Легенда світового футболу...

Продовжую роботу над перевиданням моєї першої книги "Два сезони" українською мовою. Вважаю, що поволі нагадую про високий рівень не тільки команди-зірки тих славних в історії клубу років. Сподіваюся познайомити вболівальників нового покоління і з яскравими особистостями світового футболу. На сайті, слава Богу, чимало форумчан, яким пощастило бачити гру справжніх зірок в футболках "Динамо" і збірної країни .

Користуючись нагодою, щиро дякую багатьох за увагу до блогу, коментарі і листи в личку. Сьогодні, наприклад, мені імпонували слова одного з форумчан. Він звернув увагу на заключні рядки публікації:

Шість літер клубу незмінні ...

І Старожил сайту написав у своєму коментарі:

"... КОЖЕН на своєму місці, творити Історію нашого" Динамо "по своєму! Особисто, хочу добавити -,не вкладаючі в це, жодних політічніх мотивів!"

х х х х х

Очима ветерана

Воротар київського «Динамо» і збірної країни Євген Рудаков тричі (в 1969, 1971 і 1972 роках) ставав володарем призу журналу «Огонёк», який вручається найкращому воротареві сезону. Раніше цей приз тричі отримував тільки Лев Яшин. Тож не дивно, що саме Рудаков був обраний тижневиком НДР «Ді Нойє Фусбальвохе» (скорочено «ФУ-ВО») для зустрічі з читачами в традиційному клубі «40+10». Під цією рубрикою публікуються бесіди з популярними футболістами світу. Цікаво, що 40 питань цієї бесіди складаються з листів читачів, а 10 — задають журналісти (звідси і назва рубрики). Пам’ятається, було там таке питання: «Чи є у вас приклад для наслідування?» Євген відповів:

— Лев Іванович Яшин!

Великі воротарі ХХ століття Лев Яшин і Євген Рудаков

У той час серед спортивних нагород Рудакова вже зберігалися чотири золоті медалі чемпіона СРСР, дві срібні нагороди чемпіонату країни, бронзова медаль, завойована на XX Олімпійських іграх, і срібна — на чемпіонаті Європи 1972 року. До того ж, він був нагороджений урядовою нагородою — медаллю «За трудову відзнаку». Але на питання: «Які медалі представляють для вас особливу цінність?» Євген відповів: «Ці медалі поки не завойовані!»

Серед 40 питань читачів «ФУ-ВО» було одне, яке, напевно, хвилювало і наших шанувальників київського клубу: «Коли київське «Динамо» знову стане чемпіоном СРСР?» Рудаков (на знімку) відповів:

— Найближчим часом! Все залежить від нас самих, а ми всі горимо бажанням повернути золоті медалі до Києва.

Відповідь стража воріт динамівців незабаром підтвердилася. У 1974 році київські динамівці стали чемпіонами країни. Ця коротка фраза увійде в футбольні календарі і довідники. Але хіба може вона передати хоч частку тієї напруги, яке відчули кияни навесні, влітку і восени 1974 року? Кращі гравці встигали виступати за збірну СРСР і поверталися до клубу, щоб вести його до перемоги.

Сезон - 1972 Євген Рудаков почав в статусі кращого воротаря і кращого футболіста країни, в тому ж році став віце-чемпіоном Європи

Коли кияни завоювали Кубок Радянського Союзу, вже мало хто сумнівався, що динамівці покладуть в нього і золоті медалі. Це сталося задовго до закінчення першості. Чемпіонат країни ще тривав, ще кипіла суперечка за срібло і бронзу, а футболісти з берегів Дніпра вже отримували дострокові привітання з подвійною перемогою — золотими медалями та Кубком країни. А хто може знати переможців краще, ніж заслужений майстер спорту Євген Рудаков, який дванадцять років тому надів динамівську футболку? З ним я і провів бесіду для читачів «Комсомольськой правды».

Зупинена мить тих самих славних років ...

— Євгене, що означає ця перемога для тебе особисто і для твого клубу? І чи відрізняється вона від досягнення 1966 року, коли команда також зробила дубль?

— Для мене події 1966 року яскраві і свіжі досі. Я вперше потрапив до основного складу, і відразу ж на мої плечі лягло велике навантаження. Перші ігри проводив з деяким острахом. Пам’ятаю до тонкощів події фіналу Кубка-66. Адже грали проти «Торпедо», де починався мій футбольний шлях; проти команди, в якій виступав Стрєльцов! Взагалі-то в тому році, коли перші страхи пройшли, мене не покидало відчуття легкості, свіжості, жадібності до футболу. Іноді тільки закінчиться важкий матч, а я вже чекаю наступної гри!

Цього року все було набагато складніше. Після 1966 року наш клуб не раз вигравав вищі титули радянського футболу. Але футбол нині не той, що вісім років тому. Нинішня перемога всій команді далася важче, і тому вона особливо дорога.

За таким заняттям не раз бачив Женю після закінчення тренувань. І в цьому, гадаю, теж велич динамівського стража воріт ...

— Женю, ти єдиний з нинішнього складу «Динамо», хто в минулому грав разом з Базилевичем і Лобановським. Чи не створювало це минуле якихось незручностей для тебе і для них?

