизм, за які особливо лаяли киян, взагалі-то себе виправдали...
Девi Аркадьєв,
20 липня 2020,
Філадельфія.
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
× 22
Загрузка комментариев
