Криза жанру чи самогубство?

Такий пост потрібно писати лише на рідній українській мові, бо Динамо для мене завжди було Україною.

Прочитавши сьогодні пояснення І.М. Суркіса вболівальникам щодо призначення головним тренером Динамо Мірчи Луческу, у мене виникли деякі думки, що за останні 24 години рояться в голові, як бджоли в вулику.

Скажу відразу, що хочемо ми того, чи не хочемо але це призначення, яким би воно не було, вже відбулось, а ось приймати, чи не приймати його - це особиста справа кожного. Бо Динамо не наша з Вами приватна власність, а приватна власність Суркісів і К. І якщо Суркіси до вчорашнього дня ще якось враховували нашу з Вами думку, то з вчорашнього дня – це в минулому. Як сказав вчора Суркіс – молодший вболівальникам: «Хотіли іноземного тренера – нате, беріть!»

Перлина України її краса і гордість– київське Динамо - перетворилась в чарівну іграшку двох братів та їх сеньйорів і васалів. Бо призначення Луческу можна порівняти лише з казковим призначенням Кальтенбруннера керівником НКВС. Але то казка, а це дійсність.

Не знаю, чи прораховували брати іміджеві втрати? Але те, що вони будуть та вже і є – це також дійсність. Для мене, наприклад, Динамо було як останній прихисток в буремному морі космополітизму та ренегатства в футболі. Хоча, будемо чесні: від нашого Динамо вже давно залишились лише ножки та рожки. Але все –таки вірилось, що Динамо - наше, що Динамо - те ж саме, в яке ми закохались хто десять років тому, хто - двадцять, а хто й більше, чим півстоліття. І вчорашнє призначення було останнім цвяхом в труну наших мрій, які вже давно покояться на цвинтарі втрачених ілюзій.

Так, буду, куди ж дінусь, продовжувати вболівати за Динамо, але це вболівання скоріше буде нагадувати кохання П’єра Бєзухова до мармурово - холодної красуні Елен. Бо хочеться закохатись в Наташу Ростову. Швидше за все, це вже буде не кохання, а звичка. А пристрасть кудись зникла. Вчора.

Це емоції. Звичайні емоції. Куди ж без них.

Але вчорашнє рішення Суркіса, як мені здається ще раз говорить про спонтанність дій президента клубу, про відсутність у нього стратегічного мислення. Чогось думаю, що призначення Луческу – це скоріше знак відчаю. Мені здається що у президента клубу в момент звільнення Михайличенко була лише одна кандидатура - Ребров. Скрипник в системі координат братів навіть не розглядався, так як і Б’єліца, і як інші відомі фахівці. Бо незручний, бо має свою думку та вимагає змін.

Ребров, як поважаюча себе людина, не погодися. Він прекрасно розуміє, що розчисти авгієві конюшні Динамо йому ніхто не дозволить, та й води Дніпра буде не досить.

А ось Луческу погодився відразу. Мабуть погодився на все, бо палав лише жагою помсти до свого колишнього клубу, як сказав нам вчора Ігор Михайлович, з ним негарно поступили. Та жага пости не приведе по необхідних змін менеджменту, не призведе до побудови єдиного напряму розвитку всієї структури Динамо. По - перше, бо ніхто не дозволить, а по – друге, не вірю в здатність людини в 75 років, якою б вона не була, до жаги проведення реформ. Дійсних, революційних реформ, а не ерзац. «На свете счастья нет, а есть покой и воля». Та й часу на реформи у Луческу не буде. Та й не той нині Луческу, що був в 2004 році.

Крім того, як ви пам’ятаєте, Луческу с тріском провалився в Зеніті та збірній Туреччини. А давайте скажемо прямо, що там були гравці куди більш спритні, ніж нині в Динамо. І той же Сємак, який прийшов після Луческу в Зеніт, створив з тих же гравців дійсно чудову команду.

Ніхто не купить Луческу нових гравців з латинської Америки. Не буде в нього ні Марлоса, ні Тайсона, ні Фреда, ні Фернандіньо, ні Матузелема, ні Дієго Кості, ні , навіть, Брандао , ні, тим більше, Срни. Не буде. А будуть лише ті, хто є. Тому я думаю, що якийсь поштовх вперед в Динамо буде, але на нового Динамо не чекайте.

Десь прочитав, що призначення Луческу на пост головного тренера – це елегантне самогубство Динамо. Задумався і погодився.

Я висловив лише свою думку. Може, колеги, Ви з нею не згодні, а може думаєте так само. Що ж, будемо чекати.

С повагою, Скіф.