— Ні. У нас відразу встановився діловий контакт.

— На якихось етапах чемпіонату ваш клуб відчував за спиною дихання то «Зеніта», то «Чорноморця». Чи боялися ви, динамівці, що ці команди можуть скласти вам серйозну конкуренцію?

— Спочатку ми побоювалися ЦСКА, динамівців Москви, «Арарату». Потім, коли в ролі наших найближчих переслідувачів виявився «Зеніт», а потім — «Чорноморець», поставилися і до них серйозно.

— Коли стало ясно, що ви — чемпіони, чи зменшила команда оберти?

— Ні. Тим більше що почалися серйозні випробування в Кубку володарів кубків.

— Кого б ти, ветеран команди, міг виділити з числа гравців «Динамо» особливо — і як майстрів, і як справжніх бійців, які віддають себе боротьбі без залишку?

— Віктора Колотова (на знімку капітан перший праворуч). Склад збірної СРСР - 11 динамівців Києва.., який захоплює своїм прикладом весь колектив; Володю Веремєєва, чиє футбольне мислення зростає від гри до гри, і Мішу Фоменка. Якби Міші ще трохи ігрової дисципліни, це був би самий надійний стопер в нашому футболі.

— Починаючи з червня, навколо київського «Динамо» йде полеміка між знавцями футболу. Одні вважають, що лідер грає надто практично, інші бачать в цьому рису сучасного футболу...

— Може бути, це і добре, що нас не захвалювали! Почасти це допомагало команді. Спочатку спортивна преса закликала рівнятися на «Зеніт». Але результат нашої зустрічі з «Зенітом» — 5:0 — поставив всі крапки над "І".

— До речі, в цьому сезоні дуже критикують гру воротарів...

— Я думаю, що багато воротарів просто ще не прийшли до тями після злощасних післяматчевих «пенальті». Стоїш всі 90 хвилин в напрузі, а тут ще після гри, від якої нерідко отримуєш моральне задоволення, тобі (одному!) доводилося вирішувати долю команди. І адже все це не кошмарний сон, а бувальщина...

— Ти хвалиш Колотова, а преса в цьому році його майже не помічала. Багато писали про Блохіна, про Веремєєва, про тебе. Пам’ятаю, як в 1971 році Рікардо Заморра, подивившись гру «Динамо», сказав, що на майці у Колотова повинна бути «дев’ятка», а не «шістка». В цьому році, однак, до його футболки часом більше підходили б «трійка», «четвірка», «п’ятірка». Чи не здається тобі, що Колотов жертвує своїм талантом в ім’я інтересів колективу.

— Футбол — командна гра, і, хочеш не хочеш, польовим гравцям нині щось треба приносити в жертву заради перемоги всієї команди. Я бачив, як воротар збірної Голландії фактично виконував роль чистильника, в підкаті вибиваючи м’яча зі своєї штрафної. Бачив, як Мюллер головою виносив м’яча, рятуючи свої ворота. Колотов дійсно три роки тому грав яскравіше, свіже, цікавіше. Зараз у нього інші функції, інша гра. Футбол за ці роки змінився. Словом, думаю, що в даному випадку мова йде про вимоги сучасного футболу, а не про те, що Колотов заради інтересів колективу «наступає на горло власній пісні».

Євген Рудаков - легенда Динамо Київ. Згадуйте його ...

— Цього року до динамівської лінії атаки прийшли нові гравці: Онищенко і Шепель. Перший, за словами капітана «Динамо», виявився своїм по духу, по вихованню, тому так легко і впевнено увійшов до колективу. А ось чому Шепель не став гравцем основного складу, хоча входить до збірної країни?

— Важко сказати. Може бути, в Одесі вся команда грала на нього, а у нас інший тактичний варіант! Адже в «Динамо» кожен — виконавець.

— Мені хотілося б бачити тебе в воротах ще багато років. Але у кожного спортсмена буває останній сезон, і, в передбаченні його, він не може не думати: а що ж далі? Ким ти хочеш бути після закінчення гри у великому футболі?

— Я дуже хотів би працювати в школі юних воротарів. Якби такі були. Мені здається, я зміг би передати хлопцям дещо з того досвіду, який свого часу передавали мені Макаров, Банніков, Яшин. Це не тільки великі майстри, але і прекрасні педагоги. І мені здається, що я непогано засвоїв багато їх уроків.

— Женю, тобі ж тільки тридцять два роки — для воротаря не так вже й багато, особливо якщо врахувати, що твій ідеал — Лев Яшин! У всякому разі, твої шанувальники хочуть ще не один сезон бачити тебе на полі в незмінному яскраво-помаранчевому светрі...

— Дякую, але я як раз збирався поміняти светра...

х х х х х

В той день про це боляче було навіть подумати, не те, що писати ... 2 січня 2012-го Євгену Васильовичу Рудакову виповнилося б рівно 70 років, але 21-го грудня 2011-го він пішов в інший світ. Спочивай з миром, дорогий. Ти залишив по собі світлу пам'ять Людини і великого Динамівця ...

Деві Аркадьєв,

3 серпня 2020 року,

Філадельфія.

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